Ми ходимо по асфальту, по землі, по вузьких і широких стежках. Ми ходимо по нерівних дорогах, які звикли лаяти за вибоїни та ями. Та рідко усвідомлюємо, що ходимо по кістках. Можливо, по кістках власних батьків, дідів та прадідів. 
По чиїх кістках ходять, сотні уманців дізнались лише нещодавно. 

Понад три тисячі загиблих військовополонених німецького табору «Уманська яма» поховані поблизу дендрологічного парку «Софіївка» та автовокзалу. Дослідники припускають, що на кістках виріс парк, побудовані школа, стадіон і навіть половина житлового масиву «ДОСи» (це кілька тисяч мешканців). Військовополонених у радянський час вважали зрадниками. Тому імена тисяч людей були засекреченими в архівах, поховання – невідомими.

Загалом у таборі для військовополонених «Уманська яма» загинуло близько 70 тисяч вояків. Усі вони потрапили в полон після розгрому 6-ої та 12-ої армій німцями.

– Досліджувати тему було надзвичайно важко, – зізнається автор книги «Забуттю не підлягає»  Юрій Торгало. – У голові не вкладається кількість людей, яких спочатку кинули напризволяще, а потім роками замовчували їхню долю. Їх вважали ворогами тільки за те, що вони пот­рапили у полон. 

Лікарі лазаретів під загрозою розстрілу вкладали у братські могили пляшки з іменами померлих. Проте в 1944 році, після звільнення міста, всі ці імена були засекречені. Померлі полонені автоматично вважалися ворогами і зрадниками. 
Протягом чотирьох років дослідники повертали імена тисяч військовополонених із забуття. Підсумком пошукової роботи став вихід книги «Забуттю не підлягає» Юрія Торгала. Він виконує обов’язки директора музею та керує пошуком, до якого долучилися громадські організації, археологи, небайдужі.

Книга-дослідження присвячена похованням одного із трьох лазаретів табору. Вийшла накладом 50 примірників. За власний рахунок її видав власник видавництва «Візаві» Дмитро Абрамець. Вартість відмовився назвати навіть музейникам. 

– Мені було соромно не долучитися до цієї роботи, – розповів Дмитро Абрамець на презентації книги. – Діти та онуки мають знати, де могили дідів, щоб прийти і поклонитися їм.

Ще в радянський час на місці масових поховань вояків, які померли в одному з лазаретів «Уманської ями», стояв пам’ятник невідомому солдату. В середині 2000-их тут відкрили меморіал загиблим у роки Другої світової та побудували капличку. Проте кількість загиблих у кілька тисяч встановили лише після передачі копії засекреченої справи з Подольського архіву Російської Федерації. Майже три тисячі вояків з усіх республік, а нині – країн. Більшість – із Росії. 

За словами Юрія Торгала, сьогодні відомо, що 9 травня цього року кілька родин збираються відвідати могили загиблих, яких вважали зниклими безвісти.

– Ці люди чекають на молитву і відспівування, – каже протоієрей Вадим Паєвський. – Чекають, щоб загиблих назвали поіменно. 
За словами голови громадської організації «Народна пам’ять Уманщини» Вадима Риндюка, Умань може стати першими містом, де буде встановлено наймасовіше невідоме поховання. Він припускає, що територія братської могили може бути більша, ніж відомо зараз. На території парку, стадіону «Сокіл» і далі можуть знаходитися братські могили. Досліджувати ці землі планують зі спеціальними приладами. Скільки ще невідомих поховань лишається на території міста – невідомо. Адже уманці нерідко розповідають історії, як під час будівництва екскаватори вигортають людські кістки та черепи.