Як народна пісня лемків стала реквіємом Небесної сотні.

Революція гідності далася українцям дорогою ціною. Досі - понад півтори сотні людей вважають зниклими безвісти. Досі - в українських та зарубіжних лікарнях рятують десятки тяжкопоранених. Досі - навіть на сороковий день після самого масового розстрілу людей - 20 лютого - Небесна сотня поповнюється Героями.

І тоді знову на Майдані звучить неймовірно тужливий діалог між матір'ю і сином - лемківська пісня «Пливе кача» у виконанні «Піккардійської терції». Як пісні відкривають коди доступу до історичної пам'яті українців, і що тепер робити тим, хто залишився живий на Майдані, - у розмові із солістом вокального колективу Ярославом Нудиком.

Код доступу - відкритий

- Як давня народна лемківська пісня «Гей, пливе кача» виявилася в репертуарі «Піккардійської терції»?

- У нашому оточенні всі - художники, музиканти, поети - постійно співали її на застіллях і різних зібраннях. А ініціатором завжди був львівський художник Ігор Павлюк, який заспівувачів перші ноти, а ми відразу підхоплювали. І незважаючи на те, що любили її ще зі студентських часів, руки до професійного запису дійшли, коли працювали над нашим альбомом «Антологія. 2». Туди увійшли виключно українські народні пісні, в тому числі і ще одна лемківська - «зродила терки» в обробці Миколи Колесси. Якщо з іншими фольклорними композиціями ми експериментували, то в «Гей, пливе кача» вирішили нічого не змінювати. Залишили оригінальність виконання - соло веде той самий Ігор Павлюк, тільки дещо гармонізували аранжування.

Досі бачив тільки один негативний відгук - якийсь Москалик написав у фейсбуці, що «Пливе кача» у виконанні «Піккардійської терції» нагадує йому хрести і черепи. Я це сприймаю як думку невігласа.

- За останні два місяці «Гей, пливе кача» у виконанні піккардійців звучала, мабуть, в сотні разів частіше, ніж протягом всіх 13 років її «Піккардійської» життя. Як ти вважаєш, чому саме вона стала реквіємом Небесної сотні?

- Вперше вона прозвучала на Майдані під час похорону білоруса Михайла Жізневськая на прохання його найближчого товариша. На жаль, ми не були з хлопцем знайомі. Тому історію розповідали сусіди Жізневськая. Це була його улюблена пісня, яку вони часто з побратимами співали на Майдані. Сам він народився в Гомелі, але останнім часом жив у Білій Церкві на Київщині.

«Піккардійська терція» тричі була там з концертами. Одного разу - власне, з фольклорною програмою. Можливо, він був на одному з наших концертів в Білій Церкві, можливо, почув в Інтернеті. Тому власне зі сцени Майдану ми її ні разу не співали. Для нас самих стало несподіванкою, коли всіх Героїв почали проводжати на той світ під «Гей, пливе кача».

- До січня цього року «Піккардійська терція» співала на похоронах лише раз - Станіслава Венглеша - одного із засновників «Солідарності». А тепер ваш спів асоціюється з масовою загибеллю Героїв. Тобі такі конотації емоційно комфортні?

- Звичайно, заспівати оптимістичний гімн Майдану було б, як ти висловилася, емоційно комфортніше. Але у фольклорі чомусь найбільше запам'ятовується і чіпають за живе власне мінорні пісні. На частку українців випало стільки страждань і випробувань, що автори переповнялися сумними емоціями і вкладали їх у слова і музику. А особливий пласт - це, власне, похоронні пісні, настільки сумні, що неможливо втримати сліз.

У них закладений історичний код нації, зрозумілий будь-кому. Так, як в «Пливе кача». Тому що кожна мати розуміє, що виховує сина не для того, щоб відпускати на війну, будь-який чоловік не хоче загинути на чужині, сестра або брат не готові втрачати близьких. Сьогодні мені вже важко уявити собі прощання з Героями якимось іншим твором. Людина, яка написала цю пісню, пропустила її через серце. Тому зараз з автором в унісон плачуть сотні тисяч людей.

Музика - це психотерапія

- Багато людей зізнаються, що Майдан змінив їх сприйняття музики. Скажімо, абстрактні раніше слова гімну отримали об'ємність, викликають сильні емоції і справжній патріотизм. У тривожні моменти люди ним оберігаються, як щитом. Те ж і з «Пливе кача». Ти відчуваєш подібне переосмислення?

- Ми виросли в Галичині, виховувалися на нашому гімні. Ми досить часто виконували його перед величезними аудиторіями - на стадіонах перед грою нашої збірної з футболу, на сцені Майдану. І завжди відчували трепет. Тому зараз зворушливо спостерігати, коли замість «регіонального» гімн почав набувати статус загальнонаціонального. Його співають російськомовні українці в східних регіонах, вірні присязі військові у Криму. Гімн тепер об'єднує.

А «Пливе кача» завжди викликала сльози. Втім тепер - особливо. Після страшних подій на Майдані ми всього раз її виконували - на концерті-реквіємі Небесної сотні у Гусятині Тернопільської області. Люди попросили. І коли ти стоїш на сцені, то відділений своєрідним бар'єром від слухачів, а тут - ми всі стояли поруч і плакали. І жінки, і діти, і дорослі сильні чоловіки. Музика - це психотерапія. Навіть емоційно ми її тепер по-іншому співаємо, бо перед очима постають страшні кадри.

Можна згадати і ще одну пісню, яку Майдан «воскресив» - «Переведи мене через майдан», на слова Віталія Коротича сорок років тому. Найбільш ймовірно, що він її написав про зібраний Сталіним у грудні 1930 року в Харкові великому псевдоз'їзді кобзарів. Диктатор дуже не любив цих музикантів - сліпих патріотів, які співали на майданах і площах, - і тому наказав, щоб по дорозі їх усіх розстріляли. Вони також належать до Небесного воїнства, лави якого поповнили загиблі на Майдані.

Плине кача по Тисині,

Ой, плине кача по Тисині.

Мамко моя, не лай мені,

Мамко моя, не лай мені.

Залаєш ми в злу годину,

Ой, залаєш ми в злу годину.

Сам не знаю, де погину,

Сам не знаю, де погину.

Погину я в чужім краю,

Погину я в чужім краю.

Хто ж ми буде брати яму?

Хто ж ми буде брати яму?

Виберут мі чужі люде,

Ой виберут мі чужі люде,

Ци не жаль ти, мамко, буде?

Ой, ци не жаль ти, мамко, буде?

Ой як ж мені, синку, не жаль?

Як же мені, синку, не жаль?

Ти на моїм серцю лежав,

Ти на моїм серцю лежав.

Плине кача по Тисині,

Ой, плине кача по Тисині.

Мамко моя, не лай мені,

Мамко моя, не лай мені.

Лемки - етнографічна група українців. Жили в Карпатах (по обох схилах Східних Бескид) між річками Сяном і Попрад в межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині. Внаслідок т.зв. «Репатріації» або «евакуації» 1944-46 років більшість лемків (близько 482 тис.) було переселено на територію УРСР, а решта (близько 200 тис.) вже під час операції «Вісла» - на північно-західні землі Польщі.

Переди меня через Майдан

                                         За матеріалами argumentua.com