Серед працівників культури, мистецтва і позашкільної роботи навряд чи можна знайти,того хто хоча б раз у своєму житті не спробували себе у ролі Діда Мороза.
 

Дід Мороз — одна із найяскравіших асоціацій Нового року, один із найтепліших спогадів дитинства. Добрий казковий старий із сніжно-білою бородою, який приносить подарунки. І Хто ж він насправді? Про найцікавіші моменти із життя Діда Мороза, та про те чи вірять сучасні діти у цього казкового персонажа кореспонденти «Умань.Інфо» запитали у директора міського Будинку Культури Володимира Трояна, який з 1984 року вітає уманчан з Новим роком та вже не перший рік відкриває головну ялинку міста.  Окрім того, Володимир Григорович вже два роки поспіль  отримує статус найкращого Діда Мороза на Черкащині!
-Це щорічний конкурс серед  Дідів Морозів, що проходить у Черкасах. Серед численої кількості конкурсантів статус найкращого Діда Мороза я отримував і у 2010 і у 2011 роках. Цьогоріч конкурс буде проходити 13 січня, тож відпочивати мені ніколи – буду готуватись втретє завоювати нагороду, - посміхаючись додає Володимир Троян.
 

- Пане Володимир,коли і де Ви вперше приміряли образ Діда Мороза?
- Головну ялинку міста я вперше відкрив у ролі Діда Мороза 1984 року. А от костюм Діда Мороза я приміряв ще першокласником, у 1968 році. Не дивлячись на те, що при народженні я важив всього 2 кілограми 200 грамів, вже у першому класі  був найбільшим серед однолітків. А тому костюм зайчика одягнути не довелося, - посміхається. – Тому з легкої руки моєї першої вчительки Оксани Батури, у новорічній виставі я отримав роль Діда Мороза. Відтоді цей образ супроводжує мене все життя. Був Дідом Морозом всі роки навчання в музичному училищі, потім 2 роки в армії.

– У чому секрет Вашого успіху? І чи були випадки, коли знайомі дітлахи «розсекречували» Вас?
- Я– професійний працівник культури. І до кожної ролі, за яку берусь, ставлюся відповідально. Знаючи легенду походження образу Діда Мороза та те, як він має виглядати, я намагаюся максимально вживатися в його образ. Можливо саме тому жодного разу за весь цей час ніхто із малюків не впізнав у мені дядю Володю, - каже співрозмовник. - Навіть був випадок, коли друзі попросили з Новим роком привітати їхню маленьку донечку. Вона мала дивне вміння розсекречувати усіх, хто намагався у образі Діда Мороза привітати її зі святом.  Проте довго вдивлялася мені у очі, не впізнала і щиро повірила, що нарешті я ї є «справжній».
 

- А ви сам вірите в дива?
- У дитинстві, батько щоразу на Новий рік одягав на себе білу накидку, у якій тихо підбираючись до кватирки, дарував нам з сестричкою подарунки. Тому напередодні новорічних свят ми з нею дуже ретельно слідкували, щоб кватирка в жодному разі не була закритою на крючечок. І навіть потім вже знаючи, що всі подарунки ми отримуємо від батьків не зраджували традиції не закривати кватирку. Адже не хотілося втрачати цю казкову атмосферу очікування новорічного сюрпризу. І більше скажу, навіть зараз, будучи дорослою людиною я все одно вірю у дива, приємні несподіванки та подарунки долі, - додає Володимир Григорович.
 

-Чи дарували щось уманчани Діду Морозу?
- Звісно. Пригадую випадок, коли  на одному зі свят у дитячому будинку, що розташований на вулиці Малофонтанній, один хлопчик подарував мені власноруч зроблений настінний підсвічник. Цей подарунок і досі є у мене.
 

-Як зустрічатимете 2013 рік?
- Хоч для мене Новий рік асоціюється з сімейним і затишним святом та все ж цієї  святкової ночі я працюватиму. У нашій домівці зимові канікули настають після Різдва. Тоді у родинному колі ми переглядаємо відео, яке лишилося зі свят, і просто відпочиваємо з мандаринами, ялинкою та «Олів’є». 

                                                                                                                         фото і текст Наталка Подуст