19 квітня в Уманському краєзнавчому музеї презентували «Книгу пам’яті шталагу 349 (Умань)»
На 310-ти сторінках видання, окрім історичних відомостей, копій документів та фотографій є і перелік братських могил, і поіменні списки радянських військовополонених, що загинули в шталазі №349 («Уманській ямі» — прим. авт.), які краєзнавцям вдалося повернути «із забуття».
— Адже після війни ці імена були засекречені, бо померлі полонені вважалися ворогами, зрадниками, — каже в.о. директора Уманського краєзнавчого музею, головний редактор видання Юрій Торгало. — Нова історія пошуку розпочалась 2008 року. На сайті Міністерства оборони Російської Федерації розмістили прізвища полонених, які загинули під час Другої світової війни в лазаретах Умані. Тоді ж до Уманського краєзнавчого музею передали ксерокопії карток військовополонених. Привіз їх Дмитро Шапотько з Росії. Внук фронтовика, він шукав місце загибелі свого дідуся і знайшов у секретних архівах імена 977-ми радянських солдатів і офіцерів, які загинули в Умані від ран та хвороб у німецьких «лазаретах». В Умані краєзнавці детальні вивчили ці картки. Та це був лише початок дослідження. Книга пам'яті шталагу 349 — спроба повернути із забуття імена бранців, які загинули у німецькому таборі для радянських військовополонених, що з серпня 1941 по жовтень 1943 року функціонував у місті.
Аби видання побачило світ, краєзнавці, науковці та пошуковці громадської організації "Народна пам'ять Уманщини" упродовж чотирьох років вивчали стоси архівних документів про долю бранців німецького табору для радянський полонених; списки полонених, які загинули в лазареті №3 та безпосередньо в робочій зоні, таборі, передивлялись та порівнювали документи, вивчали спогади очевидців, передивлялись фотографії, розшифровували списки, зроблені військовими лікарями та вели переписку з архівами. Завдяки краєзнавчому дослідженню вдалося поіменно встановити назвати більше трьох тисяч солдат, похованих у братських могилах. На теренах СНД ще не було такого випадку, коли одночасно встановлювали таку велику кількість імен. 1,5 тисячі загиблих — росіяни, решта — вояки майже усіх союзних республік СРСР.

— Краєзнавці дослідили 186 аркушів фотокопій «Справи про померлих військовополонених у місті Умань» з Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, 696 ксерокопій німецьких карток радянських військовополонених, що були вилучені радянськими військами в серпні 1945 року з гітлерівських архівів, 957 інформаційних довідок щодо радянських військовополонених, які загинули у шталазі 349 та поховані в Умані з ОБД «Меморіал», 10 аркушів «Списку про померлих радянських військовополонених» із Уманського об'єднаного міського військового комісаріату, 19 аркушів «Справи-списків військовополонених воїнів Радянської армії, що померли в німецько-фашистському таборі військовополонених в м. Умані за період 1941-1943 рр.». З Партійного архіву Київського обкому КП України та фондові матеріали уманського краєзнавчого музею, — розповідають упорядники видання. — У результаті вдалося встановити 68 могил та «підняти із забуття» імена більше трьох тисяч загиблих військовополонених у німецьких лазаретах в Умані. Рідні та близькі довгий час вважали, що ті пропали безвісті, і не мали можливості вклонитися їх могилам.
Під час презентації Голова Всеукраїнського громадського об'єднання пошукових організацій «Союз «Народна пам'ять», секретар міжвідомчої комісії з питань увічнення пам"яті  жертв війни та політичних репресій  при КМУ Ярослав Жилкін зазначав:
— Це унікальне видання. Адже на меморіалах зазначено імена та прізвища більше чотирьох мільйонів загиблих, із них поіменно відомі лише 700 тисяч. В Умані дослідникам вдалося встановити імена більше як 3 тисяч загиблих бранців. Це унікальний випадок.

Історична довідка. У серпні 1941 року радянських полонених вояків 6 та 12 армій із урочища Зелена Брама перевели до Умані в концтабір, що отримав назву «Уманська яма». Німці ж у своїх архівних документах називали його шталаг №349. Це був один з перших нацистських концентраційних таборів на території України. Тоді в таборі, що розташувався на території колишнього цегельного заводу, було понад 70 тисяч осіб. Полонених тримали в нелюдських умовах. Щодня від поранень, голоду, спраги, хвороб гинуло близько сотні людей. Проти такого ставлення до полонених виступили військові лікарі. Німецька комендатура пішла на поступки.
Першим відкрили лазарет №1 — у приміщенні колишнього заводського гуртожитку, згодом №2 — у клубі залізничників. Поранених там клали просто на підлогу. Приміщення були переповненні. Медикаменти та матеріали для перев’язки приносили жителі міста. Вони ж збирали і передавали продукти, готували їжу, давали простирадла. Змінну білизну пораненим німці не видавали. Лікарі вдома прали білизну, а доки та сохла, полонені спали на голих дошках. Згодом через антисанітарію спалахнула епідемія висипного тифу. Бранці щодня помирали десятками. Їх кидали штабелями у вириті траншеї та пересипали вапном.
За півроку хворих полонених перевели в новий лазарет №3 біля дендропарку «Софіївка». Під нього облаштували територію колишніх порохових складів. Він займав площу до 5 гектарів і мав  6 бараків та харчоблок. Лазарет огородили колючим дротом, встановили сторожові вежі. У всіх бараках стояли двоповерхові нари. На полоненого в середньому припадало по 75 сантиметрів на людину. Матів для підстилки бракувало — більшість поранених спала на дошках.
Проіснував лазарет до листопада 1943-го. Далі він перемістився на Захід. А імена бранців близько 70 років лишались невідомими.

До речі: На місці колишнього ревіру № 3 шталагу 349 планують створити меморіальний комплекс пам'яті жертв "Уманської ями".
 

Відео: ТК "УМАНЬ"

Текст: Аліна Кравець