08 00:00:00 вересня 2013
У 1944 році учні не мали ні паперу, ні книжок для навчання

1 серпня війська німецької армії ввірвалися в Умань. В місті окупанти почали наводити свій "європейський порядок". Надії на отримання освіти вони перекреслили одразу. У перші дні окупації у приміщенні головного корпусу педінституту хтось відкрив платну українську гімназію, проте за два тижні роботи німці та поліцаї оточили заклад учнів та молодих вчителів було відправлено на роботу до Німеччини.

Влітку 1942 р. німці вдавшись до хитрощів зробили подібний крок. В технікумі механізації та медичному технікумі було оголошено набір студентів. Коли навчальні групи були наповнені і молодь довірливо зібралась в навчальних закладах, будинки оточили німецькі солдати з автоматами. Всіх, хто прийшов на навчання, забрали у приміщення шк. №4, а у вересні 1942 року,  їх відправили до Німеччини. З 1941по 1943 рр. Загалом з м. Умані було вивезено більше 7 тис. юнаків дівчат
Школа №4 по вул. Малій Фонтанній лишилась як пам'ятник смутку і сліз. У роки окупації в ній збирали молодь для відправки в Німеччину. Вікна школи були зачинені тюремними гратами, багато юнаків дівчат калічилися чи гинули намагаючись втекти через них.

Під час окупації школи міста, в основному були, зайняті  під казарми, лазарети, пересильні тюрми для молоді.Так у приміщеннях шкіл № 1, 2 знаходились німецькі лазарети приміщення школи № 9 було зайняте під казарму.

Ще більших руйнувань зазнало приміщення школи № 6. З кінця червня по 30 липня 1941 року приміщення школи займала німецька військова артилерійська частина. Після від'їзду артилерійських частин у основному корпусі розмістили німецькі майстерні з ремонту техніки, а в лютому місяці 1944 р. будівлю школи переобладнали в пересильну тюрму.

У приміщенні школи № 11 фашисти розташували солдат авіачастини. Тікаючи, з міста у 1944 році німці вкотили в коридор школи бочку з бензином і вкинули гранату. Від школи лишилось лише обвуглена коробка будинку.

10 березня 1944 р. воїни Червоної Армії звільнили Умань. Після визволення Умані на вулицях малолюдно: понад 20 тис. людей розстріляно, біля 7 тис. молоді вивезено в Німеччину, спроможні воювати - на фронті. Відбудовували місто жінки, підлітки та старенькі: розбирали згарища, упорядковували могили воїнів, вели перепоховання загиблих, організовували роботу різних установ та готувались до початку 1944  навчального року з того, що залишилось від навчальних закладів.
Будинок школи № 6 стояв зруйнований, забруднений, без вікон і дверей. Його відбудовували всі: вчителі, учні, батьки.

Вже в квітні 1944 р., через 15 днів після визволення міста, почали навчання. Працювали в надзвичайних умовах: не було ні парт, ні дошок, ні столів. Відсутні були підручники, посібники, зошити. В перші дні занять замість сходів до входу в школу, були поставлені на діжки дошки, по яких учні і вчителі йшли на уроки. Майже всі учні були переростками. Позбавлені можливості навчатися в роки окупації, після визволення міст, учні з великою жадобою взялися до оволодіння знаннями виконуючи одночасно найрізноманітнішу суспільно корисну роботу. У 1944-1945 році в школі № 6 навчалось 253 учні.

В міській школі № 2 під час війни містилась лікарня для німецьких солдатів і офіцерів. Відступаючи, німці замінували приміщення школи, про що розповів сторож лікарні. Сапери розмінували її, що і врятувало приміщення від руйнації. Проте там не було ні вікон, ні дверей,  спалена підлога, оббиті стіни. Завдяки праці вчителів, учнів та жителів міста навчальний рік у школі №2 розпочався у квітні 1944.

Складність 1944-1945 pp. навчального року була не тільки в тому, що учні, крім навчання, працювали на відбудові міста. При картковій системі багато з них недоїдали. Багатьох з них, особливо із початкової ланки. потрібно було підхарчовувати. Класним керівникам, треба було бути дуже уважним до дітей і під час навчання в  позаурочний час: знати, як справи в кожній сімї, які вісті із фронту.

Після визволення від гітлерівських загарбників, все більше місця належало питанню допомоги сиротам, боротьбі з дитячою бездоглядністю та безпритульністю.  Масштаби були вражаючими.
З метою допомоги постраждалим внаслідок війни дітям і підліткам в Умані відкрився спеціальний дитбудинок для дітей полеглих військовослужбовців та партизан на 120 місць - дитбудинок №1 та дитбудинок № 2 на 150 дітей. Крім цього, в місті була відкрита школа для глухонімих дітей.

Навчальні плани десятирічки 40-х років мало чим відрізнялись від планів гімназій реальних училищ царської Росії. Не було Закону Божого, стародавніх мов та різко зменшились години на вивчення іноземних мов, проте збільшилась кількість годин математики і предметів природничого циклу.

У 1944 р. радянський уряд запровадив випускні екзамени для учнів які закінчували початкову і семирічну школу, а також екзамени на атестат зрілості для випускників середньої школи. Із змістом білетів учні перевідних класів знайомилися лише під час екзамену.

Саме 1944 року було визначено і нагородження учнів середньої школи, золотою та срібною медалями за відмінні результати при здачі екзаменів на атестат зрілості. Золота медаль мала вигляд  правильного кругу діаметром 35 мм, товщиною 1,5 мм, виготовлялась із золота; срібна – діаметром 40 мм, товщиною 2 мм, виготовлялась із срібла. До закінчення 1944-1945 навчального року для всієї країни було виготовлено необхідну кількість золотих і срібних медалей та бланки атестатів трьох зразків: атестати для золотих і срібних медалістів та загального зразку.

1945 навчальний рік у всіх містах і селищах, визволених від і німецько-фашиських  загарбників, закінчувався однаково:1-3-ті класи 18-19 травня, 4-9-ті класи - 17 травня, 10-ті класи -15 травня. Для учнів 4-х - 10-х класів, які не склали іспити повторні призначалися на осінь.

У 1944 р--1945 р. учні не мали ні паперу, ні книжок для навчання. Писали на газетах, обривках паперу. Перші зошити «учнівський зшиток» на 12 аркушів та «учнівський зшиток» на 48 аркушів почали з’являтись у продажу у 1946 р.

У 1947 році 22 березня вперше після війни в місті провели предметні олімпіади для учнів 8-10 класів. Також 1947 року вчителями шкіл міста вперше було проведено перепис дітей дошкільного і шкільного віку по мікрорайонах Умані.

На кінець 1946 р. в місті розпочали роботу клуб піонерів, дитяча бібліотека, дитячий кістково-туберкульозний санаторій, семирічна школа №13.Через те, що майже всі вчителі брали участь у військових діях - медсестрами, партизанам підпільниками, незмінною лишала проблема кадрів.
Багато сімей лишились неповними, або діти взагалі після загибелі батьків проживали з бабусями і дідусями. Тому у 10-12 років, незважаючи на бажання навчатись, вони мали працювати аби заробляти гроші, на життя. Тому у 1944 році було видано розпорядження про створення шкіл робітничої молоді та вечірніх шкіл, де навчались без відриву від виробництва.

За наданні матеріали висловлюємо подяку Уманському музею освіти

1673

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз