Синичанський садибний дендропарк.

Христинівський р-н

Село Синиця розташоване за 12 км від м. Умань та 27 км від Христинівки. Село відоме з XVIІ ст. Парк є садибним парком родини Корфів, площею 42,3 га. в створені паркових композицій використано багато рідкісних дерев (пірамідальний дуб, тюльпанне дерево, платани, модрина, кримська сосна тощо).

На площі ставу розташовано 4 острови, на один з них веде металевий міст. Берега ставу з'єднує чудовий дев'ятиарковий цегляний міст. Парк поділен на 2 частини, одна з яких щільно засаджена ялинами, що створювало неповторний вигляд з вікон палацу.

Зараз лишились залишки фундаменту палацу, зруйнованого за Громадянської війни та радянської доби, частина цегляної огорожі парку та деякі острови. Залишився цегляний міст, що поєднує два береги парку та металевий місток на острів. Парк знаходиться під охороною держави, але потребує все ж уважного до себе ставлення та відновлення.

Сунківський садибний парк

Смілянський район

Село Сунки розташоване за 9 км від м. Сміла.
Сунківський парк розташований в урочищі Вороніне (Княгинине) до якого зараз краще доїхати зі сторони хутора Шевченко, Плескачівської сільради. Навколо каскадів ставків розміщений дачний кооператив.
В закритому з усіх сторін урочищі чудовий мікроклімат, що надавало змогу вирощувати виноград, залишки якого зустрічається як на садибних ділянках так і на території самого парку.
Тут містилась садиба княгині Яшвіль (Філіпсон), був тут художник Нестеров, нажаль садиба не збереглася. в селі є церква дерев'яна на горі, місце де була садиба Раєвських, колишніх власників маєтку. .
В закритому з усіх сторін урочищі чудовий мікроклімат, що надавало змогу вирощувати виноград, залишки якого зустрічається як на садибних ділянках так і на території самого парку, де зараз дачний кооператив.
Багато було інших російських та польських художників. Княгиня заснувала в Сунках чудові художні промисли, які експортували всією Европою

Смілянський садибний парк (Бобринських)

Парк садиби Бобринських знаходиться в жалюгідному стані, не зважаючи на те що він є унікальним для Черкащини аквапарком, орієнтованим на розваги та проведення часу на воді.
На території парку були відкриті галявини для активного відпочинку, та алеї для спокійних прогулянок. В центрі ставу знаходиться острів, навколо ставу були цегляні купальні.
Палацу не лишилось на цей час. Залишились старі корпуси технікуму та забудова вулиці, яка йде до парку. Значна територія парку зруйнована складськими та виробничими підприємствами, які розташовані на узбережжі річки Сріблянки і шкодять не тільки парку, а й екології в цілому. Але ще місцеві мешканці пам'ятаюсь про те який тут був парк, і маємо надію на його дослідження та відродження.

Монастирищенський садибний парк

Монастирище один із самих віддалених районів центрів Черкащини, але ще не робить його якимось другорядним та маловартісним. На території міста існує декілька цікавих парків один з яких це садибний парк польської родини Подоських.
З початку XVII століття власником Монастирища та навколишніх сіл був польский гетьман Тарновський, потім власницею була його дружина та зять Матвій Ланцкоронський. Син Ланцкоронського продав Монастирище Скалавському, а той Георгію Подоському - прадіду відставного корнета Лева Федоровича Кальм-Подоського, 1826 року народження. Останній власник Леонтій Львович Кальм-Подоський, 1846 року народження, католик.
Зараз парк називається міським, і є улюбленим місцем відпочинку городян та гостей Монастирища. Історія та композиція парку вимагає детального вивчення та проведення дій, щодо відновлення та реконструкції частин парку.

Мошногородищенський садибний парк

Черкаський район

Парк, а точніше залишки парку про який піде мова у цій статті розташований на схилах Мошенських гір, або Мошногір'я за 30 км від Черкас на північ.
Композиція парку є досить своєрідною. Розташований у найвищій частини “мошенських гір” він є по суті парком у горах, який вдало залучає у композицію дальні перспективи. Головні зорові вісі спрямовані на долину річки Вільшанки та Дніпра, з мальовничо розташованими селами та містечком, з головною домінантою - церквою в м. Мошни, незвичної для ціх місць архітектури, яка поєднує в собі елементи мавританської готики та східні мотиви алупкінського палацу.
Парк складався з двох частин: огородженої території навколо головних споруд пристосованої для піших прогулянок, та значної за розмірами частини так званого “Звіринцю” розрахованого для кінних прогулянок, для чого в садибі були екіпажі запряжені поні.
Характерною особливістю цього парку є те, що в його композиції відсутня вода розташована безпосередньо в ньому. Хоча з південно-східної частини його оточує Ірдинське болото, значна частина долини річки Вільшанки з північного-заходу також була заболочена, але після проведення меліоративних робіт, величних на той час, там були створені ставки та осушена територія. Також вода присутня у вигляді джерел з мінеральною водою, на базі яких у ХХ ст. створено бальнеологічний санаторій “Мошногір'я”.
Головна вісь парку проходить вершинами, майже по центру з південного сходу на північний захід створена у вигляді алеї, головної дороги парку, яка веде до Черкас та Городища, хоча парк, за свідченням Грабовського, налічує 56 доріг та алей, які органічно розташовані між горами. Композиція головної алеї розрахована на динамічне спостереження під час кінних прогулянок. Хоча алея сформована переважно насадженнями дуба та граба, в її оформлені вдало використовуються композиції з сосен, беріз, осик та інших порід дерев. Завершується алея величною “Вежею Святослава” - найвіддаленішою від палацу парковою спорудою (близько 10 км), яка поєднала в собі функції мисливського будинку, відкритої тераси для спостережень на другому поверсі та маяк. З описів, малюнків та фотографій можна уявити її вигляд та розміри, що може бути непоганим підґрунтям для подальшої її реконструкції. Розташована вона була так, що її вершина дорівнювала візуально висоті найвищої гори, якщо дивитись на всю композицію з долини річки Вільшанки.
Головна алея – символ життєвої дороги, символ шляху пізнання, дорога – це перехід з одного стану в інший. З цієї дороги можна зійти, велика кількість доріг веде з головної алеї по парку. Огороджена територія навколо садиби, є символом дитинства, купелі, з якої вирушає Учень на шляху свого пізнання. На початку подорожі перед ним постає вибір, який шлях йому обрати. На ліво, вниз йде дорога на Скотний (Тваринний) двір – молочна ферма, як символ перемоги тіла над духом, хоча і характерного елементу паркобудівництва XVIII-XIX ст., в тім тут він має дещо інше трактування. На право, йде дорога в старий чоловічий монастир – як релігійного символу, коли дух перемагає тіло, і людина-монах відокремившись від життя втрачає його насолоду. Ці два орієнтири символізують не гармонічний шлях розвитку особистості, хоча і полярні вони за своєю суттю але дещо подібні за результатом. Головна алея йде прямо, символізуючи гармонійний розвиток та безкінечне пізнання. Під час подорожі життям, можна втратити свій шлях, про це нагадують автори постійно і вимагають уважності. Пам'ятник-обеліск на найвищій, “Софіїній” горі, кургани, розповідають про загибель. Також зійти нанівець можна через пиятику, широка дорога веде на невеликий винокурний завод. Композиції з беріз та сосен символізують правоту шляху путівника, він вправно керує собою та своєю справою, прямує вірною дорогою, та як Місяц керує Ніччю, а Сонце – Днем. Дорога довга з рухом і в низ і в гору, бо йде вершинам гір. Долаючи проблем, перемагаючи труднощі, вона спрямовує людину до тільки для неї особисто відомої мети.
Композиційним завершенням головної алеї є велична так звана Святославова Вежа, це сама східна частина парку. Символ вежі - пізнання, як нагорода в кінці шляху, для тих хто його пройшов, збудував у собі величну башту, в основі якої лежить Бог – трикутник, трійця, “лучезарна дельта”, що лежить на сході. Тіло башти – символізує людину, розум якої, це маяк для інших. Своїм світлом (маяк) вона освітлює світ.
Розташована на сусідньому пагорбі “Бесідка” ротонда з іонічною ордерною системою, зараз вже не існує. Відкрита ротонда є символом величності і непереможності, божої досконалості і безмежності. Це одна зі спроб прочитати символіку мошногородищенського парку, зрозуміти його інформаційний каркас. Ці символи можуть мати багато значень, і всі вони будить вірні, до поки не будуть у протиріччі одне до одного, і це дає змогу багатошарового прочитання простору та елементів парк. Парк був насичений символами та різними легендами характерними для доби романтизму та розквіту масонства, які ще потребують осмислення та відкривання знову. Це і балюстрада на головній алеї, артефакти у вигляді курганів, залишків городища чи поселення, різні легенди пов'язані з місцевістю та багато інших.
Вирій революційних подій, знищив все. В жовтні 1919 р. маєток був пограбований, пожежа та вибух у багатих винних підвалах довершив свою справу. Південно-американські лами подаровані Олександром І які жили в Звіринці, та інші тварини, були з'їдені червоноармійцями, того ж 1919 року. За описом Г. Бачинського 1921 року, зрозуміло, що на його час ще лишились стіни, хоча в середині все вже було знищене.
Залишки архітектури, та мощення, розтягали по домівках. У 1943 році була зірвана Святославова вежа. у 70 -х роках ХХ століття на місці де була садиба, побудували дитячій санаторій "Нива".

Мокрокалигірський садибний парк

Катеринопільский район

Мокра Калигірка - селище міського типу, розташована за 90 км від Черкас. В центральній частині населенного пункту розташований парк кінця XVIII ст. На початку XVIII ст. Мокра Калигірка належала панам Любомирським, згодом після розділу Польщі, 1793 році Мокра Калигірка перейшла до роду російських дворян Лопухіних.
Останній власник, Нейгардт Олексій Борисович - державний діяч Російської імперії, долучений до лику святих Російською православною Церквою у 2000 році.
Не великий за площею парк, має цікаву планувальну схему, та розташування. Він розташований в центрі містечка на перетені великих вулиць, і алеї підпорядковані їм. Великий став з островом створював романтичну атмосферу.
Парк є пам'яткою садово-паркової архітектури, але стан його жахливий, що можна спостерігати за фотознімками. В прарку проходять роботи з вирубки дерев, благоустрій залишився тільки в меморіальній частині, біля могил солдат загиблих в останній війні.

Мліївський дендрологічний садибний парк

Городищенский район

Містечко Мліїв розташоване за 10 км від м. Городища. Відоме з XV ст. хоча за деякими джерелами історія поселення сягає часів Київської Русі. У XV ст. село належало литовському роду Радзівілів, а потім перейшло до польського гетьмана Конецьпольского. На кінці XVIII ст. село стало власністю російського князя Григорія Потьомкіна, а згодом відійшло до його племінниці Олександри Браницкої, яка в свою чергу передала своїй дочці.

До 1918 року Мліїв входив до Мошногородищенського маєтку Воронцових. За часів останніх власників Балашевих розвинулась промисловість та інше виробництво. На території села була родинна садиба Симиренків, які заснували в цих краях багато цукроварень та мали значний капітал. Коштом Платона Симиренка виданий перший “Кобзар” Тараса Шевченка. Значні роботи з селекції плодових дерев були проведені Л. П. Симиренком, що заклало фундамент української і не тільки селекційної науки.
В маєтку Симиренків бували багато цікавих і визначних людей того часу. Це був осередок культури та науки на Черкащині.
Зараз на території маєтку розташована Мліївська науково-дослідна станція, відбувається реконструкція родової церкви інших будівель та споруд. В будинку Симеренків працює музей, що розповідає про рід Симиренків та їх вклад у розвиток промисловості та науки в Україні. Будівля одноповерхова, та розташована осторонь головної алеї. Парк відкритий для відвідувачів та розміщується на території станції.
Головним надбанням для парку є колекції рідкісних та унікальних порід дерев, які збереглися з часів Симиренків і примножені наполегливою працею сучасних селекціонерів.
Перед головною будівлею садиби збудованої в 20-х роках ХХ ст. великий партер, композиційна вісь якого перпендикулярна головній алеї. На головному ставу, майже по центру розміщений острів, до якого прокладений вантовий міст. Острів є символом Раю, і одним із найуживаніших елементів садово-паркової архітектури Черкащини.
Парк знаходиться в непоганому стані. Дослідна станція додає значних зусиль в утримані та покращені його. Розвивається та все більше прикрашається це чудове місце.

Леськівський садибний парк

Монастирищенський район

Село Леськове знаходиться за декілька км від Монастирища. Леськове разом з Хейловим був власністю братів Казимира Олександровича Даховського, 1822 року народження, та Карла Олександровича Даховського. Один з власників був архітектор, облаштував тут чудовий палац, та іподром.

Зберігся чудовий багатоповерховий палац, парк та значна частина господарських споруд, але територія парку знаходиться у відомі Міністерства збройних сил України і доступ туди обмежений, навіть досить зухвало обмежений, бо стратегічних об'єктів там не має, і місцеві жителі там проводять свої весілля, та можуть більш мень вільно відвідувати парк, про що свідчить огляд інтернет-ресурсів. Але "стороннім особам шлях обмежений" найближчий керівник який здатен приймати рішення знаходиться в Маньківці, і тому вирішить страву, якщо Ви приїхали без відповідних паперів з міністерства.
На щастя мабудь, нещодавно парк та палацово-парковий комплекс перейшов до цивільного власника, тому відвідування парку стане найближчим часом можливе.
Загалом територія парка збережена, алеї та сторуди знаходяться в задовільному стані, хоча архітектурні споруди вимагають обов'язкового ремонту, бо їх можна встратити назавжди, через людьскі ранги та чини.