— Цього року мала Петрівка, всього два тижні, — каже 91-річна Гафія Москалюк із села Цуцилів Надвірнянського району Івано-Франківської області. — А колись так казали: "Петрівка — голодівка". Бо все зі старого врожаю вже поїдять, а новий ще уповну не дозріває, то дуже тяжко той піст було тримати. Не те, шо нині — усе в магазині є цілий рік.

Цього року Петрівський піст у православних і греко-католиків починається 1 липня. Настає за дев'ять тижнів після Великодня, завершується на церковне свято Петра й Павла — 12 липня. Триває від шести до двох тижнів, залежно від того, рання чи пізня була Пасха.

Гафія Москалюк розповідає, що в перший понеділок Петрівки кожна господиня зі сходом сонця мала провести спеціальний обряд, щоб вберегти курей і курчат від хижих пахів:

— То в той день виганяли квочку з курчатами на двір свяченою вербою, садили їх у велике решето й накривали полотном. А тоди брали білу хустку, вив'язували на велику тичку, і як видят яструба — а найбільше яструб курчат хапає, — махали туди-сюди, шоб його відігнати, і кричали: "Кукуріку, кудкудах, чи чуєте, тату, якийсь яструб громотить понад нашу хату".

Вважали поганою прикметою, якщо в перший день Петрівки яструб вхопить каченя чи курча — ціле літо розриватиме птицю, в хазяйстві будуть великі втрати або навіть хтось помре в сім'ї. Тому господиня того дня пильнувала яструба в небі, три-чотири рази повторюючи заклинання. Ввечері хустки й полотно кидали на грядки. Вірили, що це оберігатиме від шкідників капусту і вона в'язатиметься в тугі качани. Капуста, яка не зав'язалася, називається "шуляк".

На Поліссі з початком Петрівки жінки виганяли курей з курника чималим дубцем, намагаючись щосили поцілити квочку по спині. Якщо вона злякається і принишкне — погана прикмета: коршак ціле літо тягатиме курей. Якщо обтруситься і не настрахається — всіх курей удасться зберегти. А в селах Народицького району Житомирщини в перший понеділок Петрівського посту господині збиралися за селом "бити коршака".

— На лузі збиралися усє — і стариє, і малиє — повно. Да тольки одниє жонки, без мужиков, — розповідала 2003-го тоді 84-річна Катерина Курочка із села Межиліска того району. — Бралі випівку, закуску, да йдуть грать: представляють, як коршак ганяється за курчатами, дак так ганяліся одна за одною. Як поймають ту, що була за коршака, дак натовчуть її — шо, мовляв, не хапай наших курчаточок. А тоди другая стає за коршака, і ту ловлять і б'ють, ніби коршака. І так увесь день чванятса.

Ольга Гордін, якій тоді було 80, із сусіднього села Великі Міньки, розповідала, що в них збиралися "бити коршака" біля річки й обов'язково намагалися загнати "коршака" у воду:

— Маладиє цього зараз не роблять, коліс дак увесь день його "били" — гралися так. Тому, мабуть, на перший день Петровкі кажуть, шо це — Розигри. А такіє, як я, п'ять-шість жонок і зараз збираємося "коршака бити". Да ужо тут не будеш плигать, а токі шо випілі да закусілі, шоб вон шкоди нам не робив. Да обліла одна одну водою, да і всьо.

Випиваючи, жінки примовляли до чарки:

— Дай, Боже, здоров'я, щоб нас коршаки не знали, щоб нам кури водились, а курчата лупились!

"Биття коршака" колись закінчувалося в корчмі. Чоловікам заходити туди було заказано. Якщо ж з'являвся сміливець, то жінки чіплялися до нього:

— Купи чарку, або штани розірвем.

Чоловіки зазвичай погоджувалися, щоб не мати сорому на все село.

Хижі птахи — коршак, яструб, шуліка — за язичницьких часів уособлювали ворожі людині сили, що несуть смерть всьому живому. За це їх називали чорними птахами.

Ще в 1920-х роках у селах Гайсинського району на Вінничинні у перший понеділок Петрівки жінки робили з білих хусток ляльку шуліки й з піснями та примовками спалювали її на вогнищі, розведеному на березі річки. А на Брацлавщині опудало шуляка з білих хусток жінки розривали й кидали на грядки капусти.

У селі Якушинці, теж на Поділлі, чоловіки мали зловити живого шуляка та принести на місце ігрища. Жінки за гроші або горілку викуповували в них здобич, викопували біля вогню яму — "могилу" для "чорного птаха". Убитого шуляка розпластували, зв'язували йому лапи, зав'язували ганчіркою голову й урочисто ховали. Жінки вдавали, ніби голосять за шулікою, при цьому весело пританцьовували й приспівували:

Умер наш шуляк,/Умер наш чорний!

Його закопали,/Його поховали!

Тіштесь люди,/Пійте півні,

Кури радійте,/Веселіться!

Записаний на Поділлі обряд "гонити шуляка" на перший день Петрівського посту, надруковано було у вересневому номері журналу "Киевская старина" за 1895 рік: "Баби сідають біля води… тоді разом роблять із хусток шуляка, приставляють йому дзьоб і лапи з паличок, обгорнутих ганчірками. Шапку йому роблять з п'яти хусток, а на спину кладуть каптур (очіпок) у вигляді сідла. Готового шуляка саджають на розстелену хустку, на рогах якої насипають купки зерна: просо, овес, жито, конопляне сім'я. Поміж купками зерна розставляють хліб, цибулю, сир і м'ясо. Баби по черзі повертають його дзьобом до хліба, цибулі, сиру, зупиняють перед м'ясом, залишають так, примовляючи йому: "Не дивись на кури, а дивись на падло. Не йди до курей, а йди до падла". Потім співають:

А ми того шуляченька/Розірвем на троє:

Тобі, кумцю,— ніжки,/Тобі — головонька,

Мені — серединка./Гай, гай, гай!

Баби розривають шуляка на частини, хустки викуповують і платять по золотому. Зібрана сума йде на загальну "учту".

Зозуля у Петрівку може перекинутися на яструба

У Петрівку перестає кувати зозуля, вдавившись ячмінним колосом, вірили колись. Про цю пташку, яка підкидає яйця до чужих гнізд, українці склали найбільше легенд, переказів, пісень. Є повір'я, що по закінченню кування вона ховається в капусту від птахів. Вони переслідують зозулю та б'ють — за її нахабних зозуленят, які викидають їхніх пташенят із гнізд, куди їх підкинуто. Тікаючи від розлюченого птаства, зозуля може перекинутися на яструба.

У вигляді зозулі душа померлого прилітає на розмову до живих родичів, а дочка — до матері, з якою її розлучили. Кування часто вважали зловісним. Казали: "Зозуля кує, горе віщує". Тому, почувши його в Петрівку, радять відповісти: "Добре куєш, та на свою голову!".

Сучок від дерева, на якому кувала зозуля, вірили, оберігає від нещасть, тому носили з собою як амулет. Мисливці клали його до кишені, щоб полювання було вдале. А жінки таким сучком накривали глечик з молоком, щоб зібрати товстий шар сметани.

фото з сайта www.liveinternet.ru