17 00:00:00 жовтня 2012
Мандри з фотоапаратом

   В сучасній Україні Умань знаходиться на перетині двох магістралей: з Києва на Одесу й Крим, себто з півночі на південь, і з заходу (Стрия, Тернополя) на схід. Можна сказати, що місто є якщо не географічним, то принаймні одним з транспортних центрів.

 

Але чотириста років тому це була найглухіша околиця Польського королівства. Пустинь – так її і було офіційно поіменовано в описі сеймської комісії. Задля розбудови й укріплення власних кордонів уряд вирішує презентувати тутешні пустощі подільському наміснику Валенті Олександру Калиновському. 

Калиновський розбудовує поселення, яке в 1616-му вже згадується як Умань, та зводить навколо нього дерев’яні й земельні укріплення. Вже готову фортецю в перший же рік Визвольної війни 1648-1657 захоплюють козаки й облаштовують тут адміністративний центр новоутвореного Уманського полку.


Через одного з полковників полку Умань на довгий час і занепала. Справа в тому, що Михайло Ханенко у давніх різновекторних традиціях орієнтувався на Польщу. За що і був нею визнаний гетьманом українського Правобережжя.

У свою чергу це геть не влаштовувало орієнтованого в інший бік Петра Дорошенка. Той не без допомоги татарських партнерів вогнем і мечем довів козацьким товаришам по обидва боки Дніпра їх неправоту. Внаслідок чого Ханенко зрікся булави, а від його столиці – Умані – залишилась хіба назва.

Новий власник Умані – київський воєвода Францішек Салезій Потоцький – намагається відбудувати місто. Причому не лише як військовий, а як торговельний центр краю. Для цього він запрошує знаних комерсантів: вірмен, греків і євреїв. З тих самих часів Умань у книзі своєї історії має великий єврейський розділ.
Та про це трішки пізніше.

Граф домагається наданню місту Маґдебурзького права в 1760-му році, перебудовує зруйнований замок. В Умані споруджується перша синагога й василіянський монастир з школою.

(Будівля монастиря вціліла. Російським урядом монастир було закрито в 1832-му, а його приміщення передали під військові потреби. За радянської влади тут був спершу пролетарський театр, а потім знову щось військове. Зараз його ніби реконструюють. Фотографію з технічних причин поцупив тут).

Все йде до того, що Умань може стати одним з найбільших міст на тих землях. Натомість вона стає одним з центрів повстання гайдамаків.

Іван Ґонта, поставлений графом Потоцьким боронити Умань від повстанців, в 1768-му переходить на їх бік. Разом з матросом отаманом Максимом Залізняком він захоплює місто й методично вирізує уманських поляків та євреїв.


Того ж року самопроголошеного князя Ґонту стратить польська влада, а такому ж гетьману Залізняку російська влада повириває ніздрі та вишле до Забайкалля.

Винищена Умань знову занепала.

Після поділу Польщі в 1793-му Уманщина входить до складу Російської Імперії. На той час після покійного батька містом володіє Станіслав Щенсний Потоцький. Саме з його іменем пов’язане створення одного з найкрасивіших українських парків та головної окраси Умані – “Софіївки”.

Розказувати про парк цього разу я не буду. Зрештою, про нього чимало написано в інтернеті, хоча б на офіційному сайті Національного дендрологічного парку “Софіївка”. Краще скажу пару поганих слів про “графа” (як він себе іменував, хоч насправді титулу й не мав) і його кохану Софію.

Станіслав Потоцький з дитинства був психічно неврівноваженим, навіть схильним до суїциду. За своє життя мав кількох дружин, причому перша – трагічно загинула, можна сказати, що через нього. З багатою другою дружиною шлюб був скоріше за розрахунком і більшу частину життя подружжя щасливо жило в різних помістях і навіть в різних державах, подалі одне від одного.

Потоцький гідно пройшов шлях від польського воєводи й сенатора до яскраво проросійського політика з елементами еміграції. У фіналі своєї державницької кар’єри Станіслав Щесний пише ось такого листа Катерині Другій:

"Сцени жорстокої розправи в Польщі переконали мене, що я не повинен мати іншої вітчизни, як тільки царство В. і. величності. З цієї хвилини горджусь тим, що я цілком і неподільно один із найвірніших її підданих… Якщо В. і. в. визнає можливим, щоб я носив мундир її війська, це зробить мене надзвичайно гордим і надзвичайно щасливим…"                                  
 

Про Софію Потоцьку можна теж довго розказувати. Вона пройшла важкий трудовий шлях від коханки польського посла у Стамбулі через дружину коменданта Кам’янецької фортеці до, скажімо так, знайомої князя Потьомкіна. Є всі підстави вважати Софію спецагентом Катерини II, такою собі Мата Харі кінця XVIII століття.

От саме на її честь Потоцький закладає цей справді чудовий парк в 1796-му році.

В цей час Умань є повітовим містом новоствореного Вознесенського намісництва, а згодом – Київської губернії. Маєтками (й боргами) Станіслава Щесного управляв один з синів, а парк – був у власності Софії. Та намагалася продати дорогий в утриманні об’єкт російській короні, для чого навіть запросила до “Софіївки” Олександра I.

Незабаром після її смерті маєтки Потоцьких конфіскуються урядом. Умань стає переважно військовим містом.

Пам’ятка тих років – католицький костел, будівництво якого почалось ще в 1780-му році. Його висвятили лише в 1826-му в пам’ять про Успіння Пресвятої Богородиці. З 1934-го тут розміщувався то музей, то склад. З 1974-го в колишньому храмі діє картинна галерея, а в наші дні щонеділі проходять католицькі богослужіння.

Ровесником костелу є Свято-Миколаївський собор 1812-го року. Його збудували на місці давнішого католицького храму в контексті тодішньої політики деполонізації. В радянський час тут, як і годиться, також був склад, а в 70-і роки минулого століття – музей атеїзму. Знову храмом будівля стала в 1989-му.

В Умані починається активна забудова, її вулиці вимощуються бруком, в центрі постають численні купецькі хати.



В 1859-му з Одеси до Умані переводять Головне училище садівництва. Йому ж “на баланс”, як би тепер сказали, передають парк “Софіївку”.

Училище планується одразу як комплекс будівель, з неабияким розмахом. В 1863-му між двома корпусами зводиться домовий храм Марії Магдалини.

Після перетворення училища в земське його фінансові статки значно погіршились. Навчальний заклад вирішує заробляти самостійно й активно займається виноробством. Сучасні студенти, напевне, читають про ті часи з почуттям жалю.

В радянські часи нарікають Сільськогосподарським інститутом, а з 2003-го року це університет.

Сільському господарству готують фахівців і в коледжі. Його будівлю в 1896-му звели під чоловічу гімназію.

Діє в Умані й гуманітарно-педагогічний коледж. Його будівлю, збудовану в 1892-му проектував той самий Владислав Городецький. І це ще не все. Загалом, на початок Першої світової війни в провінційній Умані діяли 22 учбових заклади!

Вже наприкінці XIX – на початку XX століття в центрі постають кілька готелів: “Брістоль”, “Лондон”, “Європа”, “Новоєвропейський”, “Гранд-отель”.


Купецькому провінційному шику Умані настав гаплик після революції.

Взагалі-то за тим шиком ховалось звичайне єврейське містечко. Іудеї складали дві третини населення Умані. Навіть в наш час кілька кварталів в районі вулиць Пушкіна і Бєлінського (!) заселені переважно євреями.

Справа в тому, що саме в Умані розташована одна з найбільших світових іудейських святинь – могила рабина Нахмана з Брацлава.

Нахман народився в 1772-му, з дитинства вивчав Тору й був переконаний у своїй особливій місії на землі. За своє не надто довге життя (він помер в 1810-му від туберкульозу) ребе Нахман написав кілька духовних праць. Але головне, що Нахман був нащадком засновника хасидизму (містичної течії іудаїзму) Баал Шем Това.



Щороку, у вересні, до могили цадика (праведника) Нахмана в Умані вирушають тисячі хасидів з усіх країн світу. Звісно, що в радянський період це паломництво було майже підпільним. А в наші часи за короткий термін тут виріс свій Єрусалим, а точніше якась його задрипана околиця.

Буквально за кілька сотень метрів від “Софіївки” ви потрапляєте в іншу країну. Тут всі вивіски – лише на івриті, причому навіть графіті! Вулицями ходять пейсаті євреї.



Ніякої святості місце не випромінює. Буквально в кількох метрах від могили цадика можуть валятись пляшки з-під пива й купи сміття. (Може поправку слід робити на суботу, святий день неробства, але навколишні краєвиди підказують, що і в інші дні тут не надто стерильно).


Саме так, в цих металевих ангарах і захована могила. Там на дерев’яних лавах з сувоями на голові євреї моляться. Хасиди вірять в особливий зв’язок між цадиком і його паствою. (Фотографувати біля могили заборонено, та якось і не зручно).

Якби не українські міліціонери, то ніщо б не нагадувало про неньку в цьому куточку Умані. З міліцією в розпал паломництва часто трапляються різні негаразди. От, перше що знайшов:

"Гражданин Израиля Рахомим Алкоби, укусивший за палец сотрудника уманской милиции, должен заплатить штраф в размере 70 гривень. Инцидент произошел в городе Умань Черкасской области, куда в сентябре съезжаются хасиды-паломники."  

Мені ж залишилось дорозповісти про Умань буквально пару слів.

Друга світова добряче пошматувала місто. Звісно, що величезних втрат зазнало єврейське населення Умані. Лише в концтаборі “Уманська Яма” було розстріляно біля 13 тис. євреїв.

У повоєнні роки й до наших днів Умань – центр, районний. Звичайний районний центр, якби не…



…якби не безподібна “Софіївка”.



 


1959

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз