Черкащанин Віталій Криворучко зробив не одного човна для Венеції. Водночас саме з його легкої руки Дніпром нині ходять "венеціанки" з "міста на островах". Втім, каже майстер, на батьківщині йому доводиться заробляти на життя дрібними ремонтами, хоч він досі не полишає мрії займатися улюбленою справою – робити річкові судна. Про це повідомляє Прес-Центр.

Пластикові човни та катери Віталій навчився робити в Італії, де прожив 9 років. 3а ці роки встиг попрацювати і на будівництвах, і на приватних верф’ях – на півдні Італії, потім – на півночі, у Венеції. Звідти й привіз до Черкас свої "венеціанки", як їх любовно називає майстер.– А що тут дивного , – сміється він. – У мене купував човни венеціанець, якому в Молдові роблять маски для венеціанського карнавалу.

Віталій каже: коли їхав до Італії, умів хіба що фарбувати, шпаклювати та виконувати дрібні ремонтні роботи. А коли вже вивчив мову, влаштувався на приватну верф. Там робили близько 6 типів різних катерів – восьми-, шестиметрові.

– Там дуже багато подібних підприємств – кантьєрів. За місяць лише наше робило десяток суден. Човни такого типу особливо популярні у Венеції. Практично кожен такого має, щоб їздити по вузьких каналах, скажімо, в магазин або на роботу. Причому до кризи пік продажу був на такому рівні, що людям в березні вже було потрібно записуватися в чергу по човен на липень.

У 2007 році Віталій приїхав додому, запасшись замовленнями та виготовивши матриці для виробництва однієї з найходовіших моделей човна. Шкідливі роботи проводить поза містом, а доробляє свої судна та виконує ремонт у власному дворі приватного сектору однієї з черкаських вулиць.

– Робота, треба сказати, досить складна і затратна, – пояснює майстер. – Спочатку робиться точна копія човна, його доводять до ідеального стану, по ньому виливається матриця, шарами нарощується склопластик, підсилюється залізом. У нас чомусь побоюються склопластику, традиційно користуються металевими човнами. А між тим, наш склопластик не поступається в деяких параметрах і металові. Одержавши євросертифікат, я маю право продавати судна за кордон. Човни, які я виготовляю, відповідають всім національним та міжнародним стандартам з безпеки руху на водоймах. Згідно з однією з них, навіть повністю наповнений водою човен тримається на плаву разом із людьми.

Підзвітні ми і Реєстру судноплавства України. Навіть щоб відкрити підприємство, я брав рекомендації в Італії.

У Черкасах, вважає Віталій, як для міста на Дніпрі, ринок водного транспорту практично порожній, однак не через брак виробників, а через те, що мало хто може придбати собі таку розкіш, як гарний моторний човен. Тому Віталій робив їх здебільшого для венеціанців.

– За весь час ми зробили для черкащан не більше 5 човнів. Наші зазвичай хочуть, щоб човен був широкий, високий. Для них робимо скло, столик з сидіннями, дистанційне керування тощо. Тоді як венеціанці задовольняються простими човнами з ручним керуванням.

– Коли не маємо замовлень на виготовлення човнів, беремося за все, за що платять – термоізоляцію автофургонів, ремонти човнів та їх обладнання, басейни, підкрилки для причепів – словом, все, що пов’язане зі склопластиком. Найоригінальніше, що доводилося робити – платформа для відпочинку на воді. Це була цікава та творча робота, хоч і тривала вона близько 3 місяців. Спочатку ми зробили точну копію із фанери та ДВП. А потім виготовили високоякісні матриці.

Віталій мріє відмовитися назавжди від дрібної роботи і робити тільки те, що подобається. Мріє працювати в Україні, хоч тут займатися підприємництвом набагато складніше. І ще – мріє зробити човна собі, бо ж, як кажуть, чоботар без чобіт.