Передостанній тиждень перед Великоднем називається Вербним, або Цвітним. Назва походить від звичаю в неділю на шостому тижні Великого посту освячувати в церкві вербове гілля.
Євангеліє розповідає, що цього дня Ісус в'їхав на ослі до Єрусалима й багато людей з пальмовими гілками вийшли його зустрічати. На Сході це було свідчення виняткової пошани. Так вистеляли дорогу перед царями й високими достойниками. Від цієї події й походить церковна традиція вшановувати свято Входу Господнього, що за тиждень до Великодня, пальмовим гіллям. А церковна назва цього свята — Пальмова неділя. З прийняттям християнства в Русі-Україні намагалися замінити гілки пальми, яка в нас не росте, на папороть — вона нагадує їх за формою. Та ця традиція не прижилася: надто вже папороть була пов'язана із язичницькими віруваннями про темні сили. Урешті-решт замість пальмових гілок при святкуванні Входу Господнього до Єрусалима почали використовувати вербові. А саме свято заведено називати Вербною неділею. Воно наклалося на дохристиянські святкування весняного відродження природи та цвітіння. Протягом усього Вербного тижня діти приспівували: "Вербич, Вербич, весну приклич!".
Чому вербою замінили пальмове гілля? Бо вона — унікальна рослина: цвіте до появи листя і вкриває гілку пухнастими квітками-бруньками. Легко пускає коріння, швидко приймається та хутко росте. З давніх-давен її вважали оберегом від стихійного лиха, злих чар, хвороб людей і тварин. Звідси уявлення про вербу як символ плодючості та використання її в народних обрядах, що мають її забезпечити.
— Хтось з хлопцов пойдє наріже чи верби, чи лози — не має значення. Зав'яжу її червоною стрічечкою такім пучком, шоб же ж нє розпадалася. Пуд церквою стають усє з вербою кружком, і батюшка вже її святить, — розповідає 73-річна Єфимія Халявко із села Великий Дирчин Городнянського району на Чернігівщині. — Такий чималий пучок святим, шоб роздать усєм, хто не може у церкву прійті: хворим там чи стареньким. Треба у кожного в хаті шоб та вербичка посвячена була.
У різних регіонах України освячені в церкві вербові гілочки називають по-різному: "шутка", "бечка", "міцьки", "базька", "багнітки", "котики","гусята". По освяченні вербою хльоскали одне одного, примовляючи:
Не я б'ю — верба б'є.
Якая? Святая.
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко.
Будь багатий, як земля,
А здоровий, як вода.
Цілюща сила вербової гілки нібито передається людині, й вона протягом року не хворітиме та буде захищена від заздрощів і вроків та нечистої сили.
— Тую вербу як принесеш додому, дак три дні вона стоїть на покуті, а потім часть за іконами ховаємо, а часть виносим у комору або ставляєм у верандє біля порога. Бережом її для того, шоб корови як перший раз вигонить на пашу, дак шоб обязатєльно цією вербою, — каже баба Хима.
Тоді вони даватимуть багато молока, відьма не зможе до них навіть наблизитися, не нападе вовк. Як перший раз випускали пастися коней, то цілий день треба було їх шмагати не батогом, а освяченим вербовим прутиком. Верба передавала свою магічну силу не тільки через дотик, шмагання, її також додавали худобі в їжу. Вербичку давали корові, як отелиться, що мало забезпечити її здоров'ям і молоком і вберегти від недобрих очей.
Кинути на землю освячену в церкві вербу або топтати — великий гріх. Через рік після освячення її треба спалити, "щоб пішла до Бога димом".
— Ми і зараз, як прийшли із церкви з вербою, то до хати не йдемо, а йдемо на город або на поле і садимо її. Та ще й приказуєш їй: "Щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток", — розповідає 55-річна Валентина Чередник із села Курилівка Куп'янського району на Харківщині. — Така вербичка оберігає від кротів, черв'яків, мишей. Такий город ні град, ні буря, ні дощ не займуть.
Щоб запобігти бурі й відвести чорну градову хмару, поліщуки Київщини викидали надвір освячену вербову гілку разом із хлібною лопатою і рогачами. Щоб уберегтися від блискавки, підкладають її під "підошву" — підмурівок хати.
— Як гроза, то це на окна ставілі стакан із житом і туди ще й вербу ото свєчену і свєчку страсну. Це шоб од грому, дак і хто моліться "Отче наш", а хто просто просіть, щоб не було грози, щоб в хату не вдаріла. І помагає, відводить, — розповідає 75-річна Софія Ющенко, родом із села Роз'їждже Іванківського району на Київщині. — А як градова хмара отака чорна суне, тади виносілі на двур да ото так наче махалі цею вербочкою. Глядь, і пошла тая туча чи на лєс, чи на болото.

Зубний біль лікували відваром вербової кори

Освяченою вербою підкурювали хворого від лихоманки. Відваром мили голову від мігрені та спазмів, а потовченою на порошок — присипали рани й виразки.
— У мене вербові вєточки он возлє іконки стоять. Мама моя мене вчила, шо їми голову добре мить, щоб не боліла, шоб росло добре волосся. А щоб не боліти, щоб здоровішим бути, то й просто під подушечку їх ложать, — ділиться Валентина Чередник із села Курилівка.
"Котики" щойно посвяченої верби давали їсти дітям, аби були здорові й цілий рік не хворіли. Радили їх уживати й безплідним жінкам — щоб Бог дав стільки дітей, скільки вони з'їли "котиків". Зубний біль лікували відваром вербової кори у воді, в оцті — зводили бородавки. Сік верби гамує біль у вусі. Посвяченими вербовими прутиками підперізувалися, щоб не боліла спина під час жнив.
— Тепер же — до врача, а тоді ж — до бабки. Бабка повороже, бабка посвяте, бабка пеленою утре — ото й усьо. Як дитину зурочили, то бабка підкурює вербочкою посвячоною. Як хворіє дитя, вона його ниточкою зміряє, просвердлює в дверному одвірку дірочку і ту ниточку свяченою вербичкою затуляли. То як переросте дитина, ото тоді вже і хвороба пройде, — каже 80-річна Марія Ситник із села Піщане на Куп'янщині Харківської області.
Розповідає, що нове замовляння, щойно вивчене, знахарка вперше шептала "на вербу" і тільки після цього могла заговорювати людей та худобу. Нібито тоді це замовляння від неї так легко прийматиметься, як верба приймається.

До Вербної неділі чорт сидить у старій вербі

Освяченою вербичкою радять загнічувати паску, щоб вона при випіканні не порепалася.
Як переходили жити в нову хати, радили половину вербного букета залишити в старій оселі на покуті, а другу половину поставити під іконами в новій. Вербові галузки затикали в одвірки хліва, щоб домовик не мучив худобу. З гілочкою посвяченої верби йшли вперше купатися на річку або ставок і кидали у воду — щоб не потягло у вир і не втопитися.
Молода зелена верба була символом життям й молодості, а стару пов'язували з нечистою силою. Її вважали проклятою, адже не дає людині ані тіні в спеку, ані плодів. Вірили колись, що від Водохреща до Вербної неділі чорт сидить у старій вербі. А після освячення вербових гілок у церкві — падає з неї у воду. Тому вона під вербою завжди гірка.