27 00:00:00 травня 2013
370 років тому козаки Хмельницького ущент розгромили поляків у битві під Корсунем на Черкащині

Корсунська битва – це не просто одна з гучних перемог війська Богдана Хмельницького. Це зразково-показова військова операція проведена на найвищому рівні – вона завершилася абсолютною перемогою українського війська 26 травня 1648 року. Це шедевр військової стратегії й тактики, який указує на величезний полководницький талант гетьмана Богдана. Навіть маючи в активі лише цю перемогу, Хмельницький увійшов би у світову історію як великий воєначальник.

Польське коронне військо на чолі з коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким та польним Мартином Калиновським поспішало до Жовтих Вод на допомогу Стефану Потоцькому, сину коронного гетьмана. Але неподалік від Чигирина зустріли вони закривавленого жовніра – одного з небагатьох, що врятувались під Жовтими Водами. Звістка, яку приніс жовнір, приголомшила гетьманів: військо Стефана Потоцького розбите вщерть, сам керівник сильно поранений, сили у Хмельницького величезні, із Хмельницьким у союзі татари. Після такої звістки польським гетьманам впору було думати не про знищення козацького війська, а про спасіння власного. Вони повернули назад і через Городище пішли у напрямку Корсуня.

Після триденного заслуженого відпочинку козацьке й татарське військо спішно попрямували в бік Корсуня. Хмельницький сподівався приголомшити поляків своїм швидким наступом. Дорогою до козацького війська прилучалися все нові й нові загони. 24 травня (за новим стилем) 1648 року військо Хмельницького вже стояло під Городищем.

Польське гетьмани бачили один порятунок – дістатись Білоцерківського замку й укріпитись в ньому. Дорога до Білої Церкви пролягала через Корсунь і Богуслав. Це був Чумацький (Битий) шлях, який тягнувся пагорбами та схилами долини Росі. Біля Корсуня коронне військо переправилось через Рось і зупинилось. Причиною зупинки, вірогідно, стала звістка, що на допомогу поспішає князь Ієремія Вишневецький з 6 тисячами вояків. Достеменно кількість коронного війська, що брало участь у Корсунській битві невідома: козацькі літописці говорять про 20-26 тисяч, польські джерела називають цифру 5 тисяч. Це було гарно озброєне регулярне військо, але його сильно обтяжував панський обоз, що рухався дуже повільно й заважав маневрам. На високому пагорбі, неподалік від Росі, поляки розбили табір, який окопали шанцями та обставили возами.

Військо Хмельницького, що налічувало близько 15 тисяч козаків та 4 тисячі татар, рухалось обхідним шляхом, що пролягав між Корсунем і Стеблевом, і наближалося до Корсуня із заходу. 25 травня гетьман спорядив великий загін до якого входили Вільшанський та Корсунський полки й через Квітки та Стеблів направив його в обхід польського табору. Загін цей налічував до 6 тисяч козаків і був значно підсилений артилерією. Керівником цього загону був поставлений вільшанський полковник Максим Кривоніс. Головною метою обхідного маневру було влаштування засідки на ймовірному шляху польського війська.

В польському таборі панували песимістичні настрої. Два гетьмани – коронний і польний, не могли узгодити план подальших дій. Потоцький хотів продовжити відступ, а Калиновський – вступити в бій з козаками. Військо ремствувало. Воно вже довгий час не отримувало належної платні. Тому, коли на сусідніх пагорбах неподалік від Корсуня було помічено велике військо, у польському таборі розпочалась ледь не паніка. Поляки зовсім не очікували, що повстанці наздоженуть їх так швидко. Майже відразу почалися перші наскоки татарської та козацької кінноти. Поляки відстрілювались з окопів. Але така відсіч була малоефективною. До польських керівників нарешті, почало доходити, що місце для оборони вони обрали невдале.

Хмельницький вирішив здійснити ще один маневр, який багато істориків вважають легендарним. Достеменно невідомо чи мав він насправді місце. Але літописи кажуть, що мав. Полягав він у тому, що до польського табору, під виглядом випадкових утікачів (чи дезертирів), було підіслано кількох добровольців, що мали дезінформувати польських керівників. Одним із таких добровольців-смертників був Самійло Зарудний (в одному з літописів фігурує інший козак – Микита Галаган).

Поляки захопили кілька “язиків” – втікачів із козацького табору. Одним із таких утікачів був Самійло Зарудний. Спочатку поляки не повірили його розповіді про кількість та подальші наміри козацько-татарського війська. До втікача застосували тортури, після яких він розповів, що військо у Хмельницького дуже величезне, до того ж, Хмельницькому на допомогу прийшов татарський хан з усією ордою. Крім того “зрадник” сказав, що він є місцевим жителем і може провести польське військо безпечним шляхом. Гетьмани повірили “зраднику” – вони гадали, що після таких тортур казати неправду неможливо.

Загін Кривоноса по мостах, що були у Стеблеві, перейшов Рось і підійшов до хутора Горохова Діброва. Поряд із хутором лежала глибока, заросла лісом та чагарниками, широка балка з крутими схилами. Днище балки було заболоченим, а схил із боку Корсуня поруйнували весняні дощі. Через цю балку проходив Богуславський Шлях, і саме тут Кривоніс вирішив зробити засідку. Козаки нарізали великих колод й улаштували з них своєрідні барикади. Дорогу перекопали ямами й ровами, а на схилі у хащах встановили гармати. Отже на ранок 26 травня засідка вже була готова. Дивує лише одне – як козаки (переважно піхота) могли пересуватись з такою швидкістю. Можливо засідку почали готувати заздалегідь за допомогою жителів Стеблева.

Жахнувшись величезного війська повстанців та зважаючи на власне невигідне становище, поляки почали відступ. Для того щоб покращити маневреність війська, серед ярів долини Росі гетьмани наказали деяким кінним хоругвам спішитись. Відступ спочатку був досить організованим, але козацькі й, особливо, татарські вершники насідали на польські колони і створювали колотнечу та плутанину. Неподалік від хутору Горохова Діброва поляки почали спускатись у балку, яка в майбутньому стала називатись Різаний Яр. Схил був дуже крутим і слизьким. Закованим у залізо воякам спускатись було дуже важко. Важкі обозні вози, які не могли втримати коні на крутому схилі, почали котитись. Аж тут з протилежного схилу вдарили гармати Кривоноса. У польському війську почалася справжня паніка. Частина вояків та челяді почала тікати. Але тікати було нікуди, адже з боків та з тилу вже насідали основні сили Хмельницького. Татарська кіннота засипала польських жовнірів хмарою стріл.

Частина війська Хмельницького переслідувала поляків, але основні загони спробували обійти польське військо з флангів. Лівим флангом рухались колони Хмельницького, правим – татари. Біля Різаного Яру поляки вже були фактично оточеними, але Хмельницький вичікував. Лише коли жовніри дістались заболоченого днища балки – козаки почали головний наступ. Передові загони польського війська потрапили у болото й почали грузнути. Крім того вони не могли піднятись на перекопаний та захаращений схил, з якого невпинно били гармати. Задні загони виявились повністю затиснутими: попереду їм перепиняли шлях власні товариші, що “забуксували” в болоті, позаду на них котились вози і насідали повстанці. Численна артилерія поляків через величезну тисняву виявилась фактично непридатною до бою. Польське військо опинилося у пастці. Саме в цей момент ударили основні сили повстанців.

Битва у Різаному Яру (мабуть, краще сказати різанина) тривала близько чотирьох годин. Польське коронне військо зазнало нищівної поразки. Обох гетьманів було захоплено в полон і віддано на відкуп татарам. Це був тріумф Хмельницького. Далеко не останній тріумф

1849

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз