23 00:00:00 червня 2013
Напередодні Трійці перед порогом хати закопували деревця, на яких гойдалися русалки

Християнське свято Трійця припадає на 50-й день після Великодня. А в дохристиянські часи в цю пору відзначали закінчення весни й початок літа, панував культ зелені та вшановували предків.

Та ще й сьогодні на Поліссі — північних районах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей — у п'ятницю перед Трійцею справляють "Діди" — урочисті трапези на честь померлих. Особливо розлогі звичаї побутували на півночі Київщини аж до чорнобильської катастрофи 1986 року. Переселенці звідти подекуди й досі їх дотримуються.

"Дідами" називають як померлих предків, так і дні їхнього поминання. Протягом року їх буває декілька. Припадають вони на час, коли змінюються пори року, закінчується старий і починається новий рік. Вважалося, що тоді межа між світом живих і світом мертвих зникає, і душі померлих приходять до своїх родичів. Їх треба пошанувати, почастувати і провести назад у потойбіччя.

Протягом п'ятниці намагаються дотримуватися суворого посту. На Діди готують три, сім, або дев'ять страв. На стіл обов'язково ставлять поминальну страву — канун, або коливо. Готують її із варених цілих пшеничних, житніх або ячмінних зерен і заправляють розведеним медом — ситою. Також на вечерю подають рибу, вареники, вівсяний кисіль і пісний борщ з грибами. Від усіх страв неодмінно мусить іти пара.

— Дієди пітаютса начіє тією парою, — пояснює Варвара Мельниченко, яка народилася 1916 року в селі Денисовичі Поліського району на Київщині. — У дверях миску ставім, утиральника (рушника) вієшаєм, шоб Дієди вміваліса з дарогі, з далієкого свієту. Застеляєм стола обрусом, викладаєм ложкі, а вієдьолкі й ножі, упасі Бог, на стуол ніє кладьом.

Звичаї ці дуже давні і сягають тих часів, коли всі металеві предмети наділялися магічною здатністю відлякувати потойбічні істоти, а тому могли завадити предкам відвідати рідних цього вечора.

Із заходом сонця сім'я сідає за стіл. Посередині запалюють поминальну свічку. Після спільної молитви за душі померлих родичів і знайомих хазяйка бере в руки тарілку. Кладе в неї по ложці від усіх страв, відчиняє двері й на порозі хати тричі запрошує:

Зієлєнь троєшна од багацько хвароб дуже памошна

— Діди-Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!

Ще й сьогодні від поліщуків можна почути: якщо Дідів не запросити на святкову вечерю, то вони нарікають, що рідні їх забули і не згадують. Вірять, що ображені предки можуть навіть помститися.

— І вани (діди) ходють самі, — переконує Анастасія Степанчук, що народилася 1924 року в селі Луговин Поліського району. — А як не запросюю, то сердятьса, ув акно стукають, шкоду можуть зрабіть.

Поминальна вечеря зазвичай проходить мовчки. Тільки час від часу згадують про добрі вчинки померлих родичів і знайомих. Розпочинають її з кануну. Кожен мусить з'їсти по три ложки, а далі приступають до інших страв. Із мисок до кінця не виїдають і посуд не миють, а залишають на ніч на столі. Горнятко з водою й тарілку зі стравою для предків ставлять на вікні.

Побачити померлих родичів у такий вечір можуть тільки невинні діти. Хоч у селі Тхорин Овруцького району Житомирської області літні люди запевняють, що бачили цілу процесію покійників, які із запаленими свічками прямували з кладовища до свого села на Діди.

У суботу перед Трійцею приносять із лісу клечання — гілки берези, клена або липи. Ними прикрашають ворота, вікна й двері хат, а гілками зеленої осики одвірки хлівів і повіток. Підлогу в хаті застеляють аїром (лепехою), чебрецем, любистком, м'ятою або полином. Зелень затикають також за ікони. Клечання колись мало відлякувати злі сили від двору й хати. Зелень сприяла врожайності й була тимчасовим місцем перебування душ померлих. У неділю букети квітів і трав святять у церкві.

— Зієлєнь троєшна од багацько хвароб дуже памошна, — розповідає  Настя Кислинська, уродженка села Яблонівка Поліського району. — Прібрать і висушіть єї надо. Ложать поміж снопи — кажуть, миші не будуть їсти. Корові запарюють і дають, як хто зглазів. А ще ту зієлєнь розпарюють у молоці і ложать до нарива, шоб прорвало. І як голова боліть, і як горло, то поміть-пополоскать, і як рукою знімає.

Поліщуки вірять, що тиждень після Трійці по землі ходять русалки, тому й називається тиждень Русальним. Русалками, за повір'ями, стають ті, хто народився або помер на Трійцю, хто загинув "не своєю смертю" — утопленики, самогубці, а також дівчата, що померли зарученими, або дітки, які вмерли нехрещеними.

В Україні ще й сьогодні зберігається звичай напередодні Трійці закопувати перед порогом хати три молоді берізки або кленки.

— Стариє люде казалі, — пояснює  Софія Ющенко з чорнобильського села Роз'їжджа, — шо на цих деревах русалки гойдаютьса цілий тиждень, тому й кажуть на нього — Русальний.

На цьому тижні суворо забороняється прати, полоти, ткати й прясти, купатися в річці, а також ходити до лісу й на поле. Саме там, за народними переказами, можна зустріти русалок — вродливих дівчат у білих сорочках, із розпущеним волоссям і прозорими синіми очима. У місячну ніч із піснями та сміхом вони водять хороводи й, плещучи в долоні, бігають нивами.

Русалка як засмієтса, так ото ніби хто горохом па долівкіє сипанув

Зустрівши людину, русалки намагаються втягнути її до своїх розваг, щоб потім залоскотати до смерті й забрати з собою на дно річок або озер. Упіймавши дівчаток-підлітків, русалки загадують їм загадки: якщо відгадають — відпускають, якщо ні — забирають із собою. Тому протягом всіх Зелених свят дівчата носили із собою полин і часник, який за різкий запах нібито не люблять русалки.

Особливо небезпечним вважався четвер на Русальному тижні, який називався ще Сухим, або Русальним Великоднем.

— Калісь казалі, шо у вавторок треба, шоб пашов дощ, дак це русалки уміваютса. А у четвер, пуосліє дащу будуть вани пересушуватса, — розповідає старенька переселенка з чорнобильського села Копачі Устиня Курта.

Цього дня не можна було нічого робити на полі та городі, бо це може призвести до посухи й неврожаю. А ще русалки крадуть маленьких дітей, залишених батьками без нагляду. Намагаючись їх задобрити, жінки вивішували для русалок сорочки, рушники, намітки, що у прадавні часи, ймовірно, сприймалось як жертва душам померлих предків.

У понеділок після Русального тижня відбувалися прощання з русалками і їх проводи із рік, озер і нив до лісу або на кладовище. Переселенці із села Річиця з-під Чорнобиля, що нині мешкають в селі Гавронщина Макарівського р-ну Київської області, зберегли традицію проводів русалок і на новому місці. Тепер взяти участь у цьому прадавньому обряді приїздять сюди науковці й кінематографісти не тільки з усієї України, а й з Польщі, Канади, США та Японії.

— Нієма роду ув якому б не було русалок, — каже Поліна Сидоренко. — То всі й мусять раз на рік їх пом'януті, бо так нас наші матерки вчилі.

Аби провести русалок із села на кладовище, плетуть вінки з волошок, клена, берези.

— Каліс русалки хаділі, — додає Катерина Синяченко. — Алє їх ніє відно було, тільки чулі так, ніби дітки в житі спієвають. А русалка як засмієтса, так ото ніби хто горохом па долівкіє сипанув.

Як стемніє, жінки виходять на ріг вулиці й починають співати русальних пісень. Їм відповідають співом мешканці сусіднього кутка, приєднуються і з інших. Так поступово з усіх вулиць стікаються люди й утворюється процесія. Із квітами та вінками вона рушає на кладовище під безперервний спів русальних пісень, як-от:

Ой вийду я на гору,

Ой вдару я в долоні,

Щоб долоні щеміли,

Щоби персні дзвеніли,

Щоб русалочки чули.

По обидва боки від входу до кладовище чоловіки розкладають вогнища, між якими й проходить уся процесія. Кожен іде до могили своїх родичів знімає з голови русальний вінок і вішає на хрест. На могилах жінки починають голосити. Голосячи, розповідають родичам про все, що відбулося в родині протягом року.

Закінчуються проводи русалок перекочуванням через могили — "щоб спина не боліла". У давнину ж це символізувало завершення свята і встановлення знову твердої межі між людьми та їхніми предками аж до наступного року. Після цього всі намагаються якомога скоріше залишити кладовище й дорогою додому співають уже звичайних ліричних пісень.
 

1049

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз