У давнину свято Івана Купала пов'язували з літнім сонцестоянням — найдовшим днем і найкоротшою ніччю року. Із прийняттям християнства дату святкування перенесли на день Різдва Івана Хрестителя.

На більшості території України купальські забави відбуваються в ніч із 6 на 7 липня. Саме свято давно втратило зв'язок із язичницьким світоглядом і перетворилося на веселу розвагу молоді. Проте є ще чимало місцевостей, де в купальських звичаях і піснях збереглися окрушини таємничих прадавніх вірувань. Наприклад, у селі Федорівка Сарненського району на Рівненщині.

— Як замолоду святкували, так і зараз ми святкуємо, — розповідала Валентина Зінькова. — Колись старші дівки робили купайло (прибране деревце.), а ми малі підглядали і самі собі робили маленьке купайло. А потом уже десь років як 15–16 нам було, матерки нас раніше з роботи відпускали на Купайла — його ж підготувати треба було. Оце шостого числа, перед вечуром, як має сонце заходити, хлопці нам вирубають таку високу тичку березову. А ми підемо назбираємо квіток в полі або тихцем нарвемо по сусідських садках, бо просити чогось не заведено. Ну а таді накрутімо з квіток букєтики, вони купайлички називаються. Беремо волоку — шнурок такий з льону — й прив'язуємо ті букєтики до тички. Ще й вєночків начєпляємо, лєнт. А на самому вершку встановлюємо двє свєчечки, запалюємо їх і ходимо по селу, співаємо: "Хмільная тичка навивається...".

Прикрашене деревце — основний атрибут купальських обрядів. Воно символізувало світове дерево, що об'єднує три світи: богів (крона), людей (стовбур) та підземних духів (коріння), які, вважалося, беруть участь у купальському святі. Називалося таке деревце купайлом, купайлицею, гільцем, або Мареною.

— Колись кожен куток старався, шоб його купайло було красивіше, ніж на сусідньому, — додала Галина Сіранчук. — Раніше то кожна вулиця його робила. З того кутка, а потім з того кутка виходять дєвчата і несуть своє купайло. Купайло ставляємо біля фігури (дерев'яний хрест у центрі села), шоб вєдьми його не рвалі. А хлопці було його крєпко одну ніч стережуть. А тепер баби глядять, бо молодь чогось не дуже тим цікавиться.

Сьогодні молоді федорівці збираються на березі ставка, біля великого вогнища. Палять скати, старі гумові шини, які хоч і горять хвацько, але й чадять немилосердно. А колись паливо для святкового вогню парубки збирали по всьому селу. Просити не годилося, тому односельці утворювали так звану "перейму": виносили і складали на вулиці старі солом'яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна. Хлопці все це пакували у великий кіш і несли до купайлиці, де під дівочі співи розкладали величезне багаття.

Нестор-літописець у "Повісті временних літ" розповідає, що древляни "умикали" собі дружин на ігрищах, які відбувалися між селами, біля води.

Відгомоном цього шлюбного обряду є звичай перестрибувати парами через купальське вогнище. Молоді люди беруться за руки й загадують: якщо руки не розійдуться, то будуть разом, а якщо навпаки — розлучаться. Колись через багаття перестрибували ще й для того, щоб пройти перед жнивами обряд очищення вогнем. Також вірили, що чим вище людина плигне над вогнищем, тим вищою виросте пшениця. Вважалося, що такий вогонь на цілий рік наділяв людей здоров'ям і силою, запобігав усьому злому, зокрема чарам. А ще треба було купальської ночі  погойдатися на гойдалках, які встановлювали на святковому майданчику. Це була не просто розвага, а магічне очищення повітрям.

Обов'язковим було також очищення третьою природною стихією — водою. Усі купалися в річці чи озері, а там, де їх не було, обливалися колодязною водою.

— На Купала по росі треба босими ногами походити, і покачатися, й очі промити, то для здоров'я буде дуже помочне, — переконує Марія Прокопчук, 77 років, із села Базар Народицького району Житомирської області.

Отже, вода та вранішня роса на Купала мали особливу лікувальну силу. Вважали, що того ранку навіть сонце купається.

Існує повір'я: купальської ночі дерева переходять із місця на місце та перемовляються між собою шумом листя. Можна також підслухати, про що розмовляють квіти й трави, і довідатися, від яких хвороб їх вживати. Лікарські рослини, зібрані на Івана Купала, надзвичайно цілющі й помагають від багатьох недуг. Особливо якщо їх рвати далі від села, в глушині, де "крику півня не чути". Збираючи зілля, спершу залишають біля нього "викуп під корінець" — хлібину чи дрібні гроші. Для цього є спеціальна молитва: "Святий Авраам да на зілля орав, сам Господь посівав і людям на помуч давав. Божа Мати поливала да й на помуч давала".

Купальська ніч — це час, коли активізується всяка нечисть.

— Купала — празнік вєльми каратєльний. Таму тра бєрегтися, асабліва дєвкам, жонкам, бо нячистий чудіть, — попереджає 93-річна Мар'я Маргінчук із села Сущани Олевського району на Житомирщині.

У Федорівці ж вірять, що цієї пори місцеві відьми перекидаються на кішок, жаб або змій та відбирають у корів молоко — ті перестають доїтися, лякають молодь. Щоб вберегтися від них, місцеве жіноцтво вдається до всіляких запобіжних заходів.

— Обсипають маком худобу, підкурюють свяченим зіллям у хлівах, у стіни затикають освячену вербу. А в пороги забивають осикового кілка, щоб відьма не могла його переступити, — розповіла Світлана Сидорчук.

А ще розповідають, що федорівські відьми, роздягнувшись, ходять полями і збирають купальську росу, якою потім приворожують хлопців.

— Мені мати казала, — згадувала Хілона Кравчук родом із села Осова сусіднього Дубровицького району, — шо від відьми треба взяти косу межи ноги, сісти на неї і мовчки тричі об'їхати подвір'я. А потом ту косу вбити в хліву, зліва біля ясел, в землю, і відьма тоді не зможе в корови молока відібрати.

Для відлякування відьом жартівливий (але, кажуть, дієвий) спосіб знають у Лугинському районі Житомирської області. Тут купальської ночі хлопці мають у когось із односельців украсти відро і зварити відьмам обід із жаб і вужів, приправлений полином. Його зі сміхом усім пропонували спробувати. Після такого пригощання вся нечисть нібито надовго заспокоюється. А до того ще й приспівують:

— Iване Купайле, де ти бував?

— У чистім полі в межах лежав:

Стерьог я жито ще й пшеницю,

Ще й тую вєдьму-чаровницю.

Щоб по полях не ходила,

Жита-пшениці не ломила.

Щоб з межі росу не збирала,

Чужих коровок не чарувала.

Зі сходом сонця у Федорівці підпалюють купайлицю й топлять у ставку, приспівуючи: "Ми своє Купайло іскупаємо, та на друге літо ісховаємо...". А ще в селі кажуть, що після цього вдень обов'язково має піти дощ, такий необхідний у цю пору літа для майбутнього врожаю. Якщо ж його немає — це означає, що дощ украли відьми і сховали на дно колодязя.

— Ну то беремо такого великого старого ключа, шо ото хату на колодку закриває, і кідаєм в колодязя, шоб дощ відмикнути. Кидаєм туди ще маку свячоного. А тоді зловимо вдову і обіллємо її водою. Гляди — і піде дощик, — пояснювала Тамара Абрамчук.

В Україні стародавні обряди викликання дощу були дуже поширеними. У них можуть брати участь або маленькі дітки — "чисті, такі шо Богу вгодні", або "чесні" вдови, або літні жінки, що вже не народжують дітей. У селах Житомирщини ще й сьогодні, аби викликати дощ у посуху, практикують виготовлення за один день (від сходу до заходу сонця) так званого обітного рушника.

— То вдови прядуть, шоб за день напрясти і виткать. Сходілісь коло кладбіща. І гребеня, і льон, і мички — все беруть туда. І прямо в паркан отак позабивали гвіздки і позасновали так. А тоді ткали так, навивали на кросна. Так ткали й виткали вже його, рушника такого. Метров чотири, мабуть. І в церкву занеслі, посвятили. Вуон там у церкві лежить. Як хто вмре, опускають покойніков на ньому в могилу, — розповідала Ганна Гаращук, із села Великі Кліщі Народицького району.

За народними уявленнями, дощ могли затримати також утопленики або самогубці, тому їхні могили поливали водою. А ще причиною посухи може бути неправильна поведінка когось у селі. Наприклад, порушення заборони копати землю від Здвиження до Благовіщення, адже вона відпочиває в цей час і тривожити її не можна. Щоб виправити ситуацію, вдови й дівчата-підлітки впрягалися в плуга й переорювали дорогу або "переливали розходні дороги", тобто лили навхрест воду на перехресті.