Ви помітили, що у краєзнавчих музеях з усіх експонатів та експозицій найменше представлені дореволюційні роки? А це ж не так давно було…


Справа в тому, що коли до влади прийшли більшовики на чолі з В.І.Леніним, то краєзнавство до 1917 року засудили, пролетаріат назвав його «поміщицьким», «буржуазним», «кулацьким», «меньшовицько-есерівським», «троцькістським» і пропонував відійти від «романтичних» досліджень і взяти курс на нове «виробниче» краєзнавство, яке розглядалось як потужний інструмент у будівництві світлого соціалістичного майбутнього.

Та саме дореволюційне краєзнавство притягує своєю невивченістю та романтизмом. Відчути дух дореволюційної Умані можна відвідавши виставку «Таємниця старого будинку», яка проходить з 5 квітня 2010 року в Уманському краєзнавчому музеї.

Вулиця Ленінської Іскри одна з найстаріших в Умані. Раніше вона називалась Дворянська, була добре впорядкованою, з забрукованими вулицями, кам’яними та цегельними будинками, освітлювалась гасовими ліхтарями. По вулиці знаходились заснована у 1878 році броварня (Уманський паровий пивоварний завод), на якому виготовляли пиво баварських і чеських сортів, спиртоочисний завод (Уманський лікеро-горілчаний завод), а також проживали аристократичні, заможні городяни.

Іван Осипович Сук, підданий Австро-Угорщини, чех за національністю, з двома дітьми і дружиною теж мали тут власний будинок. Чоловік займався підприємницькою діяльністю, зокрема орендував 805 десятин в поміщиці Марії Писаревої в селі Косенівка Уманського району та вирощував зерно для продажу.


10 грудня 1918 року, коли до Умані підійшли більшовики, сім’я евакуювалася разом із відступаючими німецькими військами, маючи надію невдовзі повернутися. Та не судилося.

Буремні події громадянської, Великої Вітчизняної війн залишили неушкодженим садибу по вулиці Дворянській, 10. Новий власник будинку, житель Умані, Валерій Москаленко улітку 2009р. під час ремонтних робіт знайшов скарб Івана Осиповича та його родини, а навесні 2010р. передав його до Уманського краєзнавчого музею.

За словами Валерія, усі речі були ретельно складені і заховані під дерев’яними сходами, що вели від центрального входу будинку до кімнат. Можна лише уявити якими інтересами жили городяни Умані на початку ХХ ст. Зі знайдених речей унікальною є біла шовкова сукня (мабуть господині дому).


Іван Осипович Сук швидше за все був прогресивним, на той час, світським франтом. Він мав у своєму домі пристрої для фотографування (ширше застосування фотоапаратів припадає лише на другу половину XIXст.!).


А також мав кінопроектор, у якому замість ліхтаря установлена спиртівка, а прокрутка кадрів здійснювалась вручну. До такої кінопересувки додається кіноплівка з кольоровими слайдами.


Унікальним є й стереоскоп, який перетворював звичайні фото в об’ємні.
Серед дитячих іграшок особливо вражає кухонний набір: іграшкова плита з дверцятами, що відкриваються, на ній сковорідка, чайник та каструля.


Дитячі забавки представлені також групою матрьошок з носорогом на чолі. Є тут і олівці, фарби, доміно, письмове приладдя (чорнильниця з фігурним зайцем та пером), масивна печатка для паперів.


Серед речей домашнього вжитку є пристрій для викручування випраної білизни фірми Wringer, мило в мильниці, гасова лампа, різні графини та пляшки (одна з вином), кухлі, лійка-поливальниця, банки (одна пуста, одна з варенням), два чайнички для заварювання, одна тарілка, чай, ніж, мабуть мірильний стаканчик, дві сокодавилки (фреші полюбляли!), гуталін, ліки, приватні листи, журнали для домашнього читання та інші предмети, призначення яких не зовсім зрозумілі сучасникам.






Гуталін Альберта Закса (Лучшая паста для обуви! Чудный Лондонский блеск! Не пачкает и сохраняет кожу! )


Знайдені речі унікальні. Та залишається таємницею, які ще скарби були у схованці? Певна річ, господар мав право віддати не всі знайдені речі. Та як би там не було, а Валерій Москаленко справді достойний поваги, за те, що поділився з сучасниками частинкою чужого дореволюційного життя.