1. Водяний млин. Це єдиний гідротурбінний млин на Черкащині. 1825 року його збудували польські магнати. Знаходиться він за 20 кілометрів від Умані в селі Коржова.
Польський магнат Михайло Рафалович купив Коржову в Олександра Потоцького. Новий власник взявся за розбудову не тільки свого маєтку, а й села в цілому. Так, на березі річки Ятрань, запланували будівництво млина. Для цього запросили німецьких колоністів і спеціалістів польського походження, хоча основні будівельні роботи виконували кріпаки та наймані селяни з навколишніх сіл.
За кілька років Михайло Рафалович вже мав добротну двоповерхову будівлю млина. Під стіною проклали русло для подачі води на турбіну. Його назвали млинівкою. Колишнє річище Ятрані перекрили стометровою греблею. Поряд з млином збудували склад-магазин. Млин був високопродуктивним. Поміщик перемелював скуплену пшеницю, а отримане борошно відправляв до Варшави.
Після війни і до «реформування» аграрного сектора млин належав місцевому колгоспу. 2008 року водяний млин придбав місцевий підприємець. Більше року його ремонтували: міняли сита, нарізали вальці, реставрували шестерні турбіни, передаточні механізми, білили стіни, фарбували, склили шибки. У 2009 році млин знову запрацював. Нині там мелють зерно на борошно та дерть.

2. Долина Миколи Чудотворця
З 2009 року ця долина — природній заповідник.

Розташована долина Миколи Чудотворця селі Корж. Кут за 30 кілометрів від Умані. Саме тут на поверхні гранітного каменю виявили три відбитки босих людських ніг. Два сліди приблизно 43-го розміру, правда, за формою кожен з відбитків вузький, схожий до жіночого. Третій слід, ймовірно, дитячий. Один слід настільки добре зберігся, що видно навіть відтиски пучок пальців. Місцеві жителі вірять, що відбитки ніг на камені належать Святому Миколаю. Кажуть, вони мають цілющу силу.
— Найчастіше сюди приїздять просити здоров’я та везіння у бізнесі, — розповідають селяни. — Щоб задумане бажання збулося, треба стати босою ногою на відбиток і подумки загадати його. Потім помолитись у капличці, що поруч.
Віруючі люди такі камені називають «Божими ніжками», «слідами Христовими», «стопами Богородиці». Найвідомішим у Росії був так званий «Ольжин камінь». Пропливаючи одного разу по річці Великій повз того місця, де тепер височіє псковський Кремль, княгиня Ольга замилувалася високою скелею над двома річками і сказала: «Бути тут місту великому і славному!» Згодом на скелястому березі звели перші споруди. На річці і до нині зберігся камінь, на котрому нібито стояла Ольга і залишила слід свого сап'янця.

3. Монастирські печери
За 10 кілометрів від Умані, на хуторі Левада, що поруч села Кочержинці, розташований Свято-Георгіївський монастир. Поруч з монастирем — печери. Саме в них колись молились монахи. Відомий духовний письменник Сергій Нілус писав, що тут, на місці дерев’яного храму та печер, люди бачили видіння: церкву, вогненний стовп, ікону Божої матері, чули підземний передзвін.
А серед місцевих жителів ходять перекази про Митрофана Калінчука. Ще хлопцем, випасаючи худобу, він побачив на пасовищі видіння — вогняні стовпи. Пізніше уві сні до нього прийшов старець і закликав розкопувати тутешні печери. Селяни часто допомагали Митрофану. Але це були часи СРСР — хлопця забрали на лікування до божевільні. Повернувшись, він продовжив шукати печери. Тоді ж на Леваді від побачив ще кілька видінь: церкви, Цариці Небесної, чув підземні дзвони.
За народними переказами, ще раніше, у шістнадцятому-сімнадцятому століттях, тут діяв жіночий монастир. Ігуменею його була мати козацького полковника Івана Богуна. Потім обитель стала чоловічою і проіснувала до кінця 1920-х років. Згодом його зруйнували. За пророцтвом, монастир відроджуватиметься тричі й у кінці має стати жіночим. Нині відбувається третя відбудова обителі. А печери, що знаходять в лісі біля церкви, розчистили. Місцеві вірять у святість та силу цих печер. А ще кажуть, що вода з криниці, що неподалік,  має цілющу силу.

4. Історико-культурний заповідник «Трипільська культура».
Створений у 2003 році. Знаходиться за 25 кілометрів від Умані з центром у селі Легедзине.
Тут можна побувати не лише в музеї трипільської культури, а й відвідати реконструйовані трипільські хати. На території музею їх дві. Хати будують толокою, відповідно до стародавньої традиції. На щорічні толоки організатори запрошують усіх охочих. До складу заповідника входять 11 трипільських поселень в Тальнівському, Уманському, Звенигородському районах.
Трипільська культура датується IV-III тисячоліттями до нашої ери. Її племена були одними із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Потужні трипільські поселення розвідані археологами на Черкащині. Поселення між селами Легедзине і Тальянки займає 450 гектарів і є найбільшим у світі. Займалися трипільці землеробством.
Ще однією родзинкою Легедзиного є шкільна кіностудія «Мальва». Створена в 1993 році. За час існування «Мальви» знято 28 картин, 8 з яких — художні.

5. Старовинна Троїцька церква (село Пугачівка)
Дерев’яний православний храм на території Пугачівки, збудований ще у вісімнадцятому столітті, є одним з найдавніших в Україні. Однак старожили села переповідають легенду, за якою це — нібито пересувна козацька церква, збудована без жодного гвіздка ще у часи Богдана Хмельницького (середина сімнадцятого століття). В радянські часи храм закрили, однак у 60-х роках його відремонтували. Після реконструкції він втратив первинний вигляд і свою унікальність. Нині церква занепадає, хоча й збирає на Великдень сотні прихожан. За переказами, під храмом існує таємничий підземний хід, що частково зберігся і нині.

— Кажуть, раніше церква була кольору сонця, — розповідає уманка Мар’яна Ярова, яка нещодавно відвідала її. — На селі переповідають, що до церкви навідувались київські науковці і забрали старовинні ікони до музею, оскільки вони становлять велику історичну цінність.
 

Лілія Кушніренко