50 років творчого шляху, 2 персональні виставки, 8 Всеукраїнських виставок у столиці, більше трьохсот полотен у кожному з яких оживає світ відтворений, рукою уманського митця.

На Всеукраїнській виставці «Жіночий портрет в образотворчому мистецтві», що нині проходить у столиці, серед полотен в її експозиції є картина і відомого уманського митця Віталія Крижановського. Столичних поціновувачів мистецтва зацікавила робота уманчанина «Промінь останній» (прим. Авт.. – на полотні зображено портрет матері художника). Вони високо оцінили талант та професійність художника. Проте сам пан Віталій зазначає, що за радянських часів йому, як незалежному художнику, було складніше експонуватись у таких виставках.
- За часів Радянського союзу на Всеукраїнських виставках художникам, що не є членами Всеукраїнської спілки художників було важко. Їхні роботи оглядалися швидко і бігло. Сьогодні ж мистецтво об’єктивніше. Якщо робота цікава її не проігнорують через те,  що автор - незалежний художник, - розповідає пан Віталій. -  Мене радує те, що портрети найдорожчих для мене людей:  мами і батька у різні часи були відібрані на Всеукраїнські виставки і відзначалися як високохудожні та професійні полотна.
Додає:
- Мистецтво художника полягає не у «штамповочному» відтворенні реальності, а в умінні побачити і передати щось особливе, виняткове і подарувати цю мить іншим, – говорить Віталій Серафимович. - Я звичайно міг би писати більше і заробляти цим на життя, але так склалося, що я можу собі дозволити писати не для кількості, а для душі. Вкладаю у кожне полотно частину себе.
Дід митця був священиком.
- Репресії радянської влади не оминули нашої родини. І тому мій батько - син священика, хоч і був людиною глибоко віруючою і духовною, та все ж мав бути обачним у проявах своїх поглядів на життя. Я народився у батьків пізно, матері тоді вже було тридцять дев’ять років. Ні мої батьки, ні мої старші сестри не мали художнього хисту, тому мені здається, що саме батькова духовність втілилася у моєму прагненні писати картини і помічати у звичайному щось зворушливе та виняткове, – зізнається художник.
Крижановський каже, що у світ мистецтва його колись привели сестри.
- Вони були на багато старшими і дуже любили мене. Одна із сестер у 8 років привела мене у студію до Корнія  Мікіндо. І саме він через 2 роки мого навчання у студії  порадив родині повезти мене до Київської Республіканської художньої школи ім.. Т.Г. Шевченка, де навчалися художньо обдаровані діти з усієї України. Батьки хоч і не були людьми мистецтва та моє прагнення навчатися живопису всіляко підтримували і заохочували.
І з 1964 року майбутній художники жив та навчався в столиці.
- Хоч вступити до цієї школи було справжнім подарунком долі, та вона мені цей шанс надала. У класи набирали не більше 25-пяти дітей, у мій рік було набрано лише 2 класи і нами займалися найпочесніші, найталановитіші митці радянської України. Тож хоч у подальшому житті мені зі вступом до вишів і не щастило та бази отриманої у тій школі вистачило, аби почати професійну художню діяльність, – говорить Віталій Серафимович.
Художник довго не приймав участі у виставках.
- У Всеукраїнській вперше прийняв участь у 2006 році. Особисту вперше організував у 1996 році. Просто мені весь той час здавалося, що я ще не доріс, до високого фахового рівня. І весь час шукав себе свій стиль вдосконалював свою техніку, що називається «пристрілювався». Хоча зараз трохи шкодую, що так запізно зважився, адже полотна, що були написані 10-15 років тому і які я вважав не достатньо висопрофесійними нині привертають увагу компетентного журі, яке відбирає і формує експозиції Всеукраїнських виставок. І лише тепер я бачу об’єктивну оцінку своїх робіт, – зізнається пан Віталій.
Віталій Серафимович навіть склавши товстий альбом репродукцій своїх полотен не називає точної кількість своїх робіт.
- Мені складно назвати кількість написаних полотен. Адже серед робіт є ескізи заготовки, є роботи, які відкладені на певний час. Я не визнаю техніки малюнку з фото. Всі мої роботи написані з натури. Тому деякі з них я пишу кілька років. Адже, наприклад, весна -швидкоплинна пора, тому  часом, щоб намалювати конкретний весняний пейзаж, я чекаю цілий рік аби продовжити роботу.
У творчій спадщині художника переважають пейзажі, хоча він пише і натюрморти, портрети, створює ліногравюри.
- Часто у пошуках гарних пейзажів відвідував Буковину, Карпати, Львівщину. Також слідкую за тенденціями у сучасному мистецтві, охоче відвідую великі виставкові центри України, буваю у Києві та Чернівцях. Але дуже хочу написати полотна, на яких буде Умань ось така реальна -сьогоднішня. Зараз час швидкоплинний і вже за 10-15 років вулиці нашого міста можуть суттєво змінитися. Та навіть у знайомих обрисах міста цікаво побачити якийсь інакший кут зору. Приємно, коли уманчани дивлячись на мої міські пейзажі не одразу впізнають вулицю, а лише після підказки з подивом відкривають, що не помічають у давно знайомих вулицях чогось незвичного та цікавого.
Серед мистецького кола побутує думка, що художник не продає свої полотна, але не дивлячись на це кілька робіт Віталія Крижановського все ж є у приватних колекціях поціновувачів мистецтва України та США.
- Це не принципове питання для мене. Кілька моїх робіт вже знаходяться у приватних колекціях. Нещодавно пастель «Уманчанка» у мене захотіла купити дівчина, з якої цей портрет було написано і я не маю нічого проти. Але все ж більшість моїх полотен для мене насправді є дуже важливими. І коли французька делегація відвідуючи Умань побачила портрет мого батька… продати його я відмовився навіть незважаючи на озвучену суму.
Із 2001 року митець працює художником-декоратором при Уманському МБК.
- І ця робота хоч і не є суто творчою, та завдяки їй, я відкрив для себе декораторську роботу. Мене завжди приваблювало монументальне мистецтво і от на сцені МБК випадає нагода частково реалізуватися і у роботі великими формами.
Єдине, що засмучує художника у сьогоденному мистецтв – те, що сучасні художники все частіше віддають перевагу спрощенню техніки живопису.
-Пишуть картини із фотографій, купують готові холости і фарби. Звичайно це їх право, але прикро, що з часом буде все менше людей, які вмітимуть створювати картини з самої основи. Адже вміло і правильно покласти грунт на полотно - важливе вміння, яке з часом, якщо не передавати у спадок, може саме собою зникнути, - завершив розмову він.

                                                                                 підготувала Влада Радова