Абрам Гуревич, незважаючи на те, що жив у провінційній Умані, був знаним науковцем і діячем – доктором медицини, поетом і "громадським раввином". Обидва сини Абрама прославилися як люди творчі. Молодший, Григорій, став відомим піаністом і істориком мистецтва. Ми ж розповімо про старшого – Бориса Гуревича, який народився в Умані влітку 1889 року…

Золота медаль за результатами навчання у 4-й гімназії Києва і диплом з відзнакою після юридичного факультету столичного університету імені Святого Володимира – таким був старт блискучої кар'єри уманчанина. У віці 23 років дебютував у літературі – 1912 року опублікував збірку поезій, яка називалася "Вічно людське" і претендувала на те, щоб бути першою в новому літературному напрямку – "сцієнтизмі", науковій поезії. Жоден читач цієї книги не побачив – поліція вилучила її ще до того, як вона дійшла до прилавків книжкових магазинів… Ображений на Російську імперію, Борис Гуревич емігрував до Німеччини. Працював у Фрейбурзькому університеті, займався економікою, аграрними питаннями і філософією. З початком Першої світової війни потрапив до німецької в'язниці за підозрою у співпраці з російською розвідкою.

Звільнений у зв'язку з хворобою серця, повернувся до Росії, працював в Петербурзькому університеті, а водночас і у редакції журналу "Російська думка". Вступив до партії народної свободи і став одним із найяскравіших ораторів 8-го з'їзду цієї партії, причому делегатом був від міста Сміла сучасної Черкащини.

Після Лютневої буржуазної революції уманчанин став уповноваженим Держдуми при Тимчасовому уряді – з питань пропаганди у військах. Випустив декілька книг і брошур з питань патріотичної агітації, був редактором офіційного видання Тимчасового уряду "Армія і флот вільної Росії". Після більшовицького перевороту перебрався до Києва – в часи Гетьманату редагував журнал "Голос життя", продовжував писати вірші і став членом Кадетського комітету.

Через два роки перебрався до Одеси. З виготовленим там фальшивим паспортом на чуже ім'я повернувся до Києва, зустрів там Добровольчу армію Денікіна і, незважаючи на явний антисемітизм денікінського "уряду", погодився на пропозицію держконтролера Степанова вирушити до Ростова-на-Дону для допомоги денікінській дипломатичній місії, яка вирушала до США.

Певний час навіть був членом Національного центру і брав участь у виданні газет "Збройних сил Півдня Росії". Помилкою єврея Гуревича були його сподівання на те, що великодержавницький шовініст Денікін каже правду, обіцяючи припинення антисемітських погромів. Остаточно переконавшись у цьому, Борис Абрамович емігрував до турецького Константинополя і вступив спочатку до "Народного братства звільнення Росії", очолюваного князем Павлом Долгоруковим, а потім – до того крила Партії народної свободи, яке очолював генерал Врангель.

У травні 1921 року уманчанин вже прогулювався Єлисейськими полями в Парижі – емігрувавши до Франції, знову займався політикою і літературою. Став секретарем Ліги боротьби з антисемітизмом в Росії, зовсім недовго навіть входив до паризької ложі масонів "Астрея", а з 1924 року – вже до "Республікансько-демократичного об'єднання".

Наприкінці 1930-х років Борис Гуревич залишає неспокійну Європу, де почався розгул ідей фашизму і націонал-соціалізму, і стає громадянином США. Знову багато пише, зокрема під псевдонімом Ірідіон. Активно співпрацював з низкою громадсько-політичних демократичних організацій США, викладав соціологію в університеті Сорбонни, заснував і очолив "Спілку охорони прав людини".

1957 року був висунутий на отримання Нобелівської премії миру – за досягнення в укріпленні миру. Гуревича "обійшов" інший претендент на звання лауреата цієї престижної премії – Лестер Боул Пірсон, прем’єр-міністр Канади, який прославився заслугами в урегулюванні Суецької кризи, єгипетсько-ізраїльського військового протистояння. До речі, того ж 1957 року лауреатом нобелівської премії в галузі літератури став знаменитий Альбер Камю…

Шанований у наукових, літературних і громадсько-політичних колах, громадянин США Борис Гуревич помер у квітні 1964 року. В усіх бібліографічних довідниках Америки і Європи навпроти його імені обов'язково зазначають: "народжений в Умані…"