Привітна дівчина, яка не любить пафосу та гучного «бізнес-леді», Вероніка Бессараб створила та вже третій рік очолює курси «проМОВИ».   

З Веронікою зустрічаємося в офісі. «Маю невеличку перерву між заняттями, тому готова відповісти на Ваші запитання, — посміхається. — З чого розпочнемо?»
— З осені… Для багатьох—це пора ностальгії. Ви як себе рятуєте від депресій?
— (Здивовано) У мене немає часу на депресії. Взагалі, дуже люблю осінь. Тай живу за девізом — треба радіти кожному моменту.
— Та перейдемо до головної теми нашої розмови. Чому Ви вирішили створити саме курси іноземних мов?
— По-перше, основна моя професія пов’язана з англійською. По-друге, хотілось змінити загальноприйняте бачення приватних курсів. Зараз нам вже більше трьох років і кожного разу, кожного семестру з натхненням придумую щось нове. Бо буває, дітей батьки фактично змушують йти на курси. Самі діти бажання не виявляють, але коли бачать, як ми до них ставимось, знаходимо підхід до кожного,— малеча починає з посмішкою заходити до класу, з’являється ентузіазм. А де ентузіазм, там і гарні знання.
— А як воно: починати все з нуля?
— Знаєте, було зовсім не страшно. Не знаю чому, але я була впевнена, що все спрацює (посміхається). А потім почалося: підготовка занять, пошук якісних підручників для учнів, підбір персоналу.
— До речі,як саме обираєте вчителів на курси?
— За рекомендаціями. Іноді роль грає випадок. Наприклад, з Полом Мадругою** з Корпусу миру,він зараз кілька днів на тиждень займається з учнями, я  познайомилась з ним випадково в одній з кав’ярень. Він ніяк не міг пояснити офіціантці, яку саме каву хоче замовити. Допомогла йому, тобто їй, офіціантці. Через кілька тижнів випадково зустрілись неподалік мого офісу. Виявилось, що він шукає роботу, а я — саме такого працівника. Бо носій мови, яким є Пол, це дуже корисно для людей, котрі хочуть добре вивчити іноземну мову.
— Чи не стомлюєтесь від англійської?
— Ні, я навіть думаю англійською.
— Вероніко, розкажіть про себе.
— Я навчалась в уманській гімназії, була тихою, скромною дівчинкою. Але після того, як поїхала в 11-му класі на навчання до США, —все змінилось.Штати зробили з мене самостійну, впевнену в собі і своїх діях людину. А все тому, що за океаном зовсім інша система навчання: вчителі йдуть назустріч дітям, дають можливість думати вільно, організовувати різні проекти, проявляти себе,  обиратипредмети, які до смаку, немає шаблонів. До школи справді хочеться йти! Перші піврокуу мене була справжня ейфорія від культури, населення, від усього, з чим доводилось стикатись. А от «Гаррі Поттера» так і не купила, хочв той час ця книжка була на піці популярності в США і не тільки— надто дорого просив продавець за фантастику, тоді як велика ілюстрована книга про мистецтво була ледь не вдвічі дешевшою.
— Не сумували за домом?
— Відчуття суму з’явилось аж на Новий рік. А коли повернулась до України, втрапила на «найцікавіше»: здача іспитів екстерном, випускний бал, вступ до університету.Не встигла адаптуватися, побути з батьками, а вже треба їхати до Києва, бо стала студенткою Київського національного лінгвістичного університету.
— Чим займаєтесь у вільний від роботи час?
 — Коло моїх захоплень різноманітне. Починаючи від спорту: катання на велосипеді, піші прогулянки і закінчуючи хенд-мейдом та флористикою. Також на майбутнє записала стрибок з парашутом, альпінізмі велосипедний тур Альпами. Сумувати не доводиться! Мандрую. Об’їздила Європу, була в Північній Америці, в Азії. Дуже запам’ятався Амстердам у Нідерландах, Італія. А взагалі, кожна подорож по-своєму чимось класна. Навіть, якщо ти поїхав за сорок кілометрів від Умані, але разом з веселою компанією — час пролетить швидко, а вражень скільки залишиться! Також краще хочу освоїти фотоапарат. Не через те, що бути фотографом зараз модно, просто через об’єктив я часто бачу ті речі, які, можливо, не помітила б «не озброївшись» фотокамерою.

(роботи Вероніки для святкових столів рідних та друзів)

— З такими планами навіть часу вдягти підбори немає.
— Чому ж? Є! На свята. Часто доводиться говорити собі: «Досить працювати». Взагалі, як почала працювати на себе, більше ціную відпочинок.
— Що потрібно, аби стати успішним?
— Бути собою. З долею самокритики і похвали ставитись до своїх рішень і вчинків. Ейнштейн сказав: «Все у цьому світі відносно». Окрім того, у кожного своє поняття про успіх. Для когось це кар’єра, для когось — родина, влада мандрівка. Колись прочитала фразу: «Успіх — це не куди ти дійшов, а звідки стартував». Мабуть, так воно і є.

Досье:
Улюблений фільм: «Коли Гаррі зустрів Саллі»
Володіє 4-ма мовами

*Про містера Мадругу ми писали у попередньому номері

Підготувала Дар’я Дяченко