Депутат від Партії регіонів Сергій Гриневецький запропонував провести територіальну реформу в Україні. Замість 25 областей, Криму та Києва мають з'явитися дев'ять регіонів. Хоче внести це до проекту нової Конституції, яку розробляє Конституційна асамблея.

— Така реформа — особиста ініціатива Гриневецького, — каже 47-річний Роман Безсмертний, екс-віце-прем'єр із питань адміністративно-територіальної реформи в першому уряді Юлії Тимошенко. — Це не позиція уряду чи президента. Гриневецький довший час працював в органах державної влади на рівні області, й це його бачення ситуації.

Територіальна реформа — складова змін у країні. Її можна почати, але вона не є ані головною, ані кінцевою. Для успішного адміністративно-територіального перетворення потрібно провести і бюджетну реформу, податкову, освітню, медичну та інші. Бо якщо просто перекроїти області, нічого путнього не вийде.

Навіщо "регіоналам" укрупнювати області?

— Кількість областей часто залежить від політичної ситуації. Оскільки зараз потрібна вертикаль влади, хочуть максимально зменшити розгалуженість.

Це логічний поділ?

— Поділити можна у будь-який спосіб. Соціологи сьогодні розрізняють шість макрорегіонів України. Економісти — п'ять. Коли говоримо з істориками чи філологами, тих регіонів стає дев'ять. А представники спецслужб називають 16 регіонів. Тобто кожна галузь має свій поділ України. До цього варто ставитися спокійно.

Якщо якась політична сила задумала провести реформу, то про це потрібно включити до партійної програми, заявити про такий намір, а тоді отримати чи не отримати довіру людей на виборах. Це ключ до успішної реформи та причина нашої помилки, якої ми припустилися 2005 року. Ми мали хорошу ідею, але не пішли з нею до людей. Захотіли "ощасливити" народ згори. І дістали по пиці. Тож я радив би й "регіоналам" спочатку пройти через вибори.

Як варто було би провести цю реформу?

— Вона однозначно потрібна, але це довгий і тернистий шлях. Перш за все слід визначитися, що ми хочемо отримати на виході. Без цього будь-які зміни втрачають сенс.

Мій підхід був би інакший — провести реформу знизу догори, наділивши повноваженнями нові громади. Це приблизно чотири тисячі первинних громад, 200 субрегіональних одиниць замість теперішніх районів, і зо 28 регіонів. Первинна громада — 8-15 тисяч населення, район —

50-150 тисяч населення, а область — мільйон. Такі параметри були закладені давно. Архівні документи цісаря Австро-Угорщини Франца Йосифа і Катерини ІІ теж містять подібні визначення територіальних одиниць. Наприклад, у волості мали жити п'ять тисяч душ, у повіті — 100 тисяч, у губернії — мільйон. Те саме можна знайти і в пізніших реформах, скажімо, Центральної Ради, яка цей принцип закладала у свій земельний устрій. Не треба вигадувати велосипеда. Усе давно відомо.

Чи можна провести таке перетворення шляхом одного закону чи потрібно цілу серію?

— Це потребує комплексу законів на досить тривалий час. Хоч би яку успішну територіальну реформу ми взяли, побачимо, що на її реалізацію потрібні 15-20 років. Так було у Франції, де регіони поверх департаментів запровадили наприкінці 1980-х. Або й реформа у Польщі 1998 року — тоді відбулося не лише укрупнення воєводств, а й адміністративні зміни. Бо адміністративна реформа — це зміна повноважень органів влади, коли нижчі ланки наділяють більшими правами. А територіальна — це нарізка території за певними ознаками. І територіальна реформа без адміністративної не має сенсу — чи є різниця, як нарізати землі, коли система залишиться та сама? Водночас потрібно йти лише на ті кроки, на які погоджується суспільство. Не можна ламати через коліно.

Чому влада за 20 років так і не змінила повноважень місцевих громад?

— Уся річ у грошах. Сьогодні легко сидіти в одному кабінеті й ділити кошти. Якщо провести адміністративну реформу, залишити більше податків на місцях, важче буде тиснути на громади, що матимуть гроші та будуть менш залежні від центру. А від такої залежності владі не хочеться відмовлятися.