Сьогодні похід у цирк – одна з найулюбленіших розваг малюків. Під час гастролей різноманітних пересувних труп батьки залюбки купують для своїх чад квитки на циркові вистави. Хто б міг подумати, що яких-небудь сто років тому візит у цирк могли собі дозволити тільки діти із... незаможних родин!

Для багатих – театр, для бідних – цирк, а максимум – самодіяльні вистави в так званому Народному домі (за вхід тут брали цілком прийнятну ціну). Так уже повелося в Черкасах: кожному своє. Справді, не пускати ж дворянських дітей на вистави, де глядачі лузають насіння й голосно реагують на слова і дії артистів!

«Гімназистам та гімназисткам відвідини цирку категорично заборонялися, аж до виключення з гімназії, – згадував колишній вихованець учительської семінарії, черкаський фольклорист Степан Нехорошев. – Але винахідлива молодь ані трохи не боялася цієї заборони. Гримування, перевдягання додавали сміливості сидіти в цирку мало не вчителям гімназії!»
Зараз у Черкасах тільки приймають гастролі циркових труп, а до революції був і свій, стаціонарний цирк. Перший, так званий цирк Фастівського, відкрився наприкінці 1899 року на розі нинішніх вулиць Гоголя та Леніна. Але тут давали не тільки циркові, а й театральні вистави. Згодом новий цирк відкрився в садочку поблизу театру Ярової, на території нинішнього Дитячого парку. Річ у тім, що й на початку ХХ століття театральне мистецтво було справою неприбутковою. Тому збудований у 1902 році театр уже в 1910-му, як свідчить тогочасний довідник «Все м. Черкаси», було здано в оренду. Орендарі, «панове Зисіни, Лур'є та ін.», переобладнали театральне приміщення під кінотеатр, а поруч облаштували цирк. Освічена черкаська публіка, звісно ж, була незадоволена.

Що ж являв собою тодішній черкаський цирк, і чому дітям із пристойних родин забороняли його відвідувати?

«У вбогому „саду“ з 25 дерев стояла кругла дерев'яна споруда, через щілини якої сотні безквиткових „зайців“ дивилися циркову виставу, – згадує Степан Нехорошев. – Під час дощу вода не капала, а лилася на голови глядачів. Багато хто сидів під парасольками».

Степану Степановичу запам'яталися скандали, які періодично виникали серед глядачів, коли вода з парасольки одного текла на голови і під коміри інших...
Театр Ярової мав свою електростанцію, яка, щоправда, мала сумнівну репутацію. За чад, «від якого непритомніли малокровні й знервовані», її навіть прозвали «смердючкою». Утім, електричне освітлення вона давала справно, і не тільки для театру (а згодом кінотеатру), а й для цирку.

Вистави на черкаській арені нічим не здивували б сучасного глядача. Утім, для невибагливих черкащан початку ХХ століття й це було неабищо.

По натягнутому дроту ходила з двома великими віялами дівчина. Зробивши кілька кроків, вона опускалася на коліно й піднімала з дроту носовичок. «Це викликало бурю захоплення,» – згадує Степан Нехорошев. Трюки на конях демонструвала немолода вже наїзниця та її партнерка.
Частими гостями в цирку були акробати, в тому числі й повітряні гімнасти. У глядачів захоплювало дух, коли під цирковим куполом безстрашна пара виконувала свої красиві, відважні й вправні трюки.

Та найчастіше на арені цирку тоді виступали борці. Цілими місяцями греко-римська боротьба, яку називали також французькою, була найголовнішою розвагою черкащан, тоді ще не розпещених телевізорами й інтернетом. Коли боротьба ставала рутиною, на арені з'являлася загадкова «червона маска» – хтось із спортсменів виходив боротися, прикривши обличчя. У ті часи цей прийом був досить дієвим – у глядачів одразу з'являлася підозра, що під маскою ховається якась відома особа, можливо, навіть, аристократ...

«Цирк завжди був заповнений глядачами, навіть тоді, коли вода капала за комір піджака, – підсумовує Степан Нехорошев. – Яким би вбогим не був оркестр, але він завжди підбадьорював і радував глядача мелодіями з оперет...»

Хіба можна було відмовити собі в задоволенні відвідати таке місце, навіть якщо ти, гімназист чи гімназистка, мав нещастя народитися в багатій родині?!