105 років тому народилася ця вродлива жінка. Вона постійно експериментувала — і в поезії, і в коханні. Її життя було суцільним калейдоскопом творчих злетів, шалених любовних романів та гри зі смертю. Ненаситна Рай-я написала справжні шедеври інтимної лірики, мала стосунки з багатьма чоловіками, знаменитих і не дуже, врятувалася від тигра й молоха сталінської репресивної машини — і пішла в безвість ще зовсім молодою.

Клала голову в пащу розлюченого тигра

Майбутня поетеса й журналістка народилася в Умані 30 жовтня 1908 року. Дехто з її біографів стверджує, що Рая виросла в сім’ї бідного сторожа синагоги, а хтось вважає батьком дівчини заможного й впливового власника нафто­сховища Лева Троянкера. Як би там не було, але вперта й емоційно розкута юнка рано усвідомила власну привабливість для чоловічої половини людства й використала це на всі сто відсотків.
Чотирнадцятирічна Рая під впливом гігантських революційних змін в колишній Російській імперії та в душах людей вирішила порвати з сім’єю і піти в широке життя. Дівчина закохалася в мандрівного приборкувача тигрів Леоніда Джордані — й ризикнула. Солодкі обійми коханого, постійна дорога й небезпека так захопили Раю, що вона розділила з шаленим італійцем не лише ліжко, а й циркову арену. Публіка на «ура» сприймала екстремальний номер, де юна красуня клала свою голову в пащу тигру.
Їй аплодували по всій Україні, але за рік ідилія скінчилася. Італієць дико ревнував свою коханку й люто бив і її, і тигра. Якось одного разу втомленому життям хижаку все це набридло. «Тигр був старий і апатичний, але колись і він розлютився і дряпанув Раю так, що мало не одірвав їй ноги. …На нозі у неї, нижче стегна, був глибокий трійчастий шрам, три паралельні подряпини — слід лапи тигра. А ще за якийсь час вона покинула свого приборкувача і втекла, бо побачила десь під час літературного виступу Володю Сосюру і закохалась у нього», — згадував пізніше земляк і друг Раїси Троянкер письменник Юрій Смолич.
1925 рік стає переломним у житті Раїси Троянкер. В уманській окружній газеті друкують перші її твори, вона вступає до Спілки селянських письменників «Плуг» та виходить заміж за журналіста й прозаїка Онопрія Тургана. Наступного року молодята переїздять до тодішньої столиці Радянської України — Харкова.
Уманська Клеопатра захоплюється поезією і самими поетами, стає героїнею численних любовних історій. Саме в цей час між нею та Володимиром Сосюрою спалахнув шалений роман. Подейкували навіть, що саме від нього народилася дочка Олена. За словами Юрія Смолича, Сосюра повертався зі своєї поїздки до Харкова, і Рая приїхала слідом за ним, але Сосюрина дружина вигнала її. Володине життя потекло далі в емпіреях. А Рая почала писати вірші.
Поет Кость Буревій називав Раїсу Троянкер «українською Сафо». Він вважав її творцем нового революційного романсу: «…Ми викидаємо інше гасло: Вертинського (Семенка, Шкурупія) треба вбити новим революційним романсом і частушкою, що й робить по-новому й досить успішно Раїса Троянкер».

Чоловіки поруч з нею шаленіли

«Рай-я» — так відтепер називала себе дівчина, яка вбачала основну свою місію на цій грішній землі в тому, щоб дарувати чоловікам «рай кохання». Така самовпевненість чомусь дратувала її близького друга Юрія Смолича. В своїй «Інтимній сповіді» він пише: «Вульгарність і екстравагантність завжди були притаманні цій маленькій чарівній і без міри еротичній жінці… Тем її поезія мала дві і вони чудернацьки сполучались в одне: романтика старовинних єврейських традицій і безмежна еротика. Найкращим віршем Раї був поетичний нюанс, що відтворював почуття втрати дівчиною невинності… Але збіркам її віршів назви придумував я. Я любив у той час фіолетовий колір. І Рая носила фіалкову сукню, де треба і де не треба вживала в своїх віршах слово «фіалковий» і свої листи до мене закінчувала: «з фіолетовим привітом!».
Як він зізнається, Троянкер була «віртуозом розпусти і еротичність її була феноменальна: її фізичне бажання, здавалось, просто сотилось з її маленької істоти, …немов повітря довкола неї на кілька метрів було насичене випромінюванням її тіла — і коли ти наближався до неї, переступав цю межу, то потрапляв немовби в сферу ділання якихось токів, що паморочили тобі голову, колотили твоє серце і тамували тобі дихання єдиним — бажанням тіла цієї маленької, мініатюрної розпусниці».
Так говорили про Раю майже всі її знайомі чоловіки. І багатьом з них здавалося, що поетеса ставилася до сексу як до спорту й прагнула пізнати якнайбільше чоловіків.
Онука Раїси Троянкер, російська актриса і журналістка Олександра Турган, підтверджує, що особисте життя її бабусі було бурхливим і вільним, але при цьому запитує: якби йшлося тільки про розпусту, чи так прагнули б її настільки різні чоловіки, чи згадували б вони про неї через десятки років?
Хай там як, але голос Юрія Смолича — це явно голос невдоволеного гендерного шовініста, який на кожному кроці підкреслює, що він не потрапив під вплив чар поетеси. Він просто не зумів піднятися до її висоти, переконаний дослідник творчості нашої землячки Олег Коцарєв.

Виїздила на передову

У 1930 році Раїса Троянкер знову круто змінює своє життя. Вона виходить заміж за російського пролетарського поета Іллю Садоф’єва. Закоханий до нестями ленінградець покинув родину й дорослих дітей та приїхав до Харкова, щоб бути разом із коханою. Вони жили в одному будинку з Юрієм Смоличем і часто разом чаювали. Потім вона поїхала з чоловіком до Ленінграда.
Це трапилося вже наступного року. Поетеса працювала в заводській багатотиражці «Новая заря». Проте сімейна ідилія потихеньку перетворилася на буденну рутину, й у 1935-му Раїса Троянкер виїздить до Мурманська. Там вона стає відповідальним секретарем найбільшої північної газети «Полярная правда».
На думку Олега Коцарєва, Рай-я мала неабияку інтуїцію: вона виїхала з України напередодні масових репресій 1931 року і врятувалася від Голодомору й сталевих лещат сталінського молоха. Поетеса вчасно відчула і кривавий 1937-ий рік, розлучившись із Садоф’євим і покинувши «місто на Неві» за два роки до того заради безпечного Мурманська.
Війна не вибила Раю з сідла. Вона розквітла новою красою — вже зрілої жінки, навченої життям. В якості військового кореспондента Троянкер постійно виїжджала на передову. Завжди елегантно вбрана, Рай-я викликала захоплення солдатів, матросів та офіцерів.
На переконання її онуки Олександри Турган, саме в цей час за особливий шарм мурманчани називають Раїсу «Золотою королевою Півночі». Вона йшла серед окопів у чорному беретику, з під якого вибивалося руде волосся. У ці напружено-божевільні дні їй напише перший коханий чоловік — італієць Джордані, цирковий приборкувач тигрів, із яким зовсім юною і розкритою для цілого світу вона втекла зі своєї рідної Умані. Колишній підкорювач арени став снайпером і воював у лавах ворогів, але кожний рядок коротенького листа пульсував тією любов’ю, яка ніколи не забувається.
Її життя згасло 29 грудня 1945 року. Раїса Троянкер пережила репресії та війну, але смертельна хвороба — рак — зупинила її політ. Уже в лікарняній палаті їй вручили медаль «За оборону Советского Заполярья». Гучна еротична слава пішла слідом за нею у небуття. Могила на старому мурманському цвинтарі не збереглася. Але залишилися жити проникливі й гарячі вірші, що увібрали часточку її полум’яної душі.