У 1830 році на кошти графа Олександра Потоцького, силами кріпаків розпочалося будівництво  великого цегляного будинку на кам’яному підмурку.

У 1832 році будівництво завершилося і тут відкрили «владельческий концертный зал», або, як його пізніше називали, «публичная зала для благородных собраний»-місце, де інколи влаштовувалися концерти, а здебільшого гучні банкети –  бали міської знаті, поміщиків і  чиновників. Тут також відбувалися перші на території сучасної Черкаської області театральні вистави. 

У 1866 році «публичную залу» було перебудовано на військовий манеж для виїжджування коней кавалерійського полку, що квартирував тоді в Умані. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 роках манеж було тимчасово використано, як приміщення  для полонених турків.  Коли війна закінчилася, манеж перетворили частково на військовий цейхгауз, а частково на гауптвахту – карцер 44-го резервного піхотного кадрового батальйону.

У 1894 році  з ініціативи великого князя Олександра Михайловича, що мешкав тоді в Умані, манеж перебудували на церкву – Військовий Собор «во имя святого благовирного князя Александра Невского и святой преподобной Ксении». 35 років весело і привітно гули великі дзвони військового собору, запрошуючи парафіян на церковну службу.У 1921 році Військовий Собор став на деякий час кафедральним Собором української автокефальної православної церкви. В одну із субот 1922 року вперше і в останнє пролунав чарівний голос 22-річної Оксани Петрусенко в церковному хорі Собору, яка зайшла поцікавитись його співом. Голос Оксани затьмарив своєю чистотою всі голоси хору – вони поблякли перед красою дзвінкого, сріблястого як струмок, безмежного її голосу. Проте недовго проводилися богослужіння в храмі.

Навесні 1929 року більшовики розгорнули компанію із закриття культових споруд.  25 квітня 1929 року в місті пройшли гучні демонстрації з бойовими лозунгами: «Геть релігійний дурман!», «Усі церкви і молитовні будинки – на культурні потреби!» 27 травня у неділю в останнє дзвонили церковні дзвони. На початку червня 1929 року Собор було закрито.  Розпочалася перебудова споруди на звуковий кінотеатр – було знято куполи, зроблено внутрішнє переобладнання. Роботи з перебудови не передбачали збереження естетичного та культурного змісту споруди. Створений на місці святої будівлі кінотеатр являє собою бліду подобу колись величної споруди.

У травні 1932 року, в держкінотеатрі №14 були продемонстровані перші кінофільми .

В роки німецької окупації кінотеатр продовжував працювати, але входити на перегляд кінофільмів дозволялося тільки німцям і їх приспішникам.   Про будівлю кінотеатру згадується в бойовому донесенні 3-го танкового корпусу, який визволяв місто від німецьких окупантів. Сюди, 9 березня 1944 року, коли ще місто було в руках німців, прорвалася танкова рота старшого лейтенанта В.І. Мельникова і зайняла позицію вздовж вулиці- до краєзнавчого музею. Таким чином, окупантам був перерізаний  шлях відступу до залізничного вокзалу. Незважаючи на запеклі атаки з боку ворога,  гвардійці утримували свої позиції до 10 березня 1944 року - повного звільнення міста  від окупантів.

З 1952 по 1957 роки йшла перебудова і реконструкція кінотеатру. Більше півмільйона карбованців вклала держава в його реконструкцію.  Будинок став однією із найкрасивіших споруд міста.  Він і тепер привертає увагу городян своєю архітектурою. Перед  центральним входом з’явилося 6 колон, а вгорі на фронтоні барельєф з зображенням І.Д.Черняховського  і напис «Кінотеатр ім. Черняховського».

30 червня  1957 року капітально реконструйований будинок кінотеатру гостинно відчинив свої двері перед глядачами, які отримали можливість перегляду нових фільмів у чудово оздобленому залі, розрахованому на 550 місць. О 16-й годині на першому сеансі було продемонстровано новий фільм «Он Вас любит».

25 жовтня 1960 року з ініціативи обласного управління кінофікації в Умань прибула група спеціалістів, які зайнялися частковою реконструкцією кінотеатру. 6 листопада 1960 року відбувся перший показ широкоекранного фільму за романом О. Толстого «Ходіння по муках».

У 1997 році в кінотеатрі відбувся останній сеанс.

Зараз будівля стоїть без догляду і потрохи руйнується. На даний момент вона виставлена на продаж.

Давидюк В.М.

Науковий співробітник науково-дослідного відділу історії (давній період)

Уманського краєзнавчого музею