11 00:00:00 липня 2013
Як колись на Черкащині боролися за "народну тверезість"

Масове пияцтво, неписьменність і невігластво більшості народу – це ті проблеми Російської імперії, про які били на сполох найкращі представники інтелігенції і які активно використовували у своїй пропаганді революціонери. Народні доми, попередники нинішніх Будинків культури, на межі ХІХ-ХХ століть виникали в багатьох містах країни. Вони були однією зі спроб влади та громадськості змінити ситуацію на краще без революційних потрясінь.

Альтернатива сусідським пиятикам

У Черкасах ідея створити Народний дім, який став би доброю альтернативою сусідським пиятикам, виникла в середовищі місцевих підприємців та їхніх дружин на самому початку ХХ століття. 28 лютого 1902 року міська дума відвела під Народний дім ділянку 43×43 м на околиці міста. Тепер тут стоїть п'ятиповерховий будинок за адресою вул. Благовісна, 182 (навпроти входу на Центральний ринок), де розміщені магазини «Котя», «Прем'єр» та інші. Трохи пізніше до цієї ділянки додали ще таку саму за розміром, у бік нинішньої школи №11. Профінансувати будівництво запропонували губернському Попечительству про народну тверезість, але там порадили пошукати гроші на місці – спитати в місцевого Червоного Хреста, Товариства допомоги бідним чи ще десь. Закликали також подумати, чи не варто замість великого Народного дому створити по місту кілька чайних-читалень. Утім, чайних у Черкасах уже було дві – їх дами з Товариства народної тверезості тримали на розі нинішніх вулиць Хрещатик і Байди-Вишневецького та біля пристані.

Оскільки будівництво за два роки завершили, якісь гроші з державного бюджету, очевидно, все-таки вдалося вибити. Цікаві аргументи, що їх використовували для цього черкаські ініціатори. По-перше, це низький рівень моральності серед дорослих черкащан, що «обессиливает заботы существующих начальных школ к видоизменению будущего поколения», по-друге, наплив у період навігації рецидивістів, по-третє, велика кількість у місті незаможних людей, по-четверте, «значительное истребление спиртных напитков, сравнительно с расходом таковых в других городах». Черкаський старожил, учитель і фольклорист Степан Нехорошев згадував, що для будівництва Народного дому було залучено благодійні кошти, а проект розробила черкаська вчителька Капітоліна Гукович, активістка Товариства народної тверезості. Вона ж та її однодумці знайшли тесль, які й побудували дім.

Від сіоністів до «Союзу руського народу»

Будинок вийшов довгим, одноповерховим, із невеликими вікнами. Вхід – прямо у глядацьку залу, розраховану на 250 відвідувачів.

У неділю і святкові дні до Народного дому на народні гуляння збиралася робітнича молодь і вільні від нарядів солдати. Класичні музичні твори грала музикантська команда розквартированого в Черкасах 173-го Кам'янецького полку.
Виконував Народний дім і роль приміщення для різноманітних зібрань. Це були і робітничі сходки, і збори сіоністів, і заходи антисемітів із «Союзу руського народу». У 1907 році при Народному домі відкрилася недільна школа для незаможників, де викладали російську мову і арифметику. Тут же благодійні товариства влаштовували різні просвітницькі лекції із застосуванням «чарівного ліхтаря» (проектора), які, за свідченням сучасників, мали серед людей неабияку популярність. Час від часу в Народний дім приїздили на гастролі театральні трупи, а також жонглери, акробати, фокусники. Під час усіх заходів у Народному домі, кажуть, був ідеальний порядок, ніхто не курив і не лускав насіння. Часто під час різних заходів збирали пожертви для нужденних.

Крамольна  "Наталка Полтавка"

Після поразки революції 1905—1907 років так звана передова громадськість імперії зосередилася на пропагандистській та просвітницькій роботі серед трудівників. У Черкасах було створено гурток любителів українського народного театрального мистецтва під керівництвом самодіяльного режисера Андрія Гороховського.

Буквально з перших вистав трупа Народного дому стала надзвичайно популярною у Черкасах. Не тільки діти робітників та дрібних торговців, селян із ближніх сіл, учні початкових шкіл та вчительської семінарії прагнули потрапити на її вистави, а й діти багатих черкащан, гімназисти. Вони потайки (батьки їм часто забороняли проводити час серед малоосвічених ровесників) проникали в Народний дім. Квиток коштував усього 10 коп. на дорослі й 5 коп. на дитячі вистави. Актори грали українською мовою твори українських драматургів – від Котляревського до Шевченка, а також російських метрів театральної драми і комедії (в перекладі українською). За свідченням Степана Нехорошева, люди називали Народний дім «Домом Шевченка». «Я не можу не сказати, скільки було пролито щирих, гарячих сліз розчулення у цьому вбогому сараї, в якому зимою й у кожусі було холодно, а влітку сиділи з парасольками – дах протікав у багатьох місцях», – згадує Степан Нехорошев.
Від невдоволених пропагандою «українофільства» шовіністів трупу захищав... повітовий поліційний справник Ібрагім Солтик, людина поміркована і по-людському добра. Між іншим, після революції він, якийсь час проторгувавши на базарі, врешті за клопотанням вдячних за його толерантність революціонерів отримав місце діловода в міській міліції. Одного разу в 1911 році Солтик був у від'їзді, і його заступник Михайло Саєнко заборонив п'єсу «Наталка Полтавка». Тоді артисти і їхні помічники організували виставу... просто неба під місячним сяйвом на пустирі біля Соборно-Миколаївського кладовища.
Згодом ціла низка учасників трупи Народного дому стала професійними акторами.
...У революційні та воєнні роки Народний дім припинив свою роботу. Потім хтось збив замок, і його почали розтягувати – спочатку майно, потім двері, дах, стіни. Врешті, рік під 1921-й на місці культурного закладу утворилася гора глиняного сміття.
У статті використано матеріали Державного архіву Черкаської області

1109

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз