Історія Державного прапора

Процес остаточної стабілізації державних символів почався в Україні із середини ХІХ ст.

Поняття національного прапора остаточно сформувалося в Україні на початку ХХ ст. (під впливом національно-визвольного руху в Галичині, згодом і на східноукраїнських землях), пов’язуючись з історичними традиціями.

На прапорах за часів України - Руси зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Які ж кольори найчастіше використовувались на руських знаменах? За висновком деяких сучасних істориків, найпопулярнішим був червоний колір, проте не всі дослідники поділяють таку думку.

У 1910 р. при Міністерстві юстиції Росії відбулося "Особое совещание, высочайше учрежденное при Министерстве юстиции, для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах". Необхідно підкреслити, що в ході дискусії було визнано "в числе древних русских государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый".

За часів України - Руси державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. На рубежі ХІІІ-ХІV ст. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких "здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий". Слід додати, що використання жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України - Руси простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

Подальша історія символіки пов’язана з тим періодом, коли після навали татаро-монголів значна частина території України - Руси відійшла до сусідніх держав.

У 50-60-х роках ХІV ст. Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина та Переяславщина увійшла до Великого князівства Литовського. Галицькою землею й частиною Волині заволоділа Польща.

Після Люблінської унії 1569 р. українські землі мали єдину місцеву символіку, багато в чому стали визначати геральдичні традиції цих держав.

Походження синіх і жовтих кольорів

Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик та мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: "хох" - синій, блакитний, небесний, "улу" (юлу) - жовтий.

Про те, що поєднання синьо-жовтих кольорів властиве Україні, свідчить той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовлялися відповідно до, кольорів герба тієї чи іншої землі або країни.

Прапори козацтва

  
Наприкінці XVI ст. центри подій в українській історії з Галичини і Волині перемістився у Наддніпрянщину. Із заснуванням Запорозької Січі й виникненням козацтва як особливої верстви населення України збагатилися форма і кольори у системі військо-полкових, сотенних і морських похідних прапорів (корогов). Серед козацьких прапорів найчастіше зустрічалися прямокутні й трапецієподібні полотнища.

Безсумнівно, тоді ж з’явились нові прапорні кольори, зокрема малиновий, який, мабуть, видозмінився з червоного кольору київської землі. Червоний колір став основним у запорозьких козаків.

Головними стягами у XVII ст. були переважно червоно-малинові із зображенням архістратига Михаїла, а також герба гетьмана. Свої прапори мали полки, а також запорозькі курені. У козаків були корогви різних кольорів: жовті, сині, зелені та ін.

Після приєднання Гетьманщини

У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора. Упродовж XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків. Синьо - жовті козацькі знамена зображені на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" І. Рєпіна, консультантом якого був Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М. Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році".

Оформлення національних кольорів

Синьо-жовті поєднання отримали логічне оформлення як національні кольори українського народу в Новітні часи (ХІХ і ХХ ст.).

Після того, як перервалася своєрідна традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, що перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не порушували.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, зокрема відомі в усьому слов’янському світі так звані "Соколи". Для проведення першого крайового зльоту у Львові (1910) спеціально було виготовлено жовто-блакитний прапор.

Відтоді й починається широке використання прапора – спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на Лівобережній Україні.

Особливого розмаху ці процеси набули під час святкування 100-літнього ювілею від дня народження Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори супроводжували урочистості не лише в Україні (як Правобережній, так і Лівобережній), а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі, Омську, Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії, після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень.

22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки.

13 листопада 1918 року синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Підкарпатській Русі, а у 1939-му – в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону Армію у вересні 1939 року.

Синьо-жовті поєднання барв остаточно оформилися як єдинонаціональні на початку ХХ ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо або синій колір, як символ миру – та жовті пшеничні лани або символ достатку – жовтий колір.

"Червонізація"

У період 1917 – початку 1919 рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. Лише з другої половини 1919 року з ідеологічних міркувань прапор УСРР мав червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.

У ті часи ніхто не міг і думати про поширення жовто-блакитного прапора. Павло Постишев у 30-ті роки заявляв: "Мы навсегда похоронили главную украинизацию и теперь будем всяко внедрять на Украине червонизацию".

Україна майоріла червоним кольором, який був присутній на прапорах, плакатах, вивісках, афішах. Навіть слова: "блакить", "блакитний" заборонялися. Замість них, запроваджувались російські: "голубий", "лазуровий". Використання у будь-якому вигляді жовто-блакитних кольорів кваліфікувалось як "виготовлення і поширення кольорів націоналістичної символіки".

У 1949 р. Організація Об’єднаних Націй поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однотонним – червоного кольору.

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Згідно з цими вказівками він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Центром як обов’язковий для всіх союзних республік, а також мав загально-союзну емблему – серп і молот з п’ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала лише блакитна смуга розміром у третину полотнища. Тому прапор мав такий вигляд: верхня горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті серп і молот, над ними – п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.

Виникнення жовто-синього прапора у середині ХІХ ст. з погляду історичного процесу було цілком закономірним явищем. Революційні події 1848-1849 рр. дали життя не лише йому, а й кільком іншим національним символам європейських народів, що існують і донині. Іншого прапора, який впродовж тривалого часу претендував би на роль національного символу, в українській історії просто не було.

Державний прапор України – національний синьо - жовтий стяг
 

24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. 1 грудня 1991 року в історії України сталася справді історичної ваги подія: відбувся корінний поворот у біографії п’ятдесяти-мільйонного народу: після всенародного референдуму на політичній карті світу з’явилася нова незалежна, суверенна, соборна держава Україна. Їй необхідні були всі атрибути державності, які належить мати членові Організації Об’єднаних Націй. Без цього неможливо увійти рівноправним членом у світове співтовариство.

28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову "Про Державний прапор України". Ним став саме національний синьо-жовтий стяг. Нове двобічне шовкове полотно вишите на німецькому обладнанні з використанням новітньої комп’ютерної технології, яка дозволяє досягнути унікальних ефектів. На одному боці штандарта нанесено понад мільйон стібків ниткою двох відтінків: червоного та жовтого золота. Вишитий тризуб, завдяки використанню спеціальної прокладки, вийшов об’ємним. За цією ж технологією виготовлені прапори Великої Британії, США і Франції.

Указом Президета від 29 листопада 1999 року затверджено Положення про офіційні символи глави держави, одним з яких є прапор (штандарт) Президента України. Він піднімається на прапорній щоглі біля резиденції Президента у м. Києві, встановлюється у ложі Президента України під час його перебування в залі засідань Верховної Ради, на транспортних засобах Президента України на території України. За Згодою Президента та з урахуванням норм протоколу він може встановлюватися й над іншими резиденціями під час перебування в них Президента, у місці проведення офіційних заходів та урочистостей з його участю, під час закордонних візитів Президента на транспортних засобах.

Державний прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності. Традицій державотворення, історії та сьогодення. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави, під прапор – миролюбства. Він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пречистої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі.

 Саме на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги до державних символів України встановлено "День Державного прапора", який від 2004 р. відзначається щорічно.