5–6 тисяч років тому на території сучасної України процвітали величезні міста, з яких бере початок сучасна європейська цивілізація. МАНДРИ здійснили експедицію в одне з таких міст
Політ над гніздом цивілізації

Наприкінці 19-го століття український учений-археолог Вікентій Хвойка знайшов під Києвом невідому раніше стародавню культуру, яка дістала назву за місцем розкопок, – трипільська. Після тривалих дебатів поміж науковцями було встановлено, що знахідки не належать ні до скіфських, ні до слов’янських поховань, а мають набагато старший вік і датуються неолітом – пізнім кам’яним – початком мідного віку. Знайдені побутові речі засвідчили високий рівень розвитку суспільства тих часів.

Вважалося, що трипільці жили в невеликих родоплемінних поселеннях, які складалися з 20–50 глиняних жител. Однак 1964 року сталася подія, яка повністю перевернула уявлення про наших далеких предків.

Розглядаючи кадри, зроблені під час військової аерофотозйомки Тальнівського району на Черкащині, майор Костянтин Шишкін виявив на них дивні кола, що нагадували план забудови населеного пункту. На знімках чітко проглядалися вулиці, площі й навіть окремі будівлі.

На думку Шишкіна, це було не що інше, як залишки величезного стародавнього поселення. Своїми спостереженнями він поділився з істориками. Згодом припущення підтвердилося – було знайдено городище, яке займало площу понад 450 гектарів.

Дорога до предків

Ініціатором експедиції МАНДРІВ у Тальнівський район став фотограф Олександр Косарєв, який сам родом із Тального. Дорога до предків зайняла близько трьох годин – спочатку по автомагістралі Київ – Одеса до Умані (200 км), а далі – до села Легедзине (20 км), де й розташоване найбільше з виявлених протоміст трипільської цивілізації.

На місці нас уже чекав керівник музею Владислав Чабанюк, який з такої нагоди навіть відклав своє святкування весілля племінника. У музеї, що розташувався на другому поверсі фельдшерського пункту, пахло ліками й минулим.

    «Тут зібрано одну з найбільших колекцій трипільської культури на Черкащині, – розповів Владислав. – Є велетенські глечики для зберігання зерна, голки з кісток, фігурки людей, залишки жорен і так звана «біноклеподібна посудина», яка вже стала символом трипільської культури».

Стародавній мегаполіс

Місто, виявлене військовими картографами, налічувало близько 2 тисяч помешкань, у яких проживало приблизно 20 тисяч чоловік. Для порівняння: у районному центрі Тальному нині мешкає 17 тисяч чоловік.

Вивчення розкопок довело, що забудову міста вели продумано, а не хаотично. Житла зводилися по колу чи овалу одне біля одного, з них, таким чином, вибудовувалася стіна, за якою, всередині, розташовувалося загальне подвір’я.

Вважається, що трипільці першими винайшли двоповерховий будинок: на першому розміщалося стійло для худоби, майстерня та місце для божка, на другому – вітальня та спальня. В одній хатинці було «прописано» 6–13 осіб – одна велика родина. Приміщення мали прямокутну форму: завширшки 4–5 метрів, завдовжки – 8–20. Перший поверх виготовлявся з дерева-кругляка, а другий – з дерева та глини. Для даху використовували очерет або солому. Кожен будиночок мав кругле віконце з розписом, яке нагадувало Сонце.
Ігри з вогнем

Стародавнє місто в сучасному уявленні – це нагромадження епох, де переплелися культури різних часів, іноді й народів. Трипільське городище зовсім інше. Його вік чітко обмежений у часі – п’ятдесят років. Усі зі знайдених поселень – а їх сьогодні сотні – існували близько півсотні літ. Цю загадку давніх міст учені не розгадали й досі.

Тим більше, що й сама «смерть міста» була досить загадкова: спалення. Владислав Чабанюк вважає, що це було ритуальне дійство. «Очевидно, у наших предків існував культ вогню. Вони спалювали померлих (на Черкащині не знайдено жодної могили трипільців; кілька могил знайдено лише на півдні України) і вбачали у вогні дивовижну силу очищення. За піввіку життя одного міста мешканці об’їдали навколо геть усе, вирубували ліс, який ішов на будівництво жител та їхнє опалення, виснажували землю.

Вона ставала непридатною для проживання, місто таким чином «помирало». Тож люди і ставилися до своїх жител як до небіжчиків – спалювали їх». Вони ретельно готувалися до цього дійства. Спочатку група з кількох чоловік знаходила нове місце для поселення. Тоді забирали з хат усе найнеобхідніше, виганяли за межі поселення худобу і, можливо, справляли трапезу.

    Трипільська хатинка за $6000. Кілька років тому Владислав Чабанюк разом з односельцями збудував трипільську хату. На це пішло кільканадцять кубів лісу, три тижні та шість тисяч доларів, наданих на будівництво одним із зарубіжних телеканалів. «Телевізійники знімали про трипільців фільм, а я зміг задовольнити власний інтерес», сказав Чабанюк.

    Після того, як житло було збудоване, його підпалили. Так, як це робили наші предки. Хатище засипали землею –  так, як це робила природа. Коли шар землі зняли, хатинки виглядали точнісінько як «в оригіналі»

Вогонь знищував місто за лічені хвилини, приносячи насолоду богам. Череп’яний посуд залишався в будинках – очевидно, тому, що багато важив, а возів тоді не було, бо колеса люди ще не винайшли. Гіпотези щодо ритуального спалення будівель дотримується багато істориків та археологів.  Проте, на нашу думку, причиною пожеж могли бути й численні зовнішні фактори. Адже достатньо нападу ворожого племені чи необережного поводження з кремінцями, щоб усе місто запалало вмить.

Скільки разів дерев’яний Поділ у Києві згорав і відбудовувався заново! До речі, саме завдяки згоранню залишки міст дійшли до нас, непогано зберігшись. Житла були збудовані з дерева, глини й соломи. Навіть за сотні років від такої будівлі не залишиться нічого: дерево й солома зотліють, глина змішається з ґрунтом.

Під шаром попелу, піску й землі законсервувалися керамічні вироби, сліди від дерев’яних колод і навіть від пальців рук, що розтирали глину на стародавніх мазанках. Та найважливіше, що вогонь перетворив глину на цеглу. Саме ця монолітна керамічна маса допомогла виявити кола на поверхні землі, які виявилися планом прадавньої забудови.

Залігши на глибині 0,5–1 м, випалена глина стала бар’єром для проростання коренів рослин, які гинули й позначали контури поселень. Керамічна маса стала також підтвердженням того, що трипільці будували двоповерхові житла.

Учені дійшли висновку, що шар кераміки – це не що інше як підлога другого поверху. Після займання перший, дерев’яний, поверх горів і, немов високотемпературна піч, запікав глину. Ось під цим монолітом археологи знаходять предмети побуту, часом навіть неушкоджені. Свині, горшки і свастика

Трипільці досягли найвищого для свого часу ступеня розвитку суспільства. Вони вміли обробляти землю, сіяли близько десятка різновидів злаків, горох, квасолю. Вони тримали домашню худобу: кіз, овець, корів, волів. Та найцікавіше, що вони приручили свиню і, напевне, коня.

Улітку більшість мешканців жила за межами міста, випасаючи худобу на далеких пасовиськах чи обробляючи лани. Узимку вони поверталися в міста, де виготовляли кам’яні сокири, мотики, наконечники для списів і стріл, ліпили глиняний посуд та ритуальні фігурки. Гончарного круга вони ще не мали, і тим більше вражає майстерність тодішніх гончарів. Хоча, як стверджують науковці, спеціалізації трипільці не знали – ліпити горшки вміла кожна родина. Усі вироби розписували орнаментами, на яких зображено собаку, місяць, людей, є зображення свастики.
 

Дмитро Чорновіл та урочище Чобіт

За годину наше знайомство з музеєм завершується, ми вирушаємо на розкопки в урочище Чобіт. Наші  автомобілі не без труднощів долають степову дорогу. Зрештою закінчується й вона, і ми повземо диким степом у напрямку Кіровоградської області. Сьогодні цей степ – заповідна територія, де все виглядає приблизно так, як і тисячі літ тому. Лише лінія електропередач нагадує про сьогодення...

Останні півкілометра рухаємося пішки. Ось на цьому лану й мешкали трипільці. З одного боку тече річка Велика Вись, із другого – Синюха. Скелястий берег річки нагадує каньйон. Зі смаком у наших пращурів було все гаразд, раз вони обрали таку мальовничу місцину.

Знайомимося з археологами:

– Дмитро Чорновіл, начальник партії, співробітник Інституту археології. А це мої колеги, фахівці з різних археологічних культур. Ми пригощаємо хлопців пивом...

    Керівник археологічної експедиції Дмитро Чорновіл та директор музею Владислав Чабанюк на місці розкопок «Піщана».
    – Коли ми розкопаємо все городище, то почнемо відтворювати житла трипільців, – ділиться планами Дмитро

– Копаємо з квітня, – розповідає Дмитро. – Наші дослідження стали можливими завдяки фінансуванню Київського екотехнократичного благодійного фонду «Дім майбутнього». Місце розкопок називається «Піщана», тут на площі 18 гектарів виявлено більш як 50 будівель, вік яких 5–5,5 тисячі років. Загалом тут проживало близько півтисячі трипільців.

  – Кілька днів тому нам пощастило, каже Дмитро, – знайшли дуже рідкісну статуетку-модель трипільського житла. Таких витворів надзвичайно мало, і більшість із них – у приватних колекціях. Така статуетка на чорному ринку коштує 30 тисяч доларів.

Саме вона є предметом полювання «чорних археологів», які дошкуляють нам найбільше. Озброєні найсучаснішим обладнанням, вони діють брутально й зухвало, ламаючи унікальні артефакти.
 

Занепад цивілізації

Чому зникли трипільці, культура яких на той час була найрозвиненішою у світі? На думку вчених, головна причина занепаду трипільської цивілізації – зміна клімату. Стало сухіше, урожаї збідніли.

Трипільці понад 2 тисячі років жили за місячним календарем, з покоління в покоління передаючи «графіки» польових робіт. Зі зміною температур досвід став на заваді виживанню. Сіяли, але зарано, бо вимерзало. Збирали, однак пізно, й урожай пропадав. Ще одна причина – самознищення.

Кількість жителів у протомістах невпинно зростала, тому люди будували нові городища, вирубували ліси, виснажували землі, винищували дичину. Голод спричиняв міжплемінні війни, які ослаблювали трипільців.

Вони ставали жертвами інших, низькорозвинених племен. Із часом побут трипільців біднішає, змінюється розпис кераміки, зникають міста. Проте трипільці не згинули безслідно. Вони залишили нам високорозвинену культуру, яка передалася слов’янам, а потім – і українцям. Любов до землі, хліборобство, приручена свиня, хати-мазанки – усе це наше, українське.
Археологи із часом з’ясували, що стародавня цивілізація виникла на теренах сучасної України понад 6 тисяч літ тому й проіснувала майже 25 століть.

Як жили трипільці:

1. Головною стравою були розтерті злаки. Випікати хліб трипільці ще не вміли.
2. Займалися скотарством. Зокрема, вони приручили свиню.
3. Двоповерхові житла розмальовували орнаментом, який мав відганяти злих духів.
4. Зброю та знаряддя праці виробляли з каменю та дерева.
5. Ткали одяг та виготовляли пряжу.
6. Вирощували злаки, хоча сівозміни ще не було.
7. Заготовляли дерево для будівництва та опалення.
8. Виготовляли керамічний посуд і розписували його. Гончарного круга тоді ще не знали.

    Трипільська жриця викликає дощ. Сцену відтворили для зйомок фільму