17-річний Ярослав Троян із Умані разом зі своїм викладачем розробили безпілотну систему авіаспостереження. Хлопець сконструював модель літака та прилаштував до нього відеокамеру. Такий електроліт зможе полегшити роботу автоінспекторів, рятувальників та пожежників. Авіа моделюванням Ярослав займається 5 років. Нині юний винахідник навчається у випускному класі уманської школи № 10. За тиждень у хлопця випускний. Продовжувати навчання він планує у місцевому педагогічному вузі.

З хлопцем зустрічаємось в кабінеті кружка авіамоделістів. Разом з товаришем Євгеном Бондарем Ярослав збирається йти випробовувати дві нові моделі літаків, зроблені потолочного пінопласту та скотчу.

- Розвідувальний електроліт теж складається з таких матеріалів і важить не більше кілограма. Дуже цінною ця розробка є для лісників. При її допомозі можна попереджувати лісові та польові пожежі або усовувати їх на початковій стадії. Це допоможе мінімалізувати втрати, - каже хлопець. – Ідея винаходу прийшла, коли побачив сюжет про пенсіонерку. Жінка постійно страждала від диму, який спричиняли пожежі, що періодично виникали недалеко від її дому.

Літак на радіокеруванні піднімається на 200-300 м вгору, знімає те, що відбувається внизу. Він охоплює ділянку радіусом 1,5 кілометри. На огляд території піде близько 5 хвилин.  Одного заряду електродвигуна вистачить на політ тривалістю 40 хвилин. Така безпілотна модель в промисловому варіанті обійдеться близько 2 тисяч гривень. Але якщо її робити з пластику чи пластмаси, то  вона буде важчою.

- В електроліт вмонтовано камеру, яка все записує на відео. Можна встановити систему запису в реальному часі і одразу транслювати зйомку на комп’ютері, - каже винахідник.

Нещодавно хлопець  зробив дві спроби  використання авіамоделі у реальних умовах

- Один активіст із села Городецького просив провести спостереження за смітником, який стихійно розростається. Ми мали дві спроби. При першій зазнали невдачі. Але тільки через те, що була погана погода: блискавка, гроза, грім. Наступна спроба була вдалою. Усі матеріали зняти на відео, - розказує викладач гуртка. – Взагалі цим винаходом ми продемонстрували, що в рамках авіамодельного гуртка діти займаються своїм хобі. Але  тут, навіть в цих умовах, можна створювати не просто іграшки, а й безпілотні літаючі апарати, які приносять користь. Наразі ця  модель лежить у сусідньому кабінеті.

Сергій Козаченко разом з Ярославом та Євгеном пробують запустити нові авіамоделі на пустирі. Обидва літачка зроблені з потолочного пінопласту та обклеєні скетчем. Кабіна літаків – пластикової пляшки

- Ярослав досвідчений. Ось, наприклад: висіти у повітрі –це дуже складний елемент, а він його виконує з легкістю. Теоретично модель може піднятись на 1,5 км. Але ми керуємо в полі зору. бо як втрачаємо –то вже все, - пояснює вчитель. - Ми Ярославу пропонуємо вести авіаційний гурток. Хочемо, щоб керував гуртком наш вихованець, - додає Козаченко. – Сьогодні у гуртку близько 30 дітей. Після того, як  про успіхи Ярослава заговорили з телевізорів та газет, кількість бажаючих відвідувати гурток суттєво збільшилась. Хлопці почали більше цікавитись авіамоделюванням. Старанніше вчаться.

Нині перед авіамоделістами постала нова проблема: їм ніде літати. Колись  гуртківці мали спеціально пристосоване для тренувань поле у районі будинків офіцерського складу, але там будівництво. Запускають моделі недалеко від офісу гуртка. Одгак поле не обладнане: не заасфальтоване, поросле травою. Окрім того на цьому місці планують звести готель. Територію під будівельний майданчик вже обгородили

- Тренуємось на колишньому військовому аеродромі. Під час тренувань у небі, зазвичай, 4-5 літаків. На хвості кожного флезелінова стрічка. Кожен з хлопців має своїм літаком збити стрічку на  хвості конкурента, - пояснює вчитель. – Кілька разів пробували тренуватись на центральному стадіоні. Обидва рази тренування нам забороняли. Охоронці пояснюють це тим, що ми псуємо газон. Правда, дивно виходить, коли 22 футболіста бігають увесь матч по полю –газон не псують, а як кілька хлопчаків, стоячи на одному місці, керують моделями – псують.

Козаченко каже, що хлопці з гуртка - це практично готові оператори керування безпілотної техніки:

- Ідеально було б будувати тренувальний майданчик, але можна вийти із цієї ситуації простіше. Якби нам дозволяли тренуватися по кілька разів на тиждень на території центрального ринку, коли вже торгівля завершилась. Це було б добре. Там велика площа, є де стати і політати. За умовами змагань, майданчик має бути діаметром 40 метрів. У області ми завжди другі тільки через те, що не маємо поля для тренувань. Хлопці теоретично знають усе, але закріпити на практиці знання не мають де. Це те саме, якби хокеїсти вчились грати  без пристосованого поля, а лише по схемам та підручникам.