Відомий телеведучий розкриває читачам «Молодіжки» таємниці Черкащини та секрети «Паралельного світу».

– Валеро, скажи, будь ласка, скільки ти вже працюєш ведучим «Паралельного світу»?
– Зараз навіть важко відповісти. Оскільки перехід у програму «Паралельний світ» в мене відбувся плавно, з програми «Кунсткамера». Я був її ведучим, здається, чотири сезони, а потім став особистим кореспондентом програми «Паралельний світ». Тоді її вела інша людина. Отож десь два з половиною року я вже працюю в «Паралельному світі».
– Коли тобі доводиться стикатися з різними людьми та їхніми історіями, чи завжди ти їм віриш, чи не виникають сумніви щодо них?
– Само собою, не завжди вірю. Я, як звичайний глядач. А взагалі-то не можна ставити відразу діагноз людині – от ти брехун, а ти – щирий. Але на рівні відчуттів – душа бачить сама – щось тебе зацікавлює, якщо правдиве, і ловиш, коли історія напіввигадана. Та в мене така робота, що я маю все сприймати, хочу я цього чи ні. І маю аналізувати. А можливо, навіть у брехні є велика істина,  просто вона не звучить так, як правда. Тому я намагаюся все адекватно сприймати, хоч і не завжди з усім погоджуюся під час інтерв’ю. Але трапляється людина трохи дофантазувала, але справа цікава. І от у її словах може народитися якесь зерно, яке буде корисне глядачам. У принципі, спілкування з героями, з експертами програми це, можна сказати, найцікавіша частина роботи. Коли, буває, ти приїжджаєш з роботи окрилений або кудись їдеш і думаєш: Господи, це ж проста штука, те, що там людина розповіла чи пройшов якийсь експеримент. І напрошуються якісь висновки, над якими ти замислювався, але досі не знаходив відповіді. От спілкування з людьми, участь у експериментах (знову ж таки, вони різні бувають) це найцікавіше. Де б я ще зміг поплавати з дельфінами чи стрибнути з парашутом?! Приїхав на роботу, мені сказали, що треба – значить треба. Де б ще я зміг залізти в печери Чернігівські або шукати скарб Дракули в Карпатських горах, чи побував би карпатських старих штольнях. Якби не передача, я б у цих місцях ніколи не опинився. А так навіть під землею Києва був, коли ми шукали бібліотеку Ярослава Мудрого. Коли б я туди заліз? Напевно б ніколи. А от робота кличе у невідоме і непізнане.
– Валеро, який з тих випадків, що ти досліджував, вразив найбільше?
– На сьогодні визнаю: таких випадків багато. Але якщо брати за шкалою враження від них, то напевно найсвіжіше в хіт-параді – купання з дельфінами і тема дельфінотерапії. І ще – я проходив комп’ютерну електроенцефалограму. Я зміг опинитися в тому стані, в якому, можливо, хотів бути, коли йтиму з цієї землі. Це було надзвичайне відчуття. Я бачив такі приємні картинки, і складалося враження, що ти спиш, що ти без свідомості і в той же час при свідомості. Картинки передаються у все тіло неймовірним позитивом. Оце мене найбільше вразило, я навіть попросив повторити процедуру. І коли мене лікар розпитала, що зі мною відбувалося, кажу: ну, розумієте, таке враження, ніби дивишся у калейдоскоп, прокручуєш – і щось там виникає, тільки ще набагато цікавіше, всім тілом це відчуваєш. Я просто був у шоці, у позитивному шоці. З дельфінами, знову ж таки, я здружився, з білугами. Дельфін-«дівчинка» мене вкусила під водою, цапнула трошки за руку – дала зрозуміти: або ти приймаєш умови, граєшся з нами, спілкуєшся – або ти боїшся  і тоді йди далі. Більше сподобалися білуги. Це надзвичайні створіння, до речі, вони трошки схожі на інопланетян, дельфінопобідних, але інопланетян. Від дотику до них тілу передаються якісь флюїди, від пальців до кінцівок.
– Деякий час тому було кілька випусків «ПС» про Холодний Яр. Чи бував ти там раніше?
– Холодний Яр – одне з надзвичайних місць. І що стосується Черкас, то наші відрядження (і в Холодний Яр, і в Суботів, хутір Богдана Хмельницького) – надзвичайні відрядження. Енергетика тієї землі просто вражає. І якщо ти не живеш там і приїхав звідкілясь, спускаєшся туди і дійсно відчуваєш щось дивне, загадкове, історичне, велике. Хочеться просто копирсатися в землі. У Суботові нас приймав голова заповідника. Прекрасна людина, фахівець своєї справи, який знає багато таємниць. Розповів нам про козаків-характерників, яких, до речі, зараз дуже мало. Холодний Яр – місце холодне і в той же час тепле. А які там панорамні краєвиди природи – просто вражаючі! Думаю, історичні події, які там трапилися, не випадкові. І гадаю, що, скажімо, відродження української славетності почнеться і з Холодного Яру зокрема, з Черкащини, батьківщини Хмельницького. Як би нереально це сьогодні не звучало.
– Коли ти досліджував Холодний Яр, чи не трапилося щось надзвичайне з вами?
– Слава Богу, всілякі пригоди обходять нашу програму. Скажу одне, на очах вібувалася вражаюче контрастна зміна погоди. Коли ми приїхали, було холодно, а потім зненацька погода змінилася на краще. І от коли ми забралися на пагорби, було цікаво спостерігати, як в одному місці погожа погода панує, а похмура в іншому – як на межі опинилися. До речі, щодо Черкащини. Часто, коли ми їдемо з Черкас, на дорозі трапляються не дуже приємні речі. Таке буває повсюдно, але на Черкащині постійно щось серйозне. Дуже серйозне. Одного разу ми їхали з Холодного Яру, і наш водій із заправки повернув неправильно. Ми проїхали десь кілометрів із двадцять і зрозуміли, що їдемо не туди. Повертаючись назад, побачили, що дорога вже перекрита, стоїть міліція. Підійшли до міліціонера, питаємо – а там трапилася серйозна аварія: дві фури зіткнулися і купа легкових автівок. Іншим разом ми їхали, і склалася подібна ситуація, і знову ж таки в тому самому місці, тільки трохи далі. І весь час на Черкащині таке буває. Ми тричі їздили, і от два випадки я розповів, третій простий, детально вже не пам’ятаю.
– Які секрети і фішки приховує телеіндустрія, зокрема які з них ти можеш розкрити читачам газети «Молодь Черкащини»?
– Секретів насправді багато. Головний із них, що  програма «Паралельний світ» асоціюється з ведучим, хоча моя заслуга і не така велика. Програму створюють журналісти, режисери, продюсери насамперед, ну і керівник «Студії «Пілот». Це все єдиний великий механізм. А подяка головним чином, як правило, ведучому. Але водночас майже весь негатив падає теж на ведучого. Тому тут треба бути серйозно захищеною людиною. Якихось особливих секретів немає, головний: програму роблять безліч небайдужих, творчих, захоплених людей.
– Чи не вбачаєш якусь приховану закономірність, що саме ти, людина з рудим волоссям, так успішно досліджуєш історії для «ПС»?
– А я й досі не можу усвідомити, чому я працюю в цьому проекті. Відповіді не знаходив. Ставив собі це питання. Іноді наші спеціалісти, фахівці, радники «Паралельного світу» казали мені, що, мовляв, я непроста людина, що невипадково сюди потрапив. Можливо, тому, що якимись своїми висловами, вчинками, емоціями під час зйомок я не даю розвиватися чомусь поганому. Я сам думаю: чому «Паралельний світ»? Я люблю розважати і мені б хотілося вести якусь розважальну передачу. Одному Господу відому, чому я працюю в цьому проекті. Насправді це важка і непроста робота. Щодо рудих. Звичайно, приємно бути особливим. Сам собі про це сказав: якщо ти повірив, що ти особливий, то й інші повірять.
– І наостанок, порадь читачам «Молодіжки», як краще оминати темні сили і товаришувати зі світлими?
– Я взагалі вважаю, що людину ніщо не може пробити  –  ніякий зглаз, ніяка порча, ніякий наговір – якщо людина вірить, що вона знаходиться під захистом. Приміром, православна людина – під захистом янгола-охоронця, Господа Бога. Якщо людина, як би це банально не здавалося, думає, що її щось може пробити, вона таким чином не вірить у силу янгола-охоронця. Вона вже грішить. Це комедія – вірити у навроки, коли є вища сила. Віруйте, не звертайтеся ні до кого, просто живіть.
– Щиро вдячні, Валеро, що знайшов час зустрітися.
– Читачам «Молодіжки» великий привіт від «Паралельного світу». Дивіться нашу програму. І хай Черкащина зустрічає нас меншою кількістю загадкових ситуацій.