Розкол у російській (а потім і українській) православній церкві виник у другій половині XVII століття. Приводом послужила церковно-обрядова реформа, котру в 1653 році проводив патріарх Никон з метою укріплення церковної організації.

Розкольники (або старообрядці чи старовіри) виступали проти поглинання прав громади офіційною владою, зробивши змістом свого життя питання релігії. Зовні старообрядництво проявилось в «збереженні старовини» - старих форм духовного життя. Слід відмітити, що цей рух породив безліч сект, котрі включали обмежене число осіб, віросповідання яких вважалося помилковим. Серед найбільш розповсюджених сект Півдня України кінця XVIII - першої половини ХІХ століття були хлисти, скопці, безпоповці, поповці, молокани та духоборці.

На Черкащині центром розкольницького, старообрядного руху стала Городищина, зберігся навіть топонім - Хлистунівка, який чітко вказує, хто ж в основі складав населення сільської громади. Самою стародавньою з сект українських земель була секта «людей божих», або хлистів. Вона заперечувала поклоніння іконам, взагалі не визнавала церкви, як такої, її священства, таїнства, обряди. Та поряд з тим, щоб законспірувати свою власну спільноту, члени секти відвідували храми, виконували обряди, приймали таїнства. Іноді до хлистів приєднувались купці, фабриканти, ремісники, торговці та інші представники буржуазії і дворянства.

Дехто ж взагалі береться стверджувати, що оскільки секта хлистів з"явилася в Хлистунівці лише в  1778 році, а це є найранішою згадкою про цю секту, то саме від назви цього села сучасного Городищенького району свою назву отримала релігійна розкольницька секта.

Більше того, науковці, які досліджують життя Григорія Распутіна, вказують на те, що він теж був членом секти хлистів. На доказ цього наводять декілька фактів:

- Хлисти, як відомо, ніколи не називають себе «хлистами», вважаючи це прізвисько образливим. Самі себе хлисти називають «людьми Божими», в яких за їх богоугодне життя живе Бог. «Божим людиною» називає Распутіна, нарівні з «Другом», імператриця Олександра Федорівна у своєму інтимному листуванні з Миколою II. Назва «Божого людини» так зміцнилося за Распутіним, що стало надбанням усіх «салонів», не виключаючи посольських.

- Допустимість для одягненого високою місією «Божого людини» шаленої, хвацькою танці - явища «суєтного» і «світського» в очах ортодоксальних християн - була зведена у хлистів на ступінь заслуги подвижництва, причому танець практикувалася у них не тільки як соборну «раденіе, але і в "одиночку" або "в сутичку" (чоловік з жінкою). Хто не чув в епоху «распутіновщіни» про екстазних розвеселих танцях знаменитого «старця»? При цьому важливо відзначити, що Распутін танцював в колі своїх прихильниць звичайно слідом за духовною бесідою або духовної піснею.

- За вченням хлистів, того, в кому живе «Дух Божий», як праведникові, закон не лежить; він може «творити дива і передбачати майбутнє. В своє сміння робити це вірив сам Распутін.

- Напередодні 1917 року Григорій Распутін двічі відвідував "Киевскую губернию, откуда дважды отьежал в направлении городка Гарадища".

От такий великий, кривавий та двозначиний слід залишили в історії члени секти, яка виникла, ймовірно, на Черкащині.