Сталін, Єжов і Берія вважали Марка Зборовського опорою влади Кремля, а він виїхав на Захід…

У 30-50-ті роки бурхливого ХХ століття уманчанин Марк Зборовський був тим, кого цінувало все керівництво НКВС СРСР, тим, ким найбільше цікавилися агенти ФБР та європейських розвідок, і тим, заради виведення якого на чисту воду скликали засідання Комісії Сенату США з питань національної безпеки.

У Польщі – тюрма, у Франції – освіта, з Москви – зарплата…
Марк з'явився на світ 1908 року в Умані у заможній родині. Батьки його нічого доброго від більшовицького післяреволюційного режиму не очікували, тому вже 1920-го, коли Маркові було всього 12 років, родина емігрувала до Польщі, яка вийшла з-під крила московської «опіки».
Як не дивно, сам Марк, на відміну від батьків, симпатизував марксистським ідеям і вже студентом увійшов до підпільної організації, очолюваної польськими комуністами. За це вперше мав неприємне спілкування зі спецслужбами – польською дефензивою. За антиурядову діяльність та організацію страйку потрапив за ґрати і провів у тюрмі рік, після чого емігрував до Франції. Там закінчив факультет етнології престижного університету Сорбонни і розпочав наукову діяльність. Улітку 1933-го його завербував агент НКВС Адлер (псевдоніми – Юнкер і Б-138). Новоспеченому радянському агентові Маркові Зборовському дали два «квіткові» псевдоніми – у шифровках із Центру Москва віднині називала його Тюльпаном або Маком. Квіточки були на старті шпигунської ка-р'єри, поки навчався специфіки роботи у досвідчених резидентів. Перші ягідки почалися 1934-го, коли отримав конкретне завдання – стати членом емігрантського троцькістського руху і вийти на одного з найбільш забезпеченого прикриттям учасника антисталінської організації – Льва Сєдова, сина самого Льва Троцького… Дивна річ: підозріливий і обережний Сєдов, який чудово знав, що на нього полюють радянські спецслужби, повністю довірився «розчарованому у Сталіні» уманчанину Зборовському – чудовому психологові, який умів знаходити «ключик» до людини.

Постачальник кремлівського двору «вождя»
Перша можливість відзначитися у Тюльпана з'явилася вже через два роки його «троцькістської діяльності». Він дізнався, що Троцький розділив свій архів документів на три частини, основну з яких передав через Сєдова на зберігання до філіалу голландського Інституту соціальної історії в Парижі. Ця безцінна секретна інформація була передана Марком Зборовським до Москви, і спеціально надіслана НКВС спецгрупа вже через декілька днів скоїла нічний наліт на інститут та викрала абсолютно всі документи Троцького – до останнього папірця. Майже 80-кілограмовий архів свого затятого ворога Троцького невдовзі читав сам Сталін…
Лев Сєдов писав батькові, що відчуває: у його оточенні з'явився «чужий». Але з підозрою ставлячись до вірних троцькістів, як і раніше, безмежно вірив уманчанину. Йому навіть довіряють високий пост куратора російської секції Четвертого інтернаціоналу – тут Марка знають під псевдонімом Етьєн. Більше того: коли Лев Сєдов їде з Парижа у коротку відпустку, він повідомляє Троцькому в Мексику – мовляв, тату, не хвилюйся, за моєї відсутності у Парижі все буде під контролем Етьєна… Етьєн-Тюльпан отримав доступ абсолютно до всієї інформації, включно з адресами всієї мережі троцькістського підпілля. Ці адреси були записані у таємному блокноті Сєдова, отримати доступ до якого радянська розвідка досі тільки мріяла…
Пізніше завдяки тому ж Тюльпанові першим читачем перефотографованого рукопису книги Троцького «Зраджена революція» про тиранію Сталіна став… сам Сталін – у той час, коли книга ще навіть не була надрукована.
1938 року Сєдов накликав на себе персональну лють Сталіна – «вождеві всіх народів» передали донесення Тюльпана, у якому той повідомляв: «Синок» заявляє, що сталінські репресії і розгул авторитаризму може зупинити тільки фізична ліквідація вождя більшовиків. Розлючений «вождь» наказав привезти зухвальця живцем до Кремля. Для цього агенти НКВС готують два варіанти викрадення ворога Москви зі столиці Франції: або морем – для цього купили шхуну, або повітрям – для цього придбали літак і заготували легенду «туристичного рейсу». Та підготовку викрадення фактично саботує агент Тюльпан. Зате, коли взимку того ж 1938-го року Лев Сєдов потрапляє до приватної російської клініки в Парижі, він «випадково» помирає після банальної операції з видалення апендикса. Утім, і причетність НКВС до смерті сталінського ворога досі не доведена документально…

СПРОБА ЗНИКНУТИ

По волю – до Америки, але в Америці – у неволю…
Із початком Другої світової війни Зборовський емігрує до США, сподіваючись загубитися для спецслужб СРСР, який воює, і розчинитися серед десятків мільйонів звичайних людей. Певний час це йому успішно вдається – Зборовський займається улюбленою антропологією, яку вивчав у Сорбонні, трудиться в університетах США і навіть на високій посаді в урядовому Департаменті здоров'я, отримує солідні гроші федеральних інституцій та громадських організацій… Та одного чудового дня 1943 року до нього підійшов джентльмен із рязанською фізіономією і, припіднявши капелюха, єхидно мовив російською: «Прішло врємя поработать на Родіну, товаріщ Тюльпан!» Довелося зайнятися старою справою: налагодив зв'язки з троцькістами Америки. До Москви знову пішли донесення Тюльпана, який діяв на території держави-союзника по антигітлерівській коаліції. Сталін, як і раніше, ненавидів марксистів Троцького більше, аніж нацистів Гітлера…
Агента Москви вивели на чисту воду вже тоді, коли Сталіна не було на світі – Тюльпана здав перебіжчик-розвідник Олексій Орлов. Справою Зборовського зайнялася юридична підкомісія сенату – спочатку на закритій сесії, а після публікації в журналі «Нью-лідер» із заголовком «Марк Зборовський – радянський агент» слухання продовжили у відкритому режимі на засіданні Комісії Сенату з питань нацбезпеки. На слуханнях із показів свідків стало відомо, що ще й 1946 року агент Тюльпан відзначився тим, що передав спецслужбам СРСР інформацію про те, що працівник радянської торгової місії хоче назавжди залишитися у «гнилому буржуазному світі» і просить притулку у США – Зборовський передав до Москви фотокопію рукопису книги цього «неповерненця»…
Як тяжко не довелося Зборовському під час слухань, він так і не «здав» Кіма Фелбі, з яким певний час співпрацював – подвійного агента радянської розвідки та британської МІ-6, а це дало Фелбі змогу пізніше спокійно виїхати до СРСР і дожити там віку. За те, що під присягою говорив неправду сенаторам, Зборовського 1958 року засудили до п'яти років тюремного ув'язнення. Уже з тюрми він подав апеляцію, отримав зменшення терміну ув'язнення, а зрештою ще й був достроково звільнений…
Після звільнення доля професора антропології склалася непогано – він працював у лікарні «Маунт-Сіон» у Сан-Франциско в сонячній Каліфорнії. Розвалу держави, на ідеологічну машину якої працював, Марк Зборовський не побачив – він помер за рік до того, як його рідна Умань на Черкащині стала містом незалежної України, що постала на руїнах радянської імперії...