Семен Самкарадзе загинув у Велику Вітчизняну, захищаючи уманську землю

22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на Радянський Союз без офіційного оголошення війни. Ані радянська армія, ані населення країни, ані керівництво СРСР не були готові до такого повороту подій, тому в перший же день війни Радянська країна понесла значні втрати. Мільйони жертв – загиблих, страчених, змучених, закатованих, померлих, скалічених, осиротілих, овдовілих – така ціна найжорстокішої у світі війни...

Кожен клаптик землі, де з 1941-го по 1945-ий точилися бої, і сьогодні зберігає пам’ять про той незбагненний героїзм та відвагу, яким були сповнені солдати різних національностей, захищаючи свою Вітчизну від ворога. Скільки їх, росіян, білорусів, вірмен, грузинів, полягли у нас, в Україні, за сотні і тисячі кілометрів від рідних країв!

Всі вони тоді були громадянами однієї країни – могутньої і непереможної, які захищали мир ціною власного життя.

Рядовий Семен Самкарадзе народився і виріс у Грузії, в мальовничому місті Зестафоні, славному гостинністю і працелюбністю жителів. Його доля схожа на долі багатьох його ровесників, в чиє мирне життя увірвалася війна. В далекому 1941-му Семену було лише 27 років, а за плечима вже була здобута освіта, омріяна спеціальність інженера-електрика і престижна робота на місцевому заводі. Йому, чоловікові і батькові трьох дітей, слово "відповідальність" було знайоме не з книжок. Мужність, самостійність і підвищене почуття справедливості – риси, притаманні справжнім горцям, у Грузії хлопчикам прищеплюють із дитинства.

Відтак, на фронт Семен Самкарадзе пішов одразу, з перших днів – 23 червня 1941 року. Довгими і виснажливими були його фронтові дороги, та думка про молоду дружину і діток зігрівала душу в найважчі хвилини відчаю, переносила до найкращого в світі краю, вела до жаданої Перемоги…

На жаль, не судилося. Не побачив Семен Сергійович залпів переможних салютів, не обійняв дружини, не пригорнув до серця діток, не вдихнув запаху рідної землі… Так і залишився навіки в Україні, захищаючи Верхнячку напровесні 1944 року.

70 років шукав могилу батька, чекаючи на цю зустріч, старший син Семена Самкарадзе Пахва, якому у далекому 1941 було лише 6 років. І знайшов. Велику допомогу у цьому йому надала Всеукраїнська громадська організація "Народна пам’ять", і зокрема, "Народна пам’ять Уманщини".

Тому у дні відзначення 69-ої річниці Перемоги сталася найважливіша в житті Пахви Самкарадзе подія – він вклонився батькові! Подолавши разом із сином та онуком тисячі кілометрів, Пахва Семенович віддав останню синівську шану людині, яка стала багатонаціональним героєм, відстоявши мир і для нас, українців.

Про це на зустрічі з шанованим гостем говорили: голова Христинівської районної ради Олександр Коваль, Верхняцький селищний голова Микола Наконечний, заступник голови Христинівської міської ради Олександр Кучеренко та депутат районної ради Валерій Костюк.

На знак вдячності і шани до визволителів та на честь зустрічі із грузинськими гостями в місцевому будинку культури відбувся святковий концерт за участю уманських та верхняцьких колективів художньої самодіяльності й сольних виконавців.

– Впевнений, що для всіх нас – грузинів, українців, росіян чи людей інших національностей – Перемога у Великій Вітчизняній війні є торжеством добра над злом, – говорить Пахва Семенович. – Тому наш святий обов’язок берегти і вшановувати пам’ять про героїв тієї війни. Це потрібно не мертвим, це потрібно живим!

9 травня Пахва Самкарадзе з широким загалом громадськості Верхнячки, разом з головою районної ради Олександром Ковалем та широким загалом громадськості, взяв участь в урочистих заходах із нагоди 69-річниці Великої Перемоги.

Джерело: Прес-Центр