Тепер блискучу посмішку випускниці уманської школи №1 можна побачити на фото в глянцевих журналах, за нею полюють папарацці і на неї намагаються бути схожими мільйони американок.

Все починалося в Уманській середній школі №1. Дівчинка відвідувала уроки, та плекала думку про те, щоб якомога швидше вирватись зі стін крихітних класів та відчепитись від жорстоких однокласників, які постійно насміхалися над худющими ногами Яни. «Вони казали, що у мене ноги, як патики», тепер уже з посмішкою згадує юна модель. Та саме ці довгі та тонкі патики привели дівчину до успіху.
- Як розпочалась твоя кар’єра? Брала участь у шкільних конкурсах краси?
- Ні, шкільні конкурси краси вважаю несправедливими, адже перемогу отримують зазвичай ті «Міси», чиї батьки працюють в школі.
- А як тобі вдалося стати на ноги? Хтось допоміг? Маєш впливових родичів?
- У мене і родичів в Умані близьких немає. Моя мама, взагалі, живе в Ужгороді,а виховувалась я в родині своєї тітки. Звичайно, мати надсилала гроші на різні витрати. А я влітку їздила до неї «в гості». Сумно звучить, але саме так і було. По закінченню мого шкільного навчання, мати забрала до себе в Ужгород. Мовляв, влаштую тебе до ВУЗу, будеш вчитися. Та я поставила собі чітку мету– стати успішною моделлю. Варіант не дуже надійний, та саме цього я хотіла і вже сформувала план дій.
- І яким же був твій план?
- Влітку я поїхала до мами і одразу подалася до модельного агенства, репутацію якого заздалегіть перевірила в газетах та в інтернеті. Адже, про «липові» агенства, які обіцяють золоті гори, а, в результаті, лише здирають з тебе гроші, я вже наслухалася.
- І що, відтоді все закрутилося? Чи не все було так легко і бездоганно?
- Я просувалася по кар’єрних сходинках поступово. Звичайно, ночі не досипала, бігала, як навіжена, з одного місця в інше, з подіуму на співбесіду,  з однієї фотосесії на іншу. Виборола перемогу на конкурсі «Міс Ужгород»і мене, як старанну та наполегливу персону, рекомендували до Київського модельного агенства «FACES», що в перекладі означає «Лиця». І там та ж сама історія, тільки відстані більші і нерви вимотують майстерніше.
- Не думала облишити все, скласти руки, так би мовити? Адже ти і так, мов стеблиночка, а з таким виснажливим графіком, з тебе, певно лишалося ще менше? Доречі, який у тебе зріст та вага?
- При зрості 178 см., я важу 49 кг. Звучить страшно, та я почуваюсь добре і з моїм шлунком все впорядку. А складати руки я не збиралась. Як кажуть мої подруги моделі з Росії: «Не вешать нос, не падать вниз, а держатся за карниз». От і я трималась і тепіла, адже бачила над «карнизом» оте блакитне безкрає небо можливостей.
- Чи доводилося тобі ризикувати чи робити кардинальні зміни у житті заради кар’єри?
- Одного разу мені пропонували побритись налисо задля ексклюзивної фотосесії. Та я не погодилась.
- Чому не погодилась? А як же відданість справі?
- Тут, скоріше, фанатиком треба бути, а не відданим справі, оскільки потім я могла б втратити можливість фотографуватись чи виходити на подіум на досить довгий термін. Не багатьом кутюр’є потрібні лисі моделі.
- Як ти потрапила закордон? Знову агенство потурбувалося?
- Так, спочатку це були поодинокі вильоти до сусідніх країн, а потім вже і далеке зарубіжжя: Мілан, Бейрут, Париж, Нью-Йорк. Та все не так казково, як здається. Я, навіть, не можу знати наперед коли і куди полечу. Можуть подзвонити серед ночі і сказати: «Яна, збирай речі, ми замовили тобі квиток до Мілану завтра на 12 годину дня». Ось так.
- Речі яких модельєрів та які відомі бренди ти рекламувала?
- Серед вітчизняних модельєрів  працювала з Вікторією Гресь, Пустовіт, Літковською, Бевзою, Андрєєвою. Із зарубіжних це Штефон Роланд, Лара Жаде, Ламберто Перті, Марія Клаір. Рекламувала парфуми «Women’sSecret», коштовності марки «Special», взуття від «Femme», а також інтер’єр від фірми дизайну «Style».Також моє обличча можна побачити у журналі «Supremme»за вересень 2010 року.
- У тебе такі гарні досягнення у кар’єрі? А як справи в особистому житті? Модельна кар’єра не заважає?
- Коханий у мене є. Він, доречі, теж уманчанин. Навчався зі мною в школі, а зараз переїхав до сестри в США. Тому, маючи робочу візу в США, я можу його частіше бачити. Але до цього часу доводилось дуже жертвувати особистим життям, ми могли не бачитись по пів року.
- Що можеш побажати нашим читачам? Що потрібно робити для того, щоб досягти мети?
- Перш за все варто точно визначити чого бажаєш. А тоді наполеглива праця та терплячість зроблять своє. Як кажуть: «Хто стукає, тому відчиняють». Тільки стукати треба частіше та впевненіше.

Мар'яна Ярова