| 29 червня 2012
 Справа турецькопідданого з... Маньківщини

Надворі був 1861 рік, не минуло й місяця від дня підписання знаменитого Маніфесту про скасування кріпацтва. Основні положення цього документа були на вустах інтелігенції, намагалися збагнути його суть і селяни. Та не тільки небезпечні думки й розмови турбували в цей час охоронців порядку. До Уманської повітової поліції 13 березня з Київського губернського управління надійшов припис розібратися в ситуації, викладеній в доносі двох жителів краю – уманського єврея Лещинського і шляхтича з Хлипнівки, що на Звенигородщині, Трошевського.
У доносі йшлося, що в містечку Буки Уманського повіту (нині – Маньківського району) оселився "якийсь єврей, який, називаючи себе турецьким підданим Олександром Вільнером, лікує різних осіб медичними засобами, записує рецепти, не маючи на те права, і при цьому називає себе лікарем, доказом чому слугує те, що зі Звенигородської аптеки провізора Савицького видано для купчихи Бродської медикаменти за рецептом доктора медицини Вальнера". Більше того, лікування Вальнера нібито спричинило чиюсь смерть...
Що, здавалося б, мала зробити поліція? Допитати заявників і звинувачуваного. Це вона і заходилася робити. Щоправда, заявників розшукати не вдалося, але це чомусь не засмутило поліцейських. Сам Вальнер розповів про себе, що на батьківщині, в Румунії (а Румунія тоді входила до складу турецької Османської імперії), він був фельдшером, а приїхавши в Російську імперію, склав у Одесі необхідні іспити й отримав дозвіл на роботу цирульника, яка в принципі наближалася до фельдшерської. Та поліція була схильна вірити втаємниченим донощикам, а не самому Вальнеру.
Під турецькопідданого почали "копати". Довго намагалися довести, що ніякий він не турецькопідданий (і це незважаючи на наявність документів). Опитали п’ятнадцятьох буцьких євреїв (цікаво, що майже всі вони мали українські прізвища: Лейвій Голобородько, Зельман Чубатий, Хаїм Рувін Покидайло, Берко Летучий, Йось Голодайло, Гершко Горбатюк), які доводили, що Вальнер тільки виконував лікарські приписи. Але їм не повірили. Допитали саму купчиху Кейлу Бродську, яку Вальнер нібито лікував від сухот, але вона твердо заявила, що лікували її інші лікарі, а Вальнер тільки доглядав за правильним прийомом ліків. Попросили звенигородського провізора Савицького надати нібито виписані Вальнером рецепти, але він прислав тільки власноруч зроблені копії. Поліцію це влаштувало.
Слідство тривало рік. З усіх зібраних матеріалів Уманський повітовий суд у березні 1862 року зробив висновок, що Вальнер... дійсно шарлатан і, видаючи себе за лікаря, всупереч закону лікує лю- дей. Оскільки турець- ке підданство Вальнера все-таки підтвердилося, суд вирішив вислати його за кордон.
На щастя для Вальнера, це рішення суду надійшло на ревізію до Київської кримінальної палати. Там буквально схопилися за голову й повернули справу назад із зауваженнями. Але в Умані спромоглися тільки додати до справи ще один донос таємничого свідка, цього разу якогось дворянина Ляшевича, що купчиха Бродська померла, а винен у її смерті "шарлатан" Вальнер. Ляшевича не знайшли, доведений до відчаю Вальнер повторив свої свідчення, а Уманський суд у квітні 1863 року... залишив своє рішення без змін. Київська кримінальна палата, розглянувши це рішення, дала ще більш різкий відгук, ніж першого разу.
І тільки тоді слідство було проведене як слід. Покази по суті анонімних донощиків було визнано недостовірними, повноваження Вальнера як цирульника та фельдшера підтверджено. До свідчень п’ятнадцятьох буцьких євреїв таки дослухалися. У провізора Савицького витребували оригінали рецептів і з’ясували, що слів "доктор медицини" в них немає, а прізвище написане вкрай нерозбірливо.
Нарешті допитали поміщика Буків князя Антонія-Юліана Любомирського, поляка і католика, а водночас – полковника російської служби, ветерана Кримської війни і кавалера ордена Св. Георгія IV ступеня. Той розповів, що під час Кримської війни, командуючи російським "окремим літучим загоном" познайомився в Румунії з фельдшером Вальнером, а коли той згодом прибув до нього в маєток, дозволив займатися тут фельдшерством...
Був 1865 рік. Йшлося до виправдання нещасного Вальнера. Але цього виправдання він так і не дочекався. Суд тільки констатував, що два роки тому Вальнер "із Буків у нічний час утік, але куди саме і де саме він тепер перебуває, нікому не відомо"...
При підготовці матеріалу використано документи Державного архіву Черкаської області (ф. 833, оп. 2, од. збер. 444).

Підготував: Максим СТЕПАНОВ
 

963

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз