| 07 липня 2012
 Софія Потоцька не була коханкою Казанови

Не оминув Казанова і Львова, побував на Поділлі та Волині.

У січні 1765-го італієць прибув до Петербурга, аби підшукати посаду, на якій можна нічого не робити й отримувати гроші. Передав імператриці Катерині ІІ грандіозні прожекти — про експорт ягнят із Шотландії та план колонізації Поволжя та Сибіру. Сподівався стати економічним радником цариці. Але пропозиції Казанови її не зацікавили.

Тоді Джакомо пішов до Літнього саду, яким зранку  прогулювалася імператриця. Катерина II була засмучена кепською погодою, тому відклала катання на каруселі. Почувши, що незнайомець — із Венеції, поцікавилася погодою в січні на його батьківщині.

— Вона краща за петербурзьку, — пояснив Казанова. — Але ваш рік розпочинається пізніше, ніж в інших країнах.

За російським календарем Новий рік відзначали із запізненням на 11 днів. Італієць спробував переконати царицю, що Росії слід пристати на григоріанський календар, як у Європі. Через тиждень Катерина знову побачила Казанову в Літньому саду. Сказала, що відтепер за її наказом на листах, які відправляють за кордон, а також на законодавчих актах ставитимуть дві дати — за російським та європейським стилем. Але минуло півроку, й імператриця забула про новацію.

У Петербурзі славетний коханець страждав від геморою. Лікар, якого він покликав, заявив:

— Вітаю вас із гемороєм!

Казанова вирішив, що ескулап глузує. Та в російській столиці цю хворобу вважали за благо. Її лікували водою з Неви, яка начебто мала цілющі властивості. Звідси походив звичай вітати з гемороєм.

Завдяки суворій дієті, прописаній лікарем, хворий одужав і трохи схуд. Пішов до театру на французьку комедію. У ложі третього ярусу поруч із ним сиділа гарненька чорнявка — актриса, яка не мала ролей. Її звали Вальвіль.

— Ви, звісно ж, маєте коханця? — поцікавився Казанова. Почувши, що серце красуні вільне, він вигукнув: ”Неймовірно!”. Уранці Джакомо надіслав новій знайомій листа: ”Пані, я бажаю завести з вами інтригу. Ви викликали в мене докучливі бажання. Дайте мені задоволення. Чи можемо ми разом повечеряти?”. Вальвіль погодилася.

Із Петербурга коханці поїхали разом. У кареті Казанови було велике ліжко, з якого парочка не вставала до Кенігсберга. Фурман пильнував, щоб карету не дуже хитало. Казанова написав про нього в спогадах: ”То був українець, вірність якого я вже багато разів випробував”. Із Кенігсберга актриса вирушила на пошуки роботи до Німеччини, а Казанова подався до Польщі.

У Петербурзі Казанова страждав від геморою

10 жовтня 1765-го звабник опинився у Варшаві. Князь Адам Чарторийський відрекомендував його королю Станіславу Авґусту. Польський монарх поводився з підлеглими як екзаменатор. Запитав італійця про улюблену сатиру Горація.

— Ті, що вміють мовчати про бідність, дістануть від царя більше, ніж ті, що просять, — блискавично процитував давньоримського поета Казанова, який не мав за душею ні гроша.

Станіслав Авґуст зрозумів натяк. Наступного дня, виходячи з костелу, він дав Джакомо гаманець із двома сотнями дукатів. І запросив приходити щоранку для розумних бесід. Казанова сподівався на посаду королівського секретаря.

На сцені місцевого театру звабник побачив балерину Терезу Казаччі. Після спектаклю побіг до її гримерки. Наговорив компліментів і почав цілувати. Раптом на порозі з’явився граф Францішек Ксаверій Браницький. Великому коронному маршалові Тереза теж подобалася. Граф виставив конкурента за двері. Казанова викликав кривдника на дуель.

Поєдинок відбувся 5 березня 1766-го. Суперники вистрелили з пістолетів одночасно. Казанова був поранений в руку, а Браницький — у живіт. Хірурги запропонували італійцеві ампутувати половину розпухлої руки, а коронному маршалові — складати заповіт. Обидва дуелянти одужали, але їхня історія набула розголосу. Через те, що польський монарх не любив дуелей, Казанова міг потрапити до в’язниці. Друзі порадили йому залишити Варшаву.

Джакомо поїхав подалі від королівського гніву до Львова. ”Я прибув до Леополя, — згадував він, уживаючи латинську назву міста, — за шість днів після від’їзду з Варшави”.

Італієць оселився у трактирі. Та невдовзі опинився в гарячих обіймах Катаржини Корсаківської. Доки її чоловік, комендант міста-фортеці Кам’янець-Подільський, зміцнював цитадель, чарівна львів’янка проводила час із Казановою.

За тиждень гість відкланявся. Красуня погано його розуміла. Вона не володіла ні італійською, ні французькою мовами. Натомість німецької та польської не знав Джакомо, який любив підкоряти жінок не лише в ліжку, а й бесідами про науку та мистецтво.

Казанова зробив кілька візитів на Поділля та Волинь. На два тижні він затримався у 66-річного графа Францішка Потоцького, воєводи Київського. Зацікавився його молоденькою дружиною Анною. Граф лягав спати рано, тому серцеїд упадав за кралею вечорами. Але в спогадах жодним словом не прохопився, чи були його атаки успішними.

Повернувшись до Львова, італієць винайняв кімнату в готелі. ”У Леополі, — вихвалявся пізніше, — я тиждень розважався з милою дівчиною, яка незабаром так полонила графа Потоцького, старосту Снятина, що він із нею одружився”. Йдеться про Софію Ґлявоне, в заміжжі — генеральшу Вітт, згодом — пані Потоцьку. Саме для неї Потоцький збудував ”уманське диво” — славетний парк ”Софіївку”.

Та, згідно з історичними фактами, 1766-го Софія Потоцька не могла кохатися з Казановою у Львові, бо мешкала тоді у Стамбулі. До Західної України вона потрапила аж через тринадцять років. Отже, цю пригоду Казанова вигадав.

Мандруючи далі, Джакомо зупинився в містечку Пулава, що на заході від Львова. У готелі спробував позалицятися до покоївки. Дівчина вирвалася й поскаржилася на пожильця, який намагався її зґвалтувати. Готельний комендант пояснив: якщо гостеві подобається дівчина, треба діяти за правилами.

— Як саме? — здивувався звабник.

— Порозмовляти з її батьком, який мешкає неподалік. І дізнатися, у скільки він оцінює незайманість доньки.

Італієць зніяковів. Він звик спокушати жінок, а не купувати їх. ”Справу владнали того ж дня після вечері, — згадував він. — А вранці мені почали пропонувати інших”. Казанова запам’ятав таксу — 100 флоринів. Описуючи свої пригоди в Україні, зауважив: ”А взагалі, жінки в тих краях невродливі”. Невідомо, чи місцеві панянки вважали красенем самого Джакомо.

У Казанови був молодший брат художник-баталіст Франческо Казанова. У XVIII столітті він був значно відоміший, ніж його брат-ловелас.

Картини Казанови-молодшого ”Облога Очаківської фортеці”, ”Подвиги Потьомкіна” мають стосунок до подій на півдні України. Академік малював і свого приятеля — принца Шарля де Нассау-Зігена, який мешкав у маєтку дружини в селищі Тинна Подільської губернії (нині Дунаєвецький район на Хмельниччині). У Севастопольському художньому музеї досі є картина Франческо Казанови ”Після битви”.

1725, 2 квітня — Джакомо Казанова народився у Венеції в родині актора та доньки чоботаря
1742 — доктор права в Падуанському університеті
1760 — одержав від Папи Климента ІІІ хрест ”Золота шпора”
1766, 5 березня — дуель із графом Браницьким у Варшаві
1766, весна-літо — перебування у Львові, мандрівка на Волинь та Поділля
1780 — зайнявся видавничою справою
1789–1791 — у мемуарах згадує подорож Україною
1797 — аби надрукувати спогади, звернувся за допомогою до прем’єр-міністра короля Саксонського, але дістав відмову
1798, 4 червня — помер у містечку Дукс (нині Духцов, Чехія)
1803 — в Австрії пішов із життя молодший брат Джакомо художник Франческо Казанова

 

Станіслав ЦАЛИК
 

697

 

Коментарі


 

Для того щоб написати коментар потрібно авторизуватися. Немаєте аккаунта? Зареєструйтесь зараз