| 02 липня 2012
Уманчанка Василіса Захарчук малює картини на коробках

Пенсії на захоплення не вистачає, тому Василіса Володимирівна шукає не зіпсовані картонні коробки. Вирізає прямокутники і малює на них квіти. За п'ять років намалювала більше тисячі картин.
Василіса Захарчук живе в одній з дев'ятиповерхівок в центрі міста в однокімнатній квартирі. Двері відкриває тільки знайомим. Має двох синів, троє онуків, троє правнуків та одну правнучку. Старший син Володимир живе в Росії, молодший Сергій із сім'єю в Умані. Василіса Володимирівна народилася в Росії. В Умань переїхала з чоловіком із повоєнного Сталінграда. Кімната, в якій мешкає жінка, велика. Коробки з картинами складені в кутках . Картонні картини складені по кілька десятків і зв'язані, щоб не розсипалися.
– Діти виросли, чоловік помер, а я залишилася одна, – розповідає російською Василіса Володимирівна. – Почала плакати, не знала, що робити, щоб зупинити сльози і почала малювати. Мені було 82 роки, по телевізору побачила, що хлопчик маленький в Америці робить фігурки з пляшок, які на смітнику збирав. Пенсія маленька, тому купувати матеріали дорого було. Я спочатку почала робити аплікації. На смітниках збирала коробки, вирізала великі прямокутники і обтягувала їх тканиною. Лоскути тканини мені давала сусідка, яка працювала на швейній фабриці. Я вирізала квіти з тканини, робила з них букети. Як має бути, може сказати художник-професіонал. Я роблю так, як мені подобається. Все зробила, а тоді дивлюся: ще можна таку квітку і таку. Доклеїла.
Перші картини намальовані на склеєних аркушах А4.
– Моя подруга працювала в педуніверситеті прибиральницею. Зараз вона вже виїхала з Умані. А тоді ще працювала і коли почула, що я малюю почала приносити листки паперу. Це мої перші роботи. Я дивлюся телевізор чи у вікно. Щось там бачу і малюю. Зразу могла малювати цілий день. Вночі, коли безсоння було то телевізор дивилася або ж малювала.
Майстриня і зараз продовжує робити аплікації.
– Зараз малюю тільки вдень, вночі вже не бачу, – каже Василіса Володимирівна. – Ось це циганське озеро, біля якого ми жили в Сталіграді. А на картонках малюю великі картини. Спочатку вирізаю, тоді грунтую. Вже потім роблю основу, а тоді виходить те, що в голову прийде. В основному квіти малюю в горшках. Рідні мені кажуть, що в мене це найкраще виходить. Спочатку пробувала овочі і фрукти малювати. Зараз за ці роботи мені соромно.
На фарби і олівці художниці не вистачає пенсії. Коли закінчуються і немає можливості купити – просить. Свої роботи Василіса Захарчук дарує безкоштовно. Найкращі картини хоче залишити онукам.
– Якось на день міського самоврядування намалювала нашій мерії картину – рука велика гарна, тримає букет квітів. Не знаю для чого я її намалювала, але як намалювала, то вже треба занести. Принесла, а не знала кому віддати. Але таки віддала, то не знаю, чи сподобалася їм картина, відгуків не було.
Картини Василіса Володимирівна нумерує після того, як їх взяли на виставку на одне з підприємств і кілька картин не повернули.
Ірина ПАТЛАТЮК
Коментарі
Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз
Останні новини

На Жашківщині судитимуть п’яного водія, який намагався підкупити поліцейських

На Уманщині судитимуть шахрайку, яка незаконно отримувала соціальну допомогу

Один загинув, двоє травмувалися: на Уманщині поліцейські встановлюють обставини автопригоди

Територіальній громаді м. Умані повернуто земельну ділянку з приватної власності іноземця
Топ новини

Один загинув, двоє травмувалися: на Уманщині поліцейські встановлюють обставини автопригоди
