-Ще люблю робити кошики з лози. Колись давно, навчили мене цьому мистецтву і  воно стало моїм хобі. Ще дитиною навчився плести кошики, а як став старшим - з охотою малював. Не маючи художньої освіти, не боявся брати до рук пензлі і масляні фарби, та зараз вже очі не ті, і малювання довелося відкласти, - розказує  пан Микола. -Я народився у с.Острівець, Уманського району, а потім все життя пропрацював в Умані на оптико-механічному заводі токарем.
Зараз пенсія така що і казати нічого, от і вирішив справу, яку люблю душею, пробувати обернути у комерційний проект. Маю багато  господарських клопіт, але коли майструю щось – відпочиваю морально.
Творчі люди завжди шукають вихід  для своїх талантів,  і навіть працею рук лікують всі свої душевні рани.
-Життя не цукор,  дружина – інвалід.  Мали ми з нею двох діток – дочку і сина, зараз лишилася тільки дочка, син загинув. Нині люблю присвячувати час чотирьом своїм онукам.

текст і фото : Наталка Подуст