«Умань» - судно, побудоване в 1958 року у Німеччині та призначене для перевезення вугілля та руди.
Ось деякі характеристики судна: довжина - 133,7 м, ширина - 17,0 м; водотоннажність - 11800 т; дедвейт - 7185 т; регістрова місткість: брутто - 5628,38 р.т., нетто - 2743,91 Р.Т .; швидкість у його вантажу - 15,5 вузлів; район плавання - необмежений; дальність плавання - 6000 миль. Серія суден типу т / х «Вуглеуральск».
Вуглерудовоз «Умань», 31 грудня 1963 прибував в порт Новоросійськ - під навантаження залізорудним концентратом.
2 січня 1964, зануривши 2265 т (1130 т - у трюм № 2 і 1135 т - у трюм № 4), «Умань» знімається в порт Туапсе - на довантаження. За даними Новоросійського порту, вологість зануреного на «Умань» рудного концентрату становила не більше 10%. У трюмах № 2 та № 4 концентрат занурений у вигляді усіченого конуса. Навантаження в Новоросійську проводилася при ясній, сухій погоді (температура повітря від плюс 1,7 ° до мінус 4,5 ° С).
3 січня 1964 «Умань» прибуває в порт Туапсе, 4 січня о 05:00 відшвартували до причалу № 10. В 06:00 - починається навантаження залізорудного концентрату в трюми № № 1, 3, 5. Завантаження здійснюється портальними кранами, обладнаними грейферами. Температура повітря в Туапсе 10 ° С. Після закінчення навантаження у всіх трюмах вироблено розрівнювання вантажу.
5 січня 1964, після закінчення бункерування, о 15:00, «Умань» знімається на Роттердам, маючи на борту: екіпаж - 38 осіб
12 січня, близько 15:00, «Умань» проходить Гібралтарську протоку, виходить в Кадісскій затоку і лягає на курс, який є звичайним для суден, що прямують навколо Піренейського півострова. Вітер східний, силою 5-7 балів. Стан моря 4-5 балів. З віддаленням від Гібралтарської протоки судно починає відчувати хитавицю на обидва борти - до 10-15 °.
Близько 23:00, коли більшість членів екіпажу дивиться кінофільм, по судновій трансляції дається розпорядження в приміщеннях закріпити все по-похідному. Судно продовжує слідувати колишнім курсом.
Приблизно о 23:50 виявлений постійний крен 7-10 ° на правий борт. Капітан приймає рішення змінити курс вправо - для зменшення бортової качки, з метою запобігання додаткового зміщення вантажу. Судно розвертається вправо, при цьому хитавиця зменшується, крен ж продовжує збільшуватися. 13 січня, приблизно о 00:05, т / х «Умань» лягає на курс 90 ° - на цьому курсі бортова хитавиця незначна. Однак палубу правого борту майже весь час заливає водою.
В 8:10 в адресу пароплавства члени команди направляють аварійну радіограму.
У зв'язку  креном, що  утворився, після опівночі ніхто з членів екіпажу не спить. Не зайняті на містку і в машині моряки виходять з кают і знаходяться на палубі, в районі робочої шлюпки.
Близько 00:10 всі ілюмінатори і заглушки задвинуті.
Близько 00:45, коли крен склав до 50 °, ілюмінатори в їдальні команди видавлені, вода починає надходити в приміщення. Приблизно в 00:49, унаслідок великого крену і попадання води в картер, двигун зупиняється. Судно перестає слухатися керма.
В 00:49, на широті 36 ° 35 \ 'північної, довготі 07 ° 45 \' західної, начальник рації  дає сигнал. З містка, дається команда всьому екіпажу: «Одягти рятувальні нагрудники, вийти на верхню палубу». Приблизно в цей же час рятувальний бот № 1 зірваний з правого борту і змитий водою. Крен судна - близько 50 °.
Приблизно о 01:00 всі члени машинної команди виходять на палубу і приєднуються до решти екіпажу. До цього моменту крен судна збільшується до 60-70 °. Правий борт палуби до діаметральної площини «іде» під воду.
27 членів екіпажу, які перебувають на лівому борту, в районі надбудови, утримуються за Редінг, фальшборту та, за винятком матроса, - у рятувальних жилетах. Решта 11 осіб знаходяться на містку.
Близько 1:07 капітаном  дається розпорядження 2-му штурману  «Дати червону ракету». Однак штурмана змило за борт ...
В 1:14 радист Н. А. Афанасьєв передає в радіоцентр ЧГМП повідомлення: «Судно агонізує, вже лягло бортом на воду, працювати стає неможливо, закриваю вах ...».
Радіозв'язок з «Уманню» перерваний. Назавжди ... З 38 осіб екіпажу загинуло 14.
До речі, тоді капітан «Умані», куди вантажили мерзлу руду тричі попереджав керівництво про неминучість катастрофи. Ще більш рішуче повів себе другий помічник, що відповідав за завантаження. Він спакував валізу і, незважаючи на протести капітана, покинув судно. Слова помічника, з якими він звернувся до решти членів екіпажу, виявилися пророчими:

- Перший же шторм в Атлантиці відправить «Умань» на дно. У цьому зв'язку пропоную наслідувати мій приклад. Але не через боягузтво, а на знак протесту ...

Для науки іншим баламута покарали за всією суворістю: закрили візу і засудили. Що ж стосується чиновників Мінморфлоту, то вони, як і слід було очікувати, вийшли сухими з води, списавши «Умань» на шторм. А справжньою причиною була відтанула в теплих водах залізна руда. У Новоросійську і Туапсе на початку січня 1964 року він прийняв у трюми концентрат залізної руди і 05.01.1964 знявся на Роттердам, маючи 6280 т концентрату на борту. При проходженні Кадісськой затоки (Атлантика) під час сильної хитавиці вантаж звинувся із втратою остійності судна.
З «Аварійної справи т / х« Умань »N288. Як з'ясувала комісія, загибель судна сталася через виникнення рідкого шару в нижній частині концентрату, по цьому шару і сталася сдвижка. Були змінені норми вологості, при яких дозволяється перевозити подібні вантажі..

 Тільки після загибелі «Умані» всі відразу порозумнішали. Стали з «відкритими очима» переробляти підступний вантаж під назвою «залізорудний концентрат». У морських портах, на причалах, були створені спеціальні незалежні лабораторії з контролю за якістю та фізико-механічними характеристиками руди, де приділялася особлива увага дослідженням вологості по висоті штабеля і ін.

Спогади(мовою оригіналу)

Из воспоминаний Виктора Николаевича Туренко, бывшего матроса т/х «Умань»:
...Учился я тогда в Ленинграде, в «Макаровке» на радиотехническом факультете, а в Одессу направили на практику. Так я попал на «Умань», даже успел хорошо познакомиться со всеми ребятами. Это был всего лишь мой 2-й рейс.
Когда вышли в Атлантику, штормило, волна так метров 5-6, ветер от севера, северо-запада. Сделали поворот направо, и все началось. Почти сразу получили крен. На мостик поднялись Тропин и Клементьев...
С балластировкой ничего не получилось. Пытались затопить один из трюмов с помощью насосов, но это нереально. Таких насосов нет! Так выправить крен — просто фантазия.
Сразу принять правильное решение не смогли. Кажется, никто и не пытался своевременно изменить курс судна по отношению к волне. А может быть, это и был единственный правильный выход. Потеряли время. Время — жизнь...
Началась вахта 2-го помощника Сережи Бабицкого.
Крен увеличился, наверное, до градусов 40. Судно «зачерпнуло» морскую воду, главный двигатель стал. Мы начали тонуть...
Поначалу капитан не хотел давать сигнал бедствия, хотя Афанасьев, наш начальник рации, его просил. Как я понимаю, в этом случае за спасение надо было платить — что-то половину стоимости судна с грузом! Тропин не мог решиться...
В это время я спал у себя в каюте (жили вместе с матросом В. Гоцуляком). Проснулся от большого крена, выскочил в одних трусах на 2-ю палубу. Уже практически нельзя было свободно пройти с борта на борт. Я успел помочь Лобанову — нашему старпому, он не мог пройти...
Почти весь экипаж собрался на корме. Судно было освещено, еще работал дизель-генератор. Я снова побежал в каюту, набросил теплую рубашку, свитер, обулся... Выбежал на корму, а народ весь — уже на обшивке, за бортом...
Судно начало заполняться водой, началась вибрация. Подумалось: «Ну, вот сейчас все закончится...» С бака зашла волна и смыла нас с обшивки. Вода за бортом градусов так 5, не больше, ветер. Холодно...
Шлюпки не спустили. Сигнал бедствия не дали. Когда волна достала уже до самого верха трубы, только тогда Тропин отдал приказ Бабицкому, чтобы тот запустил красные сигнальные ракеты. Так как 2-й помощник Топор перед рейсом внезапно сошел с судна, произошла «сдвижка» — Бабицкий был 3-м, а стал 2-м помощником. Может, поэтому не смогли найти в «чужом хозяйстве» ключи от ящика с пиротехникой. Бабицкого же смыло с самого верхнего мостика! В этот момент оборвало спасательную шлюпку (шлюпка была зачехлена). Получалось, что Бабицкий как бы уже смотрел со стороны на все, что происходило на судне...
Вообще, из палубных офицеров с нами никого не было. Кто куда делся, мы не знали. Наверняка кто-то «ушел» с судном... Когда судно скрылось под водой, многих «затянула» образовавшаяся воронка. Я был в спасательном жилете. Меня тоже затянуло, думаю, метров на 5-10, потом выбросило. Чувствовал боль в ушах, но сознания не терял.
Боцман по памяти сделал перекличку. Так и сказал: «Держаться всем вместе! Группой! Кто отобьется — погибнет...» В нашей группе было человек 27-28. В воде все вели себя достойно. Без паники и лишней нервозности...
Какое-то время мы дрейфовали на рабочей шлюпке. Матрос Сероштан выпрыгнул с мостика без спасательного жилета. Тут я заметил на воде оторвавшийся спасательный круг, достал его и помог надеть Сероштану.
У Ловкина был с собой фонарик, он посветил вокруг. Мы увидели рядом спасательную шлюпку. Со стороны услышали крики. Это кричал Бабицкий. Начали подгребать к Бабицкому. До него было, может быть, метров 15.
Ловкин срезал чехол, чехол унесло ветром. А жаль, можно было бы им укрыться.
В воздухе где-то ближе к минусу. Холодно, зябко... Наша спасательная шлюпка могла уместить весь экипаж. Бегло сделали перекличку. Поняли, что кого-то не хватает. Начали звать, кричать... Видимо, были и такие, которые побоялись перейти с рабочей шлюпки в спасательную. Они-то, наверное, и замерзли...
Пробок в шлюпке не было, достали тряпки, заткнули заглушки. В шлюпке оказался ящик с пиротехникой! На наше счастье...
Кадис — место очень ходкое. Вскоре увидели какое-то судно. Запустили три красных ракеты. Это были немцы. Известно, что у немцев порядок. Нас сразу же заметили. А ведь еще раньше мимо, буквально в 200-300 м, прошел наш «Казбек». Мы даже видели их ходовые огни, видели трубу с серпом и молотом! Но нас... не заметили.
А немцы изменили курс, взяли направление на нас. Включили прожекторы. Осветили нас и держали «в луче». Подошли. Сыграли тревогу. Прикрыли нас бортом. Спустили шторм-трап. К этому времени мы уже хорошо замерзли. Сил никаких... Нашу шлюпку подбрасывало аж до фальшборта! Немецкий боцман — такой рыжий, очень крепкий парень — говорил по-русски. Матерился... Оказалось, он был у нас в плену — пилил сосны...
Боцман «выхватывал» нас по одному. Немцы знали, как нас отмачивать. Сразу не пускали под горячую воду, а то бы всех сварили... Нам даже холодная вода тогда казалась теплой.
Помню, дали нам по грамм 100 шнапса, пюре, сосиски. Как-никак от момента, как затонула «Умань», мы находились в воде 4-4,5 часа.
Немцы всю ночь искали наших людей. Никого не нашли. Потом нас повезли в Гибралтар, поселили на наш «Сумгаит». Днем прилетел из Лондона советский торгпред Орлов. Он собрал экипаж. Мол, вы пережили кораблекрушение. Вас оденут, обуют... Вызвали портных, нас обмеряли. Каждому по костюму, паре рубашек, обувь. Договорились, что утром катером подвезут ящики с одеждой. На каждом ящике будет написана фамилия. Утром подошел катер с одеждой. С каждого где-то 150-200 фунтов стерлингов. Орлов посчитал, что это очень дорого. Дал команду катер этот не принимать. Сказал: «Государство — не дойная корова. Дорого! Я лучше выплачу на каждого по фунтов 50, выплачу также командировочные (те, которые взамен суточных). И вы сами в городе оденетесь. Так будет дешевле...»
Ну что? Взяли на «Сумгаите» во временное пользование какие-то тряпки, на катер — и в город. Кстати, в местных газетах тогда написали, что, мол, СССР не может одеть своих моряков, как людей.