Уманська пенсіонерка Ванда Красільнікова десять років тому захопилась виготовленням традиційних українських оберегів.  Нині її сувенірні домовики з соломи, тканини, ягід та інших матеріалів  прикрашають оселі не лише наших співвітчизників, а й туристів з Європи та США.

«Творчість — частина життя»
— Подруга займалася в художній студії. Мені стало цікаво, тому пішла з нею, -— розповідає Ванда Яківна. — З того часу творчість стала невід’ємною частиною  мого життя. Згодом брала  уроки в знаменитого уманського художника Корнія Мікіндо, який в 1954 році при міському Будинку культури відкрив першу на Уманщині студію образотворчого мистецтва.
Після навчання на костюмера в столиці працювала оформлювачем вітрин, згодом — у сувенірному цеху меблевої фабрики. Розробляла також дизайн обгорток продукції місцевого консервного заводу.
— В Умані зустріла свою другу половину — Євгена, теж художника. Разом переїхали до Києва. Деякий час працювали там. Було важко, але мене завжди підтримував чоловік. Коли повернулися до Умані, він одним із перших в місті почав займатися кольоровою фотографією.
Коли через невиліковну хворобу чоловік помер і вона залишилась одна з дев’ятирічним сином, то саме творчість стала порятунком.
— В нього був рак легень. Він завжди багато курив, не зміг покинути, — пригадує. — Біда не приходить одна. Будинок, який ми купили, тодішня міська влада вирішила знести. Поряд з нами будували дев’ятиповерхівку.  Мені вдалося продати частину великого будинку. Та через тодішню «павловську» реформу всі гроші «згоріли». Та вижити мені допомогла творчість.

«Мене надихає музика»
З виходом на пенсію в 2000 році в жінки стало більше вільного часу. Окрім оберегів, Ванда Яківна почала робити солом’яних домовиків. Роботи майстрині швидко стали популярними. Їх почали купувати навіть іноземці, які відвідують наше місто.
— Саморобні обереги перший раз побачила в столиці. Подумала: я ж теж так можу! Вчилася все робити сама. Перечитала багато літератури. Адже оберіг складається з багатьох елементів: це і вишивка, і соломкарство, і розпис, і кераміка, — ділиться секретами Ванда Яківна. — Квіти і трави вирощую в дворі будинку. Роблю обереги і домовиків, враховуючи характеристики тієї чи іншої рослини, бо кожен елемент, за народними уявленнями, відповідає за окрему сферу благополуччя людини.
Додає:
— Частіше за все займаюсь цією роботою зимовими вечорами. Люблю слухати музику, вона надихає. Кожен мій виріб — унікальний. Я не штампую їх за одним зразком. Намагаюся постійно удосконалюватись. Спочатку збираю всі матеріали, висушую їх. А потім плету. Плетіння домовичка займає більше години. Такий оберіг — чудовий подарунок і для себе, і для родичів чи знайомих. На ньому — власне українські символи домашнього затишку й успіху в справах. Їм довіряли наші предки. Українці і досі вірять, що солом'яні обереги обов'язково принесуть лад і спокій у домівку, де їх шанують. «Куруватимуть» ділові справи в сучасних офісах, якщо займуть місце в кабінеті бізнесмена. Наприклад, мішечок під боком у домовичка є символом багатства і достатку, насіння квасолі, кукурудзи, колосся пшениці — добробуту.
До речі. Найчастіше домовиків виготовляють в австрійсько-німецькому стилі. За кордоном їх почали робити на початку ХІХ століття. В українських хатах вішали різні обереги, але домовиків — ніколи.  Хоча нині ця сувенірна продукція користується популярністю і серед українців.
                                                                                                                              текст і фото Ріка Гордашевська