Вже 40 років уманчанин Верислав Богатирчук  захоплюється водним та пішохідним туризмом. За його плечима - не лише тисячі «пройдених» кілометрів територією всього колишнього Союзу, незвичні перевали, найскладніші водні пороги, екстремальні  ситуації, а ще – сотні людей, що  розділяли з ним це захоплення та безліч цікавих історій про побачене та пережите.

Перший похід був Карпатами
- Захопився я туризмом ще у 70-роках, під час навчання у Львові. Записався на секцію водного туризму. Багато часу приділяв цьому хобі. Виступав у складі команди з водного туризму  фізико-механічного інституту АН УРСР, - згадує Верислав Іванович.
Тричі поспіль чоловік (прим.авт. -1977,1978 та 1979 роки) виборював перемогу на обласних змаганнях та ставав найкращим спортсменом з водного туризму на Львівщині. А якось навіть став чемпіоном у зональних змаганнях.  Окрім водного туризму, спортсмен захопився ще й пішохідним та лижним.
- Живучи у Карпатах чи поблизу них не можливо не займатися туризмом. Пам’ятаю свій перший похід. Друг запросив у гості до себе, але запропонував туди на доїхати, а дійти. Йшли Карпатами кілька днів. За плечима, по черзі несли палатку. Було важко. Думав навіть, що не впораюсь. Але ж ні, витримав. Наступні походи вже давались легше.

В Умані була команда «Венігрет»
1979 року із сім’єю Верислав Іванович повернувся у рідну Умань. Влаштувався працювати на завод «Мегомметр» .
- Фактично одразу дізнався, що у місті діє туристичний клуб. Проте секції водного туризму в ньому не було.  У ті часи директором клубу був його засновник, Сигізмунд Юрківський. Він підтримав пропозиції про відкриття нової секції. Тоді ж разом з друзями – Ольгою Паламарчук та Володимиром Демковим вирішили працювати над її створенням, - розповідає. - В обласній раді по туризму нам фактично одразу видали спорядження для занять. 
Молоді люди потроху почали популяризувати цей вид туризму і в Умані.
- Запрошували друзів, знайомих. Я, наприклад, ще брав діапроектор і після роботи йшов  в місцеві університети. Там, дочекавшись, поки викладач вийде  з аудиторії – заходив до студентів і пропонував подивитись слайди та послухати про водний та пішохідний  туризм, - каже Богатирчук. – на заняття щосереди бажаючих приходило немало. Коли у педагогічному та сільськогосподарському інститутах з»явились свої організатори туризму, число туристів значно зросло і  в кращі часи доходило до  200 чоловік.

Додає:
«Уманський туристичний клуб» навіть проводив власні змагання з водного туризму. Проводили їх на Тальнівщині, поблизу села Тарасівка на Гірському Тікичі. Уманчани на той час були найсильнішими в області з водного туризму. Наша команда навіть їздила не раз на республіканські змагання. У Черкасах були сильні катамаранщики, а в  Умані – байдарочники. ( У 1988 році наша уманська байдарочна команда у складі Віктора Рудюка, Івана Тупіци, та  вашого співрозмовника (всі з «Мегомметра»), Галини Бєлінської та Андрія Мельника (з-д «Вега») та Євгена Богатипчука (уманська міська поліклініка) завоювала «Кубок Черемоша» чим немало здмвували місцевих чернівецьких та львівських водників, бо ми, як вони казали, з «сухопутної» Умані, а вони з водних Карпат.
До речі, у 80-х роках, в Умані  нараховувалось 5 команд з водного туризму: від заводів «Мегомметр» та «Вега», по команді мали педагогічний та  сільськогосподарський  інститути та команда «Венігрет». В останню входили представники різних підприємств та установ. 
 

Черемош запам’ятався хвилями, а  Охта – складними порогами.
- Щовесни ми ходили в похід  по Гірському тікичу та Синюсі, від  Буків до Первомайська.  Також ходили на південний Буг та Черемош. Останній запам’ятався хвилями. Інколи їх висота сягала 2 метрів, - розповідає спортсмен.
Одним із найскладніших називає похід Карелією по річках Охта та Чирка-кем. 
- Це був похід 3 категорії складності ( прим. автор. – усього існує 5 категорій складності) Аби керувати групою в поході  пройшов спеціальні підготовчі семінари. До речі, річка Охта цікава для байдарочників тим, що складність порогів там настає поступово. Тобто на початку шляху пороги нескладні, але чим далі до завершення маршруту, тим більше він ускладнюється , - каже Верислав Іванович. – Але похід вийшов цікавим, насиченим та пізнавальним.   Проте ще складнішим був похід в Сибір  на річку Амедичі. Ми були третьою групою, що зважилась пройти цей шлях. Уявіть собі Забайкалля…  За 23 дні група подолала 600 км, з них 56 пішки до річки, а решту на катамаранах по річках Амедичі та Алдан. Місцевість там настільки безлюдна, що за 23 дні сплаву по річках ми зустріли одне стійбище евенків, трьох геологів та ще двох мандрівних евенків. А також  всього один населений пункт - Суон-Тіт, що налічує близько 50 будинків, але позначений на карті СРСР.

Найкрасивіша природа в Карелії
- Найкрасивіша місцевість, із тих що довелось побачити – це Карелія. Природа там неймовірна, - розповідає. - За 160 км на шляху  ми не зустріли жодного населеного пункту. В той похід харчів довелось брати одразу на увесь період, бо ж знали, що докупити навряд чи вдасться. Та хліба вистачило лише на півшляху. Одного разу самі спекли. На шляху була колишня баня з піччю. Замісили тісто і спекли там хліб. Решту ж шляху їли сухарі.
Карелія  туристу з Умані запам’яталась ще й  смачними грибами та ягодами і хорошою риболовлею.
– У похід Карелією краще вирушати у період з 1 по 15 серпня. Тоді там якраз дозрівають ягоди, є багато грибів. А риболовля там! Клює зранку і до самого вечора. Це рибний край. Для любителів порибалити – рай. Наша група у перший тиждень походу харчувалась переважно рибою, грибами з картоплею та ягодами.
 

600 кілометрів велосипедом
Найцікавішим чоловік називає велопохід від Ужгорода до Праги.
З синами Павлом та Романом їздили в цей похід. Організував його спеціально для дітей. Старшому було 15, а молодшому 13 років. Проїхали 600 кілометрів велосипедами. Додому вже повертались поїздом. Хотів хлопцям показати як треба жити, і в яких умовах. Вони були вражені побаченим.
 

Найактивніший період походів – з 1980-го до поч. 90-х
У 80-х дуже багато було походів. Тоді прибічників цього заняття нараховувалось чимало. Проте з розпадом Союзу стало складніше туристам. Наприклад,  в Умані  наш клуб  на кілька років був узагалі принишк, як кажуть, - каже. – На початку 90-х черкаська обласна рада з туризму припинила фінансування. Почав відроджуватись туризм з середини 90-х. Тоді, пам’ятаю, аби повести школярів у похід грошей просили у громадських організацій та спонсорів. Зібрали 40 доларів. Вистачило цього на тижневий похід групи з 8 чоловік.
Нині  чоловік із вже сталою компанією ходить у похід щонайменше двічі на рік. Каже, що враження від кожного з походів не передаси тій людині, яка ніколи не їла кашу з вогню, не спала в палатці та не співала похідних пісень під гітару.

ДО речі:  Верислав Богатирчук радить обов’язково відвідати такі українські місцини:
1. Фортеця у Меджибожі, що зведена між річками південний Буг і Бужок, - одна з найбільших та найдавніших фортифікаційних споруд України. Ця фортеця - пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття. виконана у стилі Ренесанс.
2. Фортеця Хотин - фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.
3. м. Камянець-Подільсикий. Тут розташовані численні історико-архітектурні пам'ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Замок (XIV–XVI століття, перебудований у XVII–XVIII столітті), Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), дерев'яна Хрестовоздвиженська церква (XVIII століття) тощо.
4. Винні підвали у селі Середнє(Закарпаття) Підвали були закладені 1557 р. Спочатку підвали грали роль підземного притулку при нападі ворогів, однак поступово перетворилися на виносховище. Усередині постійно підтримується температура 12 оС, що є ідеальними умовами для витримки вина. Ці підвали внесені до списку 10 кращих винних підвалі Європи.(Загальна довжина їх складає 3500 метрів)
5. гора Говерла – найвища точка Карпат, найвища точка України, висота 2061 м.
6. Ринок народних промислів у с.м.т. Яремче,
7.Музей писанки та народної творчості у Коломиї.

Аліна Кравець