До кінця ХХ століття тільки 10% усіх виданих патентів належали жінкам. Якщо складати список найбільш відомих винаходів за останні кілька століть, то серед авторів – переважно чоловіки. Проте справа не в тому, що жінки не винахідливі або менш творчі, просто на шляху до отримання «кредиту» для їхніх ідей є чимало перешкод.

Візьмімо, приміром, випадок Сибілли Мастерс, жінки, яка жила в американських колоніях. Спостерігаючи за роботою індіанських жінок, вона придумала новий спосіб перетворювати кукурудзу в борошно. Сибілла поїхала до Англії для того, щоб отримати патент на свою ідею, проте, за чинними тоді законами, жінкам заборонялося мати свою власність, у тому числі й інтелектуальну… Відтак винахід мін запатентувати або її батько, або чоловік. У 1715 р. патент на її винахід був виданий на ім'я її чоловіка.

Мері Кіс була першою американською жінкою, яка зареєструвала патент на своє ім'я. У 1809 р. вона розробила спосіб плетіння солом'яних капелюшків, що було економічним благом для Нової Англії. Отримавши документ на своє ім'я, Мері таким чином відкрила шлях іншим жінкам-винахідникам. Тож пропонуємо вашій увазі перелік речей, авторами яких є жінки.

Циркулярна пилка

У кінці 18 століття з'явилася протестантська релігійна секта, відома як Шейкери. Головними цінностями цієї секти були комунальне життя, рівність між статями і важка робота. Табіта Беббіт жила в шейкерському співтоваристві і працювала ткалею, але в 1810 р. вона придумала спосіб полегшити навантаження в роботі на своїх братів, котрі важко працювали: пиляли колоди спеціальної пилкою з двома ручками, які потрібно тягнути то вперед, то назад. Табіта зауважила: хоча навантаження на обох чоловіків була однаковою, колоди розпилювали тільки тоді, коли пилка рухалася вперед, а при зворотному русі з колодою нічого не відбувалося. Беббіт подумала, що це марна трата енергії, і створила прототип циркулярної пилки, яка пізніше стала використовуватися в лісопильній промисловості.

Шоколадне печиво

Немає жодних сумнівів у тому, що багато кулінарних шедеврів народилися в результаті випадковості, але серед них варто виокремити шоколадне печиво.
Рут Уейкефілд працювала лікарем-дієтологом і харчовим лектором перед тим, як вона разом зі своїм чоловіком придбали старий будинок біля застави в передмісті Бостона. Традиційно, такі будинки були місцем, де втомлені подорожні виплачували дорожні збори, перекушували і годували коней. Рут і її чоловік перетворили це місце в готель із рестораном. Одного разу в 1930 році Рут пекла для мешканців готелю печиво, в яке за рецептом необхідно було додати розтоплений шоколад, однак, жінка дуже поспішала, тому вона взяла звичайний шоколад Nestle, поламала його на дрібні шматочки і додала в тісто, вважаючи, що під час випікання шоколад розплавиться сам. Замість цього, шоколад придбав особливу форму, і таким чином відбулося народження шоколадного печива.

Коректор

Бетт Несміт Грем була не дуже хорошою друкаркою. Але якась вища сила привела дівчину до секретаріату банку Техасу, де вона стала виконавчим секретарем голови ради. Це був початок 1950-х, електрична друкарська машинка щойно була введена в експлуатацію. Але секретарям часто доводилося передруковувати цілі сторінки тексту через одну маленьку помилку, оскільки використовуються на той момент вуглецеві стрічки не могли виправляти помилки.
Одного разу Грем побачила, як робітники наносили святковий малюнок на вікна банку. Вона зауважила, що коли вони помилялися, вони просто наносили ще один шар фарби зверху, щоб «закрити» помилку. Побачивши це, вона вирішила, що зможе застосувати цю ідею у своїй роботі. Використовуючи свій блендер, вона змішала фарбу на водній основі з барвником, який використовувався в її друкарській машинці. Отриману суміш взяла з собою на роботу, і їй вдалося непомітно за допомогою тонкої акварельного кисті виправити всі помилки в надрукованому нею документі. Незабаром й інші секретарі стали вимагати цей продукт, який Грем випускала на власній кухні. Грем була звільнена з роботи за витрату великої кількості часу на поширення свого товару, який вона назвала «Немає помилок». Однак, будучи безробітною, вона змогла удосконалити свій продукт, перейменувати його в «Рідкий папір» і отримати на нього патент в 1958 р. Хоча друкарські машинки були замінені на комп'ютери, багато людей до цих пір користуються білою рідиною – коректором.

Кольорові сигнальні ракети

Коли Марта Костон овдовіла, їй було всього 21 рік. На руках у неї було четверо дітей, і вона не мала ні найменшого уявлення про те, як жити далі і чим їх годувати. В один з вечорів вона гортала записну книжку свого померлого чоловіка і виявила там план створення факельної системи, яку могли б використовувати кораблі для того, щоб спілкуватися між собою в нічний час. Костон просила відповідні органи про те, щоб перевірити систему в роботі, але…
Наступні 10 років вона займалася удосконаленням системи та дизайну придуманого її чоловіком пристрою. Вона консультувалася з вченими та офіцерами, але все ж не могла зрозуміти, як зробити так, щоб спалахи були яскравими, довговічними і простими у використанні. Одного разу вночі вона вивела своїх дітей на вулицю для того, щоб ті подивилися на феєрверк, тоді-то їй в голову і прийшла ідея: треба застосувати деякі піротехнічні технології і у факельній системі.
Факельна система нарешті запрацювала, і ВМС США купили права на неї. Кольорові сигнальні ракети Костон широко використовувалися під час громадянської війни. Але, на жаль, факельна система виявилася не кращим способом для жінки прогодувати своїх дітей. Згідно з військовою документацією, Костон зробила для військово-морського флоту під час громадянської війни близько 1200000 ракет. Їй повинні були заплатити 120000 доларів, з яких вона отримала лише 15000, решту не отримала через те, що… була жінкою.

Паперовий пакет

Маргарет Найт не винайшла паперовий пакет, але ті перші паперові мішки не були настільки корисними для перенесення речей. Вони були більше схожі на конверти, тому не було ніякої можливості їх використання під продукти, тобто те, якими ми їх знаємо зараз, вони стали не одразу. За це нам варто подякувати Найт. Вона зрозуміла, що у таких пакетів повинна бути велика площа дна, тоді вага розподілявся б рівномірно, і такий пакет вміщував би більше речей.
У 1870 році вона створила дерев'яні апарати, які вирізали і склеювали квадратні підставки паперових пакетів. Поки Найт працювала над створенням залізного прототипу апарату, щоб потім запатентувати свій винахід, вона виявила, що її ідею… вкрав Чарльз Аннан. Вона подала позов проти Аннана, а він у свою чергу стверджував: жінка не могла винайти таку складну у роботі машину. Найт підняла всі свої начерки, креслення і замітки, в результаті їй вдалося довести протилежне і отримати патент на пристрій в 1871 р. Усього Найт отримала понад 20 патентів.

Посудомийна машина

Можна припустити, що посудомийну машину винайшов людина, яка роки витратила, стоячи над раковиною і вимиваючи гори посуду. Насправді, Джозефіна Кокрейн, яка отримала патент на першу робочу посудомийну машину, не витрачала так багато часу на миття тарілок. Реальним стимулом для її винаходу став той факт, що одного разу після прекрасного обіду її працівники під час прибирання на кухні розбили дивовижний китайський фарфоровий сервіз, який був їй дуже дорогий.
Кокрейн була світською особою, яка любила розважатися, однак після смерті чоловіка вона залишилася з величезною кількістю боргів. Замість того, щоб продати свої численні реліквії, вона зосередилася на створенні машини, яка могла б їх добре мити, не шкодячи ім. Її машина, в основі роботи якої була спрямована на посуд під сильним тиском струменя води, дозволила їй отримати патент на пристрій в 1886 році. Жінка стверджувала, що винайти машину було набагато легше, ніж «просунути її в маси».

Склоочисники

На початку ХХ століття Мері Андерсон вперше відвідала Нью-Йорк. Тоді ще не існувало нескінченних пробок і невиданої кількості машин, які сигналять один одному в марній надії швидше проїхати. У ті часи автомобілі були досить рідкісні. Проте жінка з Алабами, поїхавши тоді в Нью-Йорк, винайшла те, що стало стандартом для кожного автомобіля. Під час своєї поїздки Андерсон їхала на трамваї через засніжене місто.
Вона звернула увагу на те, що водієві доводиться зупинятися кожні кілька хвилин для того, щоб очистити лобове скло від снігу.
Повернувшись додому, Андерсон розробила спеціальний тримач на шпинделі, який був за допомогою ручки прикріплений до зовнішньої сторони лобового скла. Коли водієві було необхідно очистити скло, він просто тягнув за ручку і прилад видаляв забруднення з лобового скла. Андерсон отримала патент на свій пристрій у 1903 р., але тільки 10 років по тому тисячі американців стали їздити на автомобілях з її винаходом.