Наступного року, 6 квітня, мине 120 років від народження музиканта і диригента Платоніди Щуровської-Росіневич. Походить вона, як і більшість з тогочасної української творчої інтелігенції, зі священницької родини. Своїй найменшій донечці батьки намагалися дати якнайкращу освіту і віддали до Києва, як вона сама говорила, у "закритий навчальний заклад – школу з пансіоном під доглядом виховного персоналу".
Найкращій і надзвичайно музично обдарованій випускниці керівництво Київської єпархіальної жіночої школи – таку назву мав цей заклад – запропонувало обійняти посаду регента церковного хору школи.
Однак коли з’явилася можливість отримати вищу освіту, Платоніда Щуровська, в якої померла мати і тяжко хворів батько, повернулася думками до медицини. Та на шляху дівчини, що з текою вступних документів прямувала до канцелярії Вищих жіночих курсів, сталося ось що: "Саме того ж таки дня, цією самою вулицею йшов Олександр Антонович Кошиць, – ішов вулицею, якою дуже рідко коли ходив, а ще й до того без якоїсь важливої справи…" Їхня розмова тривала години зо дві. А в результаті Платоніда Щуровська наважилася спробувати вступити до тільки-но відкритої Київської консерваторії.
Вступний іспит пройшов не бездоганно: якийсь старий викладач зупинив виконання нею вступних творів, потім попросив наспівати щось "з листа", після чого вона стрімголов вилетіла із зали з відчуттям, що ніколи вже туди не повернеться. Але вийшло так, що на її прийнятті наполіг той самий "старий викладач", яким виявився професор Володимир Пухальський, перший ректор консерваторії. Він же взяв її до свого класу, єдину з-поміж новачків. Згодом Платоніда Щуровська більше уваги зосере-дила на вивченні теоретичних дисциплін і тут в одному класі зустріла іншого нашого земляка, а в майбутньому – відомого композитора, музикознавця, педагога Пилипа Козицького (родом із Летичівки Монастирищенського району), який став її другом.
Завершення навчання в консерваторії збіглося із революційними подіями. А напередодні 1918-го у голови тодішнього уряду України – Директорії народилася ідея грандіозної, як і на наші часи PR-акції – закордонних гастролей українського хору. Створити такий хор було доручено Олександрові Кошицю, який по допомогу звернувся до вже добре знайомої Платоніди Щуровської. Та у зв’язку з наступом більшовиків на Київ робота пішла шкереберть. Незважаючи на це, перші ж виступи капели під керівництвом Олександра Кошиця, якому допомагала як хормейстер Платоніда Щуровська, мали вибухові успіхи.
У Празі, куди доля привела капелу, шляхи Платоніди Щуровської та її наставника Олександра Кошиця розійшлися. Він з переформованим хором вирушив в подальшу гастрольну поїздку. Платоніда Щуровська ж залишилася в Чехословаччині продовжити музичне навчання. Невдовзі доля пов’язала її з підполковником армії УНР Миколою Росіневичем.
Платоніда Щуровська-Росіневич, керуючи українськими хорами впродовж років міжвоєнного періоду, отримала визнання фахівців та схвальну пресу в Чехословаччині та Польщі. Випало Платоніді Щуровській-Росіневич диригувати і військовим оркестром під час концертного виконання в Ужгороді у 1936–році опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм". Одна з учасниць тих подій згадує, що "спочатку оркестранти не сприймали керівництво жінки-дириґента. Однак після перших сценічних успіхів члени оркестри підходили до дириґентки з палкими словами признання за таке вміле виконання".
З приходом гітлерівської окупаційної влади в Чехословаччині згорнулася діяльність освітніх установ, провідні діячі української громади, в тому числі й подружжя Росіневичів, перебували під постійним наглядом гестапо. Але справжня трагедія родини пов’язана із приходом радянських військ. Микола Росіневич був арештований органами СМЕРШ і вивезений до Києва, як стверджувалося, для подальшого судового процесу. Платоніда Щуровська-Росіневич до самої смерті так і не дізналася, що її чоловіка в тюремному лазареті за наказом держбезпеки вбили кримінальні злочинці за кілька днів до начебто призначеного суду.
Їй судилося прожити 80 років, і ще в 75 вона стояла за диригентським пультом. Незадовго до смерті їй вдалося випроситися з СРСР за "залізну завісу" до Англії на похорон сестри. За її заповітом, похована Платоніда Щуровська-Росіневич на Українському православному кладовищі в Саут-Баунд-Бруку, що в Нью-Джерсі у США.

Підготувала: Оксана КОЛІСНИ