Головною пам’яткою села є церква Святої Параскеви – красивий, хоч і типовий для початку 20 століття храм, зведений у «цегляному» стилі (один із різновидів модерну) на місці дерев’яної церкви. В радянські часи церква була частково зруйнована, але в 90-ті роки минулого століття сільська громада її відновила. Нині це пам’ятка архітектури місцевого значення.

До 1946 року село мало назву Війтівка, але не сподобалась така назва партійному керівництву, вирішили – нехай буде Родниківка, бо родників (джерел), які живлять уманську Кам’янку, тут бачте багато. Ось що писав про Війтівку Лаврентій Похилевич у своїх «Сказаниях...»:

«Войтовка, село в 5-ти верстах от города Умани, при вершинах того ручья, который в Царицыном саду наполняет пруды и фонтаны. Жителей обоего пола 921. Церковь Параскевская, деревянная, неизвестно в каком году построенная; земли имеет 35 десятин Жалованье причту назначено 194 рубля.»

Із дерев’яною церквою була пов’язана цікава історія, яку донесли до нас архівні номери «Киевской Старины»: На Киевщине завсегда было полно упырей. Особенно во времена эпидемий. В 1770 году в селе Войтовка под подозрение в упырстве попал приходской православный священник. Косвенные улики, свидетельские показания жены и кухарки уличили в нём упыря, регулярно бродящего ночами по селу и "надихує" в окна болезни, а также приводящего домой мёртвую сестру и других покойников. Попа-упыря проткнули колом и живьём зарыли в землю. Моровое поветрие вскоре после этого затихло. Тем не менее перед польским судом предстал только один из участвовавших в убиении попа - Леско Ковбасюк, по причине смерти всех остальных. Как считает анонимный автор статьи, Ковбасюка отпустили потому, что польским судьям было глубоко наплевать на убийство "схизматицкого" попа, особенно после всех этих гайдамацких восстаний...

Ось такі виявляється жахи коїлися у Війтівці (Родниківці) у післягайдамацькі роки...