Уманський район щойно відзначив ювілей — 90-річчя заснування (за адміністративно-територіальною реформою 1923 року). Варто згадати іншу точку підрахунку в історії цього краю: Уманський повіт у складі Правобережної України з’явився на вітчизняній карті ще у 1795 році. Але на цій карті й сьогодні знайомі назви сіл, обриси полів і лук, де круто в’ється Ятрань. І в метричних книгах багато тих же прізвищ, що й 200 років тому — хліборобському роду нема переводу. Дороги пролягли нові, скорочуючи відстані і прискорюючи ритм життя. З півночі на південь протяжність Уманського району близько 90 кілометрів, зі сходу на захід — 84. 53 села, близько 120 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь — це Уманщина. Мальовничий, чорноземний край у центрі України. Про сьогодення, потенціал, перспективи регіону думками ділиться голова Уманської райдержадміністрації Анатолій ПЕТРЕНКО.

Анатолію Івановичу, Уманщину називають житницею області й підсумки нинішніх жнив ще раз засвідчили, що це край великого хліба.
— Такий статус для нас — велика честь, але повинен сказати, що рекордні врожаї на уманських полях — не героїзм, а закономірність. Так і повинно бути, адже у нас найбагатші грунти і найкращі фахівці (спасибі Уманському національному університету садівництва). А кому багато дано — з того і питають по максимуму. Звичайно, і на родючій землі успіху можна досягти тільки умілою невтомною працею. Ми намолотили більше 163 тисяч тонн ранніх зернових. Додати до цієї цифри ще збір кукурудзи (за прогнозами урожай цієї культури буде вищим, ніж торік) — і валовий збір перевищить 300 тисяч тонн. Середньорічна потреба хліба на душу населення 112 кілограмів. Можна підрахувати, що вирощеного в Уманському районі зерна вистачить, щоб цілий рік годувати паляницями невелику європейську державу — Естонію, Ісландію, а Люксембургів то навіть два.
 

— Чи забезпечать золоті гори зерна на токах «золото» на банківських рахунках, відтак і стабільний розвиток сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств?
— Не так все однозначно й пропор­ційно в цій формулі, як хотілося б. Навіть рекордна врожайність озимої пшениці — 70-75 центнерів з гектара — при нинішніх закупівельних цінах не гарантує високих прибутків. А ціни на техніку, паливно-мастильні матеріали, мінеральні добрива — зашкалюють. Простий приклад: раніше за тонну солярки давали тонну зерна, тепер — сім тонн. Дисбаланс між цінами на сільськогосподарську і промислову продукцію — біда повсюдна, має, можна сказати, історичні корені. Тому так складно нарощувати сільську економіку, хоча в нашому районі потужний, досвідчений корпус аграрників. На мою думку, найкращий варіант співробітництва, коли сільськогосподарське підприємство очолює місцевий фахівець, адже такій людині небайдуже становище села. В сільському господарстві, можливо, більше, ніж у будь-якій іншій галузі, багато залежить від особистості керівника. Не тільки у виробництві — у долі села, громади. Приміром, Василь Іванович Чекаленко, що очолює ТОВ «Берестівець». З року в рік це підприємство — лідер урожайності, а село — переможець районних і обласних конкурсів по благоустрою. Володимир Олексійович Осадчий, очільник ФГ «Агрофірма Базис», — і господарство на висоті, і сільський стадіон будують. Анатолій Миколайович Матерянський з Дубової, Борис Григорович Похолюк з Острівця, Володимир Петрович Мальченко з Аполянки, Станіслав Андрійович Колісник з Текучої і багато інших — скільки праці й душі вкладають ці люди у розвиток сіл. Взагалі я вважаю, що рейтинги керівників треба визначати не за рекордними цифрами у рапортах, а за рівнем життя на селі.
А стосовно малих прибутків при високих врожаях, то в руках аграрників на місцях один реальний спосіб стати багатшими — продавати не сировину (зерно, цукрові буряки), а продукцію, запроваджувати власну переробку. Уманському району в цьому не пощастило. Єдиний цукрозавод — Рижавський — ще кілька років тому порізали на металобрухт. Немає ні молокозаводу, ні консервного комбінату. Звісно, ми не сидимо склавши руки. Знайшли інвесторів для будівництва невеликого підприємства по переробці фруктів та овочів. Завод закладають у селі Піковець. Поблизу села Колодисте відновлює потужності відгодівельне підприємство. Але щоб заснувати справжню місцеву індустрію переробки, потрібні великі інвестиційні проекти.
 

— Невже інвестори обминають такий перспективний регіон, як Уманщина — з вигідним географічним розташуванням, багатими чорноземами і автомагістралями в усіх напрямках?
— Орендують уманські поля і великі підприємства, і потужні агрохолдинги. Зараз тривають розрахунки за користування паями, людям вже виплачено більше 8,7 мільйона гривень. Залучаємо таких орендарів до участі в благоустрої, розвитку територій. Укладено близько 200 угод про соціальне партнерство між сільськими громадами і суб’єктами підприємницької діяльності, які мають бізнес в адміністративних межах сіл. Приміром, місцеве дочірнє підприємство потужного агрохолдингу «Харвіст» має договори у семи селах з розрахунку по 100 гривень вкладень на кожен орендований гектар. Цей партнер також підвищив до 5,5 відсотка виплати за оренду земельних паїв у селян.
Крім того, підписано також меморандум про забезпечення населення соціальними сортами хліба. До речі, ми дуже раді, що уманські села нарешті можуть їсти власний хліб. Відкрили дві пекарні — в Ладижинці та Гереженівці, й сільські булки та паляниці завоювали місце на хлібному ринку.
В цілому загальний обсяг експорту товарів з початку року склав 5195,6 тисячі доларів США, це на 25 відсотків більше в порівнянні з відповідним періодом минулого року, забезпечено позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Обсяг прямих іноземних інвестицій станом на перше липня нинішнього року — 579,2 тисячі доларів США.
 

— У чому головна перевага і головна проблема Уманського району в порівнянні з сусідами?
— Уманщина має свої особливості, які багато в чому визначають рівень економіки регіону. По-перше, це дуже великий територіально район без райцентру, відтак — без соціального і виробничого потенціалу міста. У структурі валового виробництва продукції частка аграрного сектора — понад 80 відсотків, і дохідна частина бюджету залежить саме від результатів роботи сільськогосподарських підприємств. Бюджет формує в основ­ному аграрний сектор, промисловості у нас небагато. Зате є підприємство — справжня гордість краю — теплично-овочевий комбінат європейського рівня, один із найпотужніших в Україні. І очолює його заслужений працівник сільського господарства України Микола Васильович Гордій. Продукція уманського лісгоспу йде на експорт.
 

— Але оця особливість — район без райцентру — має свій плюс: у звичайних традиційних районах доб­ру половину фінансів, призначених на розвиток територій, як правило, поглинає місто, а на Уманщині кожна копійка йде на село.
— У концепції розбудови Уманщини соціальний розвиток сіл був і залишається магістральним напрямком. Сьогодні наші завдання прості й зрозумілі: кожен наступний день повинен приносити достаток у кожну родину. На цьому принципі базується життєво важливий документ — програма «Будуємо нову Уманщину». На її реалізацію у нас за три роки залучено понад 60 мільйонів гривень. Тут пускаємо в хід кожну копійку, з усіх джерел фінансування — в першу чергу на сільські школи, медицину. Мабуть, найвідрадніша подія останніх років — нова школа у селі Родниківка, де минулої осені перерізали стрічку. Цей навчальний заклад називають школою майбутнього. І не випадково, адже тут умови і рівень навчання для дітей — не в кожній столичній гімназії таке можна побачити. Є навіть випадки, що з Умані батьки посилають своїх школярів учитися в Родниківку.
За три роки на розвиток освіти в районі додатково залучено 18 мільйонів гривень. Вдалося впорядкувати опалювальні системи, замінити котли в Берестівецькій, Паланській, Бабанській, Кочубіївській і ще кількох школах та дитячих садках. Капітально відремонтували систему водопостачання і теплотрасу дитсадка у Полянецькому. У 16 школах замінили вікна. Справжнім святом для села Черповоди був день, коли після капітального ремонту тут урочисто відкрили дитячий садок. По всьому району організовано підвезення дітей до шкіл і садочків. До речі, на 90-річчя Уманщини наша освіта отримала від облдержадміністрації ще один новенький шкільний автобус.
Про медицину: уманська центральна районна лікарня за рейтинговими показниками визнана кращим в області лікувальним закладом такого рівня. На його базі відкрито відділення гемодіалізу — сюди звертаються пацієнти з усіх довколишніх районів. Працює соціальна аптека, придбали автомобіль швидкої допомоги і обладнання. Капітально відремонтували інфекційне, фізіотерапевтичне і дитяче відділення та харчоблок центральної районної лікарні. Відкрили палату для чорнобильців у хірургічному відділенні, палати для ветеранів у Юрківській та Іванівській лікарських амбулаторіях. У всіх цих проектах і в поточних ремонтах роль спонсорів завжди беруть на себе сільські підприємці, керівники господарств. Можна сказати, що це багаторічна традиція, адже півстоліття тому отак у складчину колгоспи й радгоспи району допомагали будувати лікарняне містечко за околицею Умані, біля Білогрудівського лісу. Приклад із сьогодення: у селі Юрківка місцеве підприємство «Агроплан», яке очолює Олександр Андрійович Мордач, власними силами реконструювало лікарську амбулаторію. Ще одна добра новина: днями районну медицину поповнили вісім молодих лікарів. Зокрема молоді фахівці прийшли у лікарню села Дубова, в Юрківку. Цього літа в Умані при сприянні генерального директора ПАТ «Уманьферммаш» депутата обласної ради Анатолія Васильовича Ліпкана ми придбали в новому будинку дві квартири для лікарів (як відомче житло).
 

— Протягом останніх років у селах Уманщини з’явилось багато обнов: засвітились ліхтарі на вулицях, кращими стали дороги, впорядковані сільські меморіали, будинки культури. Хто з земляків давно не був, приміром, у Паланці, то зараз не впізнає села.
— Окрасою Паланки став збудований тут новий районний стадіон, відкритий днями пам’ятник Тарасу Шевченку. Реконструювали меморіальні комплекси в Острівці, Городецькому, Свинарці, Рижавці й ще кількох селах. До речі, тут теж допомагали спонсори — аграрні підприємства, орендарі. Приміром, у Гереженівці кошти на оновлення й облаштування сільського меморіалу кошти виділив ДП «Харвіст-Умань».
Відновлено 393,5 кілометра вуличного освітлення в селах, відбудовано 37 кілометрів водогонів. У ремонт доріг комунальної власності вкладено 15 мільйонів гривень.
Має Уманський район ще одну особливість, точніше проблему, якої не знають сусіди — низький рівень газифікації сіл. Хоч по території пролягає магістральний газопровід, із сучасним енергоносієм у нас села тільки в центральній і північній частині Уманщини. Відомо, яким прикрим інцидентом обернулась у 2006 році спроба газифікувати Ладижинський кущ. Зараз у нас нові проекти, які передбачають провести газ на східну околицю і нарешті таки забезпечити блакитним паливом Ладижинку.

Інтерв’ю вела Ольга Даниленко