Вулиця Жовтневої революції виходить на невелику привокзальну площу імені Юрія Гагаріна. Цікава історія спорудження цієї залізничної колії і, зокрема, її «Уманської гілки».
     Питання про приєднання нашого міста до мережі залізниць не раз ставилося ще на початку 80-х років ХІХ століття.

У різний час було запропоновано кілька проектів уманської залізниці. З ініціативи  С.А. Бернатовича в 1882 році виник проект спорудження вузькоколійної залізниці від Шполи до Умані через Тальне. У 1883 році управління Південно – Західних залізниць проектувало будівництво окремої колії від Вапнярки до Умані. Пізніше виник проект з’єднання Умані залізничною колією з Козятином: «…СоединениеУмани железнодорожной ветвью с Казатином сильно занимает уманцев» (газета «Заря» (Киев), 4липня 1884р., с.3). Його, виходячи з стратегічних міркувань, підтримало військове керівництво.
На той час найближча залізниця знаходилася на відстані 130 км. від Умані. Це гальмувало подальший розвиток міста, заважало його зв’язкам з іншими містами. Не дивно, що питання приєднання Умані до мережі залізниць цікавило і мешканців міста і міську думу: «… дума, впоследнем своем заседании, ассигновала 500 рублей городскому голове, который на днях отправляется в Петербург хлопотать о скорейшем проведении железной дороги через Умань и чтобы вокзал был построен по возможности ближе к городу…» (газета «Заря» (Киев), 4 липня1884р., с.3).
  Тоді ж, у 1883 – 1885 роках почалися і попередні розвідувальні роботи. Під час робіт : « …инженерам  приходится  иметь  столкновения с крестьянами и помещиками, через  земли которых они идут…» (газета «Заря» (Киев), 30 листопада 1885 р., с.2, хроніка). Однак остаточні розвідувальні роботи і саме спорудження так званих «Уманских ветвей» розпочались лише в другій половині 1888 року.
Будувати колію в пересіченій ярами і горбами місцевості було нелегко. Прокладаючи полотно залізниці, довелося зробити кілька поворотів для обходу зустрічних горбів і ярів.  Було внесено істотні зміни і в проект будівництва колії, яка мала проходити через місто. Умань залишилася в залізничному тупику. Змінено було місце побудови вокзалу, який спочатку мали будувати в Грековому лісі. Ось як про це писав кореспондент  газети «Киевское  слово» від  2 листопада 1888 року: «Общественное  внимание сильно занято полученным здесь известием о том, что предполагается изменить направление железной дороги через Умань. Как известно, по прежнему проэкту предполагалось провести дорогу по направлениям Умань – Казатин, Умань – Шпола и Умань – Вапнярка, причем вокзал предполагался вблизи города, в Грековом лесу. По слухам, оказывается, что, вероятно, будет прийнято такое направление дороги: Шукайвода – Казатин, Шукайвода – Шпола и лишь ветвь на Умань, причем вокзал будет на значительном разстоянии от города и на крестьянской, а не на городской земле. Нечего говорить, что от такого проэкта городские интересы сильно пострадают…». 

З цього приводу серед уманчан ходили різні версії і чутки. Головна з них була така: « …через несколько  месяцев пронесся слух,что линия пройдет не через Умань, где намечалась узловая станция, а через Христиновку, откуда на Умань пройдет глухая ветка.  Вскоре выяснилось, что сделан новый проэкт, и что перемена направления произошла вследствии того, что, если бы через Умань шла линия, то нужно было строить мост через Уманку, который стоил бы 100 тысяч, а как инженеры обошли Умань, то получилась экономия на 100 тысяч, за что инженеры получили премию в 5 т. руб. Потом в городе говорили, что , если бы городская дума догадалась внести эти 5 тысяч инженерам, то план линии остался бы прежний» (Ю.Л. Крамаренко – спомини, с. 95).
Нелегко працювалося робітникам на будівництві нової залізничної колії. Газета «Киевское слово» від 26 липня 1890 року скупо розповідає, що «подрядчики, не получая денег, с своей стороны не выдают пищи и денег землекопам и другим рабочим, которые поэтому валяются, ничего не делая, в шалашах или осаждают полицию и мировых судей жалобами, а то просто отправляются на воровской промысел…».
Залізничний вокзал Залізничний вокзал
І все ж, будівництво «Уманских ветвей» посувалося і їх поступово відкривали  для руху в міру закінчення робіт на тій чи іншій дільниці.  Першою було здано в експлуатацію дільницю Демківка – Христинівка (19 листопада за старим стилем 1890 року),  потім ( 18 грудня за старим стилем 1890 року) – Козятин – Христинівка з гілкою на Умань. У цей  час відбулося і спорудження залізничного вокзалу. Вокзал побудовано за береговою схемою, тобто з розміщенням будинку паралельно колії. Будинок цегляний, на бутовому фундаменті. Побудований за типовим проектом з асиметричним плануванням, складається з трьох будівель різної висоти. Тут використані тенденції раціоналістичної архітектури: в одноповерховому будинку розмістилися касова зала та зала очікувань, у двоповерховому центральному-кімнати для відпочинку, у кутовому триповерховому блоці передбачено розміщення адміністрації та квартири начальника станції. В архітектурному оформленні будинку використані мотиви неороманського  стилю. Будинок прикрашає скромний архітектурний декор, майстерно виконаний цегляною кладкою.  Загалом пам’ятка є характерним зразком вокзалу, збудованого за береговою схемою, яка була поширена наприкінці ХІХ століття.     На той час вокзал був пофарбований в червоний колір.
Зі станції Умань пішли перші поїзди. Пішли повільно, не поспішаючи. «Уманские поезда, - читаємо в газеті «Киевское слово» від 22 серпня 1892 року, - с полным правом можно назвать не только воловьими, но даже и черепашьими… Почтовому, а в особенности курьерскому поезду, если бы кто-нибудь отважился их пустить по этой причудливой ветви, грозит опасность почти на каждых пяти саженях пути…».  І все ж, не дивлячись на всі ці недоліки, уманська залізниця запрацювала. З кожним роком збільшувалося  як пасажироперевезення так і вантажоперевезення.  Велике навантаження припало на залізницю в часи Першої Світової війни. На фронт відправлялися ешелони з військами, продовольством, військовим майном, а  з бойових позицій приходили санітарні ешелони з пораненими. На деякий час припинялися поштово - пасажирські перевезення. Під час громадянської війни  із залізничної станції червоногвардійці неодноразово обстрілювали місто з гармат, особливо район, де знаходилися військові казарми (вул. Леніна, 55). 
Ввечері 25 травня 1920 року на залізничній станції зупинився агітаційний поїзд «Жовтнева революція»  під керівництвом  голови ВЦВК(Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет) М. І. Калініна. У першій половині 20-х років минулого століття рух потягів на залізниці у зв’язку з розрухою, спричиненою громадянською війною, практично був паралізований. І тільки з відбудовою і нарощуванням  промисловості  в Умані станція знову оживає. У 1941 році залізнична станція в першу чергу бомбардувалася  німецькою авіацією і остаточно  була спалена відступаючими частинами Червоної Армії. Під час німецької окупації зі станції  протягом 1941 – 1943 років відправлялися ешелони з «остарбайтерами» на роботи до Німеччини. Постійно формувалися ешелони з продовольчими товарами, які випускалися уманським ковбасним цехом, горілчаним, плодоконсервним (перевалка) заводами, награбованим зерном та іншим сільськогосподарським збіжжям. Поряд із залізничним вокзалом розташований клуб залізничників, збудований в 30-х роках ХХ століття. У ньому з 1941 по 1942 роки розміщувався ревір №2 (шпиталь для поранених радянських військовополонених) шталаг №349, у якому в нелюдських умовах утримувалися поранені червоноармійці.   У травні 1967 року біля клубу залізничників виріс насип, а на ньому пам’ятник невідомим солдатам, що померли від ран та хвороб у 1941 – 1942 роках.
На одинадцятий день після звільнення міста від окупантів, по відбудованій залізничній колії прибув перший ешелон. Відбудова будівлі залу була завершена напередодні Жовтневих свят 1950 року колективом 8-ї будівельної дільниці.

Давидюк В.М.
Науковий співробітник науково-дослідного відділу історії (давній період)
Уманського краєзнавчого музею