На широкий загал американка виставила три десятки своїх робіт, які колеги-художники тут же охрестили «професійним примітивізмом». Майстри пензля не вірять, що американка почала малювати лише три роки тому, пише " Молодь Черкащини"
А саме тоді на живопис надихнула американку дерев’яна дощечка, куплена у «блошиних» рядах уманського ринку. 
– Там був такий півень кольоровий. От я і спробувала перемалювати його – відтоді і почалося, – розповідає Наомі Умань.
На відкриття виставки в музеї трипільської культури у Легедзиному народу приїхало чимало. В програмі відкриття обіцяли концерт, частування та кайфування. Останнє, певне, уособлювала сама Наомі, адже спілкування з нею надзвичайно приємне. Нікого не оминає, сама бігає по залу з коробкою печива та, як справжня українська господиня, переймається тим, щоб усі залишились задоволеними.
До України Наомі приїхала в 2006 році. Напередодні свого приїзду на історичну батьківщину прадідів американська кінорежисерка в Мексиці знімала кіно про емігрантів. Тоді ж і почула від героїв свого документального кіно: мовляв, хіба ви зрозумієте, що таке бути емігрантом? Відтоді й виникла ідея приїхати в Україну. Вчила російську мову, адже за океаном її запевняли, що тут усі говорять саме нею. Поголила голову (саме так на початку XX століття чинили з емігрантами, побоюючись блощиць). Щоб не замерзнути у люту зиму, про яку чула сотню разів, одягла кожух, який пошила зі шкур. Не дивно, що амеркинаку Наомі Умань прийняли на вокзалі за бомжиху і навіть не впустили у платний туалет.
Прадіди Наомі родом з Умані. Єврейська родина емігрувала у 1906 році після чергових погромів у місті. Достеменно Намомі не знає, чому їхнє прізвище стало таким, але припускає, що прадід не знав, що у нього питають прізвище та повторював, що він з Умані.
Село Легедзине Наомі також вибрала не випадково. Шукала не велике місто, а село, де життя максимально наближене до давнини. Дивлячись, як американка обіймається з односельцями та розціловує бабусь із хору, мало віриться в те, що кілька років тому подивитись на неї, як на диво з див, збігалося все село. Проте стовідсоткова мешканка мегаполісу стала тут своєю. Навчилась копати, садити картоплю, консервувати на зиму огірки з помідорами та навіть гнати самогон. Правда, на власній виставці частувала лише вином. Наомі Умань більшу частину року живе в Україні, в Америку повертається тільки заробляти гроші. Зізнається, що тільки в українському селі почувається справді щасливою.
За словами односельчанок, подруг Альони Павленко та Лесі Сокальської, Наомі в селі стала справжнісіньким порятунком для школи та батьків.
– Вона з нами зовсім безкоштовно займалась англійською, – розповідає Альона Павленко, – Я завдяки її урокам вступила до Черкаського педагогічного університету на факультет іноземних мов. І в школі нашого учителя, який поїхав на курси, заміняла.
– А ще вона наших двох хлопців учила кіно знімати, – захоплено перебиває подругу Леся Сокальська, – вона їм і камери подарувала. І коли б хто в гості не зайшов, завжди і чаєм пригостить, і печивом.
Доки дітлахи на виставці пригощаються печивом, ціла делегація уманських художників щось жваво обговорюють біля надзвичайно яскравих картин авторки.
– Важко повірити, що Наомі малює тільки три роки. Такий професійний примітивізм! – Говорить уманський художник Геннадій Клєщар. – Це відкриття! Наомі дивним чином поєднує бачення людини мегаполісу та український сільський примітивізм.

Софія Кримовська