Те, що під Уманню, а надто під її старою частиною, яка кілька століть тому була гріз­ною фортецею, існують стародавні підземні ходи, відомо давно. А от що такі ж підземелля є й під всесвітньо відомим дендрологічним парком «Софіївка», знає навіть не кожний уманчанин. Адже, коли парку ще не було й у проекті, на його міс­ці вже кипіли бурхливі події – чи то татари по поживу навідувалися, чи гайдамаки Уманщину кров'ю кропили. Отож у цій лісовій місцевості доречними стали і таєм­ничі підземелля...

У 1940 році, коли парк назвали, відповідно до того часу, «Сад Софії в місті Умані – парк Третього Інтерна­ціоналу», один із його праців­ників, Л.О. Казаринов, згадує в своєму рукописному путів­нику про підземний хід, який тягнеться ліворуч уздовж рус­ла річки Кам'янки. Казаринов зауважує: «Багато старожилів стверджу­ють, що під цим колосальним каменем (мається на увазі Грот страху й сумнівів у районі До­лини Гігантів) схований вхід у підземний тунель, який веде в місто, до колишнього католи­цького Василіанського монас­тиря. Вхід замаскований і непо­мітний». Рукопис Казаринова, так жодного разу й не виданий, у єдиному екземплярі наразі перебуває у фондах музею де­ндрологічного парку «Софіївка». Варто також звернути ува­гу на таку важливу обставину: Леонід Олександрович з 1894 року до перших днів Великої Вітчизняної війни працював у парку й був одним з помічни­ків головного садівника.

У 1980 році, після трагедії – софіївської повені, земля в багатьох місцях парку дуже просіла або попровалювалася на значну глибину у підземні порожнини невідомого походження. Так була знайдена й відкрита ціла мережа про­валів на лівому боці Кам'янки, неподалік Великого водоспаду, в напрямку Тарпейської скелі. Її вивченням тоді зайнялася група ентузіастів-учнів із різних шкіл міста Умані, членів архео­логічного гуртка при Умансько­му краєзнавчому музеї.
Вищезгадані провалля під­земного тунелю простежува­лися на відстані більше 50 мет­рів. Підземні ходи були вириті в глині й проходили на глибині більше 3-ох метрів. Вузька га­лерея, висотою до 1,5 метра при ширині тунелю в 1 метр, переходила в так звану «кім­нату» діаметром 3 метри, з якої у різні боки розходилися щонайменше три ходи. Одна з таких кімнат була докладно  досліджена місцевими ентузіастами-дослідниками Вадимом Перегудою та Андрієм Демчуком. Цікавим виявилося й те, що підземний тунель, який тягнеться у глині кілька метрів, потім проходить також і крізь гранітну брилу, якими рясно засіяна долина Кам'янки. При вивченні ходів на стінах були виявлені паралельні смуги глибиною 0,5 см, що свідчило про ймовірність їх  штучного по­ходження. А на гранітних стінах ділянки,   яка   проходить   крізь гранітну брилу, – фрагменти яки­хось написів, на жаль, до сьогод­нішнього дня не збережених через високу вологість поверхні.

Під час детального вивчення софіївських ходів дослідники звернули увагу на дивну подібність до так званих ранніх або, як їх ще називають, «варязьких» печер і ходів стародавнього Києва.

Знайдені в районі Дубинки, недалеко від входу, згаданого Казариновим, сліди будівель і фрагменти давнього посуду («Археологічна карта Уманщини»,   складена В.А. Стефановичем 1957 року), а також ідентичність софіївських   підземних   ходів тунелям давніх київських монастирів    дають    можливість припустити, що саме на тери­торії парку «Софіївка» колись, на   вимогу   Києво-Печерської лаври, був  збудований  міфо­логічний Греків монастир. Він був повністю зруйнований та­тарською навалою, й пам'ять про нього залишилася тільки в назві реліктового Грекового лісу та у численних легендах.

Відомий краєзнавець Н.Я. Ко­чережко у своїй статті «Де три шляхи широкії...», вміщеній у щорічному збірнику  «Наука   й   культура. Україна», про це писав так: «... та вже, мабуть, дуже далеко відійшов звук великого дзвону Уманського монастиря, споруд­женого  завдяки  клопотанням Києво-Печерської лаври й знищеного в XIV столітті татарами». Варто звернути увагу на те, що сама Дубинка – незначне за площею місце й дуже зручне в плані безпеки, що було до­волі важливо в той неспокійний час. Вона з усіх боків оточена природними   укріпленнями,   з одного боку – Відьминим уро­чищем, по глибокому яру якого протікав струмок, що впадав у Кам'янку з боку статуї Евріпіда, з іншого боку – Грековою бал­кою, що також з'єднується із глибоким і кам'янистим руслом Кам'янки. Якщо подивитися зверху, то Дубинка нібито затиснута, практично з усіх боків, у величезні лещата. І лише не­величкий перешийок з'єднує її з більш-менш рівнинною міс­цевістю з боку нинішнього села Родниківка.
Провали до підземних спо­руд були знайдені й в інших місцях парку або біля нього.

Вивчення підземель Умані допоможе скласти цілісну картину системи фортифіка­ційних, господарських, культових та інших споруд пізньосередньовічного міста. А музеє­фікація окремих ділянок надасть можливість мешканцям і гостям Умані наочно знайоми­тися з цими цікавими пам'ятками нашої історико-культурної спадщини.