Постійний зимовий театр в Умані було облаштовано наприкінці грудня 1896 року. Збудували його всього за 5 місяців. Літній театр, що діяв до того, розміщувався на території так званої «Шато –де-Флер» (сад квітів, тепер тут знаходиться середня школа №1).
Міський театр мав просторе напівдерев'яне кругле приміщення. Його було розроблено таким чином, щоб при необхідності легко переобладнувалося у цирк. Саме тому тут погана акустика. А гасове освітлення не давало можливості створювати потрібні світлові ефекти, тому глядач здогадувався ніч на сцені чи день. Як засвідчують газети тих часів «Театр в Умані зовсім не опалювався, в ньому було до того холодно, що сидіти без шуби і калош не було можливості. В артистів під час гри зуб на зуб не попадав. Стільці і галереї  були покриті пилом на цілий вершок, підлоги в театрі і фойє теж брудні».  Лише із січня 1911 року було проведено парове опалення.
Та менш ніж за 15 років з моменту відкриття приміщення театру стало небезпечним для акторів і глядачів. Тодішній губернатор наказав владі міста привести театр у належний стан.  Та не зважаючи на щорічні прибутки у 15000 - 18000 крб., і річну орендну плату  200 крб., колишній власник Фішман не поспішав виконувати зобов’язання.
Після жовтневого перевороту 1917-го будинок театру став осередком нової культури. У ньому починав свою діяльність видатний український актор і режисер Лесь Курбас, який  з 1920 року протягом семи місяців керував драматичним колективом. Одним із студійців знаменитого режисера був і молодий Микола Бажан. А у 1927 році за вимогою уманчан міськрада 5-го скликання змушена була розпочати будівництво нового театру. Нестача коштів не давала змоги швидко завершити будівництво, тому було закликано усі організації міста взяти участь у збільшенні грошового фонду. 1 січня 1930 року відбулося урочисте відкриття театру, якому було надано назву «Міський театр ім. 10-річчя Жовтневої революції». У 1940 році в театрі відремонтоване верхнє і нижнє фойє, закуплені на 6 тисяч крб. м'яких меблів, обладнано кімнати для курців, організовано два буфети, полагоджено протипожежну завісу.
Проте війна завадила театральному життю міста 21 червня 1941 році уманчани востаннє офіційно дивилися театральну виставу. Хоча відомо, що під час окупації міста,театр функціонував і в ньому проходили спектаклі підготовлені місцевою театральною трупою. На вистави сходилося багато молоді, і цим нерідко користувалася німецька влада, постійно здійснюючи в театрі облави.
У 1945 році театр було перейменовано в Уманський музично-драматичний театр. У перші повоєнні роки розвитку театру приділялося мало уваги. До того ж електростанція кожного разу припиняла подачу енергії за 15-20 хв. до кінця вистав і ніхто не міг примусити керівництво станції забезпечити подачу енергії до завершення вистав. Допомогла театри критика в центральній пресі! Проте вже 1948 основний склад акторів було переведено до Білої Церкви. А частина трупи,що лишилася в Умані, утворила аматорський театр. Його репертуаром була українська та російська класика. Розквіт аматорського театру припав на 50-ті роки. 1964 року Уманському театру було присвоєно звання Народного.
З 1985 року головним режисером Уманського народного самодіяльного драматичного театру, було призначено молодого режисера Тетяну Мельник, яка і сьогодні є наставником творчої молоді. Нині  акторський склад трупи нараховує близько 30 акторів. Сьогодні  уманський театр намагається орієнтувати свою творчість на сучасне мистецтво. Близько пяти років тому до колективу театру прийшла талановита уманчанка Ольга Підгорна, і у 2012 році її п’єса на фестивалі театрального мистецтва у Черкасах завоювала три дипломи першого ступеню.

Підготувала Влада Радова за матеріалами книги В"ячеслава Давидюка "Історії уманських вулиць"