З порівняно невеликого села Товмач на Шполянщині до лав армії у часи Великої Вітчизняної війни було призвано 318 осіб, із них 176 полягли на фронтах. Серед борців за визволення від німецьких загарбників – імена трьох односельців, командирів батальйонів Миколи Цибульського, Артема Геновського та Івана Логвиненка.

ПОДВИГ ЦИБУЛЬСЬКОГО

У центрі села Товмач, біля школи, стоїть гранітний обеліск. На цьому місці похований Микола Цибульський – Герой Радянського Союзу, який віддав своє життя за свободу і незалежність Вітчизни.

Народився Микола Цибульський у травні 1921 року в сім’ї хлібороба. Закінчив Товмацьку семирічку. Працював на меблевій фабриці, а потім – у Шполянському райкомі комсомолу.

З вересня 1940–го Цибульський в лавах Червоної Армії, навчався у Київському військовому училищі. Війна застала його у званні лейтенанта. Згодом він командує батальйоном. В Орловській битві, в боях на Брянському і Гомельському напрямках вже у званні гвардії майора Цибульський не раз проявляв мужність і геройство, за що отримав високу нагороду – орден Олександра Невського.

З 20 вересня 1943 року розгорнулася жорстока битва за населені пункти Кормʼянського району Гомельської області. Під час прориву міцно укріпленої оборони противника батальйон Цибульського форсував річку Сож, першим оволодів опорними пунктами Червоний Бір і Червона Вітка, що забезпечило введення в бій інших частин і розгортання масового наступу. Особливо жорстокими були бої біля села Тараханівка. Там 30 листопада 1943 року, підкошений осколком ворожого снаряда, майор загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року майору Миколі Цибульському посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За клопотанням матері у 1947 році прах сина було перевезено з братньої Білорусі у село Товмач. Згодом на честь Героя була названа одна з вулиць села. Про подвиг земляка нагадує односельцям і полотно художника Нестерова "Подвиг Цибульського".

ВИЗВОЛИТЕЛЬ КРИМУ

Уродженець Товмачі майор Артем Геновський командував у роки війни одним із батальйонів колишнього 1133 стрілецького полку. Він доклав значних зусиль для звільнення Криму від німецько–фашистських загарбників. На землю півострова Артем Іванович вступив досвідченим командиром, уславленим у боях із ворогом. Його груди прикрашали ордени Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня.

Тим часом розгорталися бої за Крим. У квітні 1944 року, наступаючи, батальйон Геновського долав сильний опір противника. Бували дні, коли радянські війська проходили по 50–60 кілометрів, але доводилось інколи й зупинятись, вибиваючи ворога з укріплень. Комбат завжди знаходив вихід зі скрутних ситуацій. Він був добре обізнаним з тактикою бою, уміло скеровував дії підлеглих. Його батальйон був кращим у полку: під час наступу на Севастополь він знищив майже 350 гітлерівців. Червоноармійці гнали ворога з укріплених висот, громили засади. Взяли у полон 150 солдат і офіцерів.

24–29 квітня батальйон наступав на Севастополь. І тут ворог поніс великі втрати. Батальйон Геновського щільним вогнем підтримували артилеристи і мінометники. 29 квітня комбат одержав наказ зайняти домінуючу висоту біля села Кадиковка і повів батальйон в атаку. Комбат був тяжко поранений і помер у той же день. Тіло героя поховали у Криму. 1945 року Артем Геновський був посмертно нагороджений орденом Леніна.

ТОЙ, ЩО ПРОЙШОВ КРІЗЬ ВОГОНЬ

Підполковник Іван Логвиненко у перші ж дні Великої Вітчизняної зустрівся із ворогом. Він виловлював фашистських диверсантів і шпигунів у лісах Карелії, а потім у Підмосков’ї. Після закінчення піхотного училища командував взводом, ротою а згодом і батальйоном.

За чотири роки Іван Логвиненко пройшов багато бойових доріг. Серед них – взяття Ковеля, бої з фашистами Яссо–Кишинівського угруповання, визволення польського міста Познані. Військові частини, у складі яких був батальйон Логвиненка, взяли напрямок на форсування річки Варна. Одного разу батальйон помітив, як з перелісків почали перебігати фашисти. Хотіли взяти їх в полон, але вони вперто відстрілювались. Комбат наказав знищити групу противника. Як виявилось пізніше, то були фашистські воєначальники, переодягнені у форму рядових солдат. За це Івана Логвиненка було нагороджено орденом Кутузова. Згодом шполянин знищує колону фашистських танків, за що його нагородили орденом Олександра Невського. Також він був нагороджений орденами Богдана Хмельницького, Червоної Зірки, Червоного Прапора, орденом Великої Вітчизняної війни І ступеня.

Тут же, на польській землі, 16 квітня 1945 року Іван Логвиненко був тяжко поранений у голову. Це було вже третє бойове поранення. Радісний День Перемоги застав комбата у госпіталі, а в 1947 році повернувся додому. Кілька років тому Іван Логвиненко помер і був похований у рідному селі.

Багатьох воїнів, які загинули під час визволення села, поховали у братській могилі. Із 79 солдат, які покояться у ній, імена 37 залишаються невідомими.