"Вийшли ми в путь та багато скорбот і бід мали, не тільки тому, що шлях довгий, але й через превелике повітря, яке мандрівці перешкоджало. І тільки завдяки Божому людинолюбству до богоспасенного міста, що його Львовом називають, прийшли", — описував свій шлях на початку осені 1572-го один із небагатьох у той час друкарів Іван Федоров. До Львова вирушив з родиною із села Заблудів на українсько-білоруському етнічному пограниччі. Попри "превелике повітря" — епідемію чуми, що тоді спустошувала села й міста.

У Львові друкар оселився у передмісті — на Підзамчі. Й одразу почав іменувати себе Федоровичем. У Москві, де Іван Федоров до того жив тривалий час, на закінчення -ич мала право тільки знать. Федоров, тому що Федорів син. Прибулець ходив по львівських міщанах-багатіях, щоб дали грошей заснувати друкарню й почати видання книжок. "І обходячи багатьох багатих і благородних у світі, допомоги просив у них, схиляючись, на коліна падаючи, і припадаючи до землі, сердечно крапаючими слізьми моїми ноги їхні вмивав. Не випросив благальними словами, не вимолив багатослізними риданнями, не домігся ніякої милості в ієрейських чинів", — розповідає Іван Федорович у післямові до виданого за два роки "Апостола". Натомість допомогу отримав від священиків і простих міщан — ремісників, дрібних купців.

Ігумен Онуфріївського монастиря Леонтій заради допомоги друкареві навіть пішов на "службовий" злочин — не порадившись зі старшими, видав Федоровичу з церковної каси 80 золотих. Ревізія виявила це тільки 1588 року. Під час попередньої перевірки ігумен заклав свої гроші, щоб нестачу не помітили. Та найбільше Івану Федоровичу дав міщанин Сенько Сідляр — прізвисько вказує на його професію. Він позичив друкареві 700 золотих. За золотий тоді можна було купити дві пари взуття або 30 гарнців меду — 90 л. А найкраща кам'яниця коштувала 500 золотих.

У Сенька Сідляра друкар і жив спочатку. Потім винайняв приміщення в кам'яниці бондаря Адама Торика й облаштував там друкарню. Частину обладнання для неї Федорович привіз із собою, а дещо треба було доробити на місці. Тому взяв на роботу столяра. Столярський цех міста подав позов на друкаря — той порушив їхню монополію. Бо за тодішніми законами, мусив звертатися до них, а цеховики вже прислали б йому майстра на свій вибір і за ними ж визначену ціну. Аби виграти процес, покликали краківських купців, які підтвердили: у них також не заведено, щоб при друкарнях були столяри. Тож львівський магістрат заборонив Івану-друкареві "держати столярських помічників і робити столярні роботи у своїй друкарні". Та Федорович зумів домовитися із цеховиками піти окружним шляхом — друкар мав знайти собі робітника в іншому місті, записати його до цехового львівського майстра і від того нібито найняти на півроку.

Друкарня у Львові запрацювала швидко. 25 лютого 1573-го Іван Федорович починає в ній складати "Апостол" — тексти діянь і послань апостольських. У розлогій післямові описує всі свої труднощі та невдачі у видавничій справі. Чому не закинув її, хоч як йому було важко, пояснює так: "Маю бо замість рала до мистецької справи свої руки обдаровані, замість жита духовні зерна по всесвіту сіяти, і всім по чину роздавати духовний цей харч". Найбільший його страх був — як постане на Божому Суді, то муситиме відповідати за те, що не використав свого дару. Книгу оздобили гравюрами-заставками із рослинними орнаментами і кінцівками — на завершення глав.  Одночасно з "Апостолом" того ж 1574-го видає менше й дешевше "ходове" видання — "Буквар". Це був перший у східних слов'ян. Із видрукованих Федоровичем 2 тис. примірників до нашого часу збереглися два.

Того року починаються кілька боргових справ, що супроводжуватимуть друкаря до смерті. Перша — суд із Сеньком Сідлярем — закінчується тим, що Федорович заставляє йому все своє рухоме майно й зобов'язується віддати позичені 700 золотих до Різдва. Умови не виконав, та Сенько більше до друкаря не позиватиметься. 200 золотих той виплатить, а за решту судитимуться й навіть битимуться їхні сини. Вимагатиме з боржників і сам Іван Федорович — плати за книжки. Частину своїх заборгованостей він сплачує, інші відтерміновує, бере нові позики, щоб віддати попередні. Задля заробітку на замовлення короля Степана Баторія навіть вилив малу гармату, бо був і цієї справи майстром.

На суди Іван Федорович їздить з Острога на Волині. Туди на запрошення князя Костянтина Острозького перебрався за три роки облаштовувати чергову друкарню. Та наприкінці життя назавжди повертається до Львова. У другій половині 1583-го Іван Федорович "впаде в болезнь ко смерти" й у грудні помер.


До речі: 110 кілограмів важили металеві частини друкарського обладнання — "латунний гвинт великий відливаний з нагвинтником та великою пластиною, що буває під літерами, і пластинкою, якою притискають літери, рама, у якій літери саджають", ідеться в описі майна Івана Федоровича, що зробили після його смерті. Зберігся документ про те, як "війт і три лавники, взявши фахівців, оцінили майно по покійнім друкарі руських книжок Івані Москвитині. Майно це знаходилося в склепі дому львівського міщанина Івана Бильдаги". Він жив на вулиці Руській. Також там були "вся столярська робота, тобто прес з усім пристроєм із дерева, ціною 90 золотих" та "цинові літери в рамі на один аркуш друку". Окрім того, 120 повних примірників Біблії і 80 неповних.


1510-1530 — між цими роками народився друкар Іван Федоров. Де саме, точно
невідомо. Найпоширеніша версія — у Москві, бо в листах додавав до свого імені "з
Москвы" або "Москвитин".

1553 — будучи дияконом однієї з московських церков, опановував друкарську справу.
Взявся облаштовувати друкарню. За 10 років почав друкувати першу в Росії точно
датовану книжку — "Апостол". Видав 1 березня 1564-го. Йому допомагав друкар
Петро Мстиславець, виходець із Білорусі. Наступного року видали "Часовник".
Переписувачі книжок із заздрості підпалили друкарню Федорова. Переслідували його
також бояри та вищі чини церкви.

1566 — змушений залишити Московію, вирушив зі спільником і родиною до столиці
Великого князівства Литовського — Вільна, нинішній Вільнюс. Там магнат Григорій
Ходкевич якраз підшукував людей, обізнаних у друкарстві, для започаткування
кириличної типографії. Федоров із Мстиславцем переїжджають до його маєтку в селі
Заблудів. 1569-го завершують там "Євангеліє Учительноє". Як нагороду за це
Федоров отримує від гетьмана село "немале". Друкує в Заблудові ще дві книжки. Та
Григорій Ходкевич на старості хворіє і втрачає цікавість до книговидання. Радить
друкареві зайнятися землеробством у подарованому селі. Івана Федорова це не
влаштовує. Він рушає до Львова.

1575 — князь Костянтин Острозький призначає диякона Івана Федоровича управителем
Дерманського монастиря недалеко від Острога. За два роки в Острозькому замку,
поряд із заснованою там академією, почав друк першого повного видання Біблії
церковнослов'янською мовою. Закінчив 12 липня 1580-го. У вересні видав "Новий
Заповіт із Псалтирем".

1583, 20 грудня — Іван Федорович помер у Львові. Його син Іван Переплетник
отримав у спадок батькові борги. Похований у львівському монастирі Святого
Онуфрія. Наприкінці ХІХ ст. надгробна плита перехована й відтоді зникла.