Уманський історик, співробітник краєзнавчого музею Владислав Давидюк випустив унікальну книгу — «Історія уманських вулиць». В ній автор розкриває не одну таємницю та стирає безліч білих плям в історії нашого міста. Подібного видання досі не бачила не лише Умань, а певно, й більшість населених пунктів України. Ще з 2009 року автор почав цікавитися історією центральних вулиць, простежуючи їх історію від «народження» і до сьогодні. Глибоко вивчивши безліч архівних документів, дослідник склав повну картину майже кожного будинку, установи, що розташовані на вулицях Жовтневої революції, Леніна, Коломенській та Піонтковського.
— Я працював над першою книгою «Історія уманських вулиць: вулиця Жовтневої революції та площа Леніна» три роки. Чому так довго? Хотів зробити все на високому рівні, зіставити історичні документи, факти, гіпотези. Спочатку хотів  досліджувати лише старовинні будинки, але згодом почав описувати історію кожної будівлі. Ми багато чого не помічаємо, а от через 50-100 років сьогоднішні споруди стануть для нащадків історичними, — розповів автор. — Нині світ вже побачило друге видання, що є логічним продовженням першого: «Історія вулиць: Леніна, Коломенської, Піонтковського

Сім найцікавіших фактів із історії уманських вулиць

1. Вулиця Жовтневої революції називалась Дворцовою.
Довгий час вона була центральною, відрізнялася від інших архітектурним ансамблем. На ній знаходилися будинки знаті, готелі, навчальні заклади. Наприкінці вулиці знаходився залізничний вокзал, дорога до нього була викладена бруківкою. Нинішню назву вулиця отримала в 1922 році напередодні п’ятої річниці Жовтневої революції.
— У червні 1914 року вздовж Дворцової почали прокладати трамвайні колії до вокзалу. Проте через бюрократизм чиновників Умань так і не отримала електротранспорту, — пояснює пан Владислав. — Повністю заасфальтували проїжджу частину вулиці лише 1957 року.

2. Готель «Європа»
Одне з головних відкриттів автора — те, що в центрі Умані ніколи не було готелю «Європа». Правильна назва — готель «Новоєвропейський».
— Помилка пішла від двох світлин готелю, зроблених на початку двадцятого століття. На них невідомий фотограф вказав назву «Європа», — пояснює дослідник. — Цікаво, що в 1914 році в місті працювало 15 готелів. Вони були розраховані на різні верстви населення.  Були, звісно, і для  знаті, але і були для заїжджих селян чи міщан.

3. Пам’ятник Леніну
— Мало хто знає, що перший обеліск Леніну в Україні з’явився в  Умані, — каже автор. — Ленін помер 21 січня 1924 року, а вже через три дні, 24-го січня, уманчани встановили йому обеліск. А от бронзову скульптуру радянського вождя спорудили в листопаді 1927 року, змонтувавши навпроти теперішнього Будинку культури. До речі, в день відкриття пам’ятника і заклали перші цеглини МБК. Бронзового Леніна перенесли на звичне для нас місце 1957 року після реконструкції центральної площі, — розповідає історик. — На місці пам’ятника Іллічу знаходилися торгові ряди. Вони проіснували до кінця 20-х років минулого століття. За часів радянської влади були занедбані, з часом їх розібрали. Причина: вони заважали проводити паради та маніфестації під час святкування комуністичних свят.

Додає:                                                                                                                                                                                        — Вже багато років містом гуляє легенда про скарби, які нібито сховані поблизу цього пам’ятника. Уздовж площі простягалися торгівельні ряди, а в кожному торговому приміщенні були підвали, де господарі зберігали крам, речі, інвентар. Так ось: судячи з цього можна припустити, що в них могли лишитись «скарби», які нині носять суто історичну цінність, а от золото та прикраси — навряд.

4. В Умані була парашутна вишка
— В 30-х роках минулого століття в Радянському Союзі став популярний парашутний спорт. Тоді чи не кожен юнак мріяв отримати значок парашутиста, — продовжує співрозмовник. — Тому в містах і селах будували парашутні вишки. В Умані подібна стяла навпроти хлібокомбінату до 1941 року.

5. Медичний коледж
— Ще у 1903 році на цьому місті в глибині садка стояла вілла в стилі відомого на той час карпатського курорту — Закопаного. Тут проводили вільний час польські шляхтичі Уманщини, — каже автор. —  А вже 1914 року в цій споруді розмістили семикласне училище пані Браіловської. Про переїзд комерційного училища на цю адресу стало відомо з газетного оголошення, де і зазначалось, що заклад з Дворцової, 24 «переходить» у приміщення будинку по Дворцовій, 26. Пізніше тут розташовувався районний виконавчий комітет. А з 1921 року в приміщенні організували медичну профшколу. Щоправда, у зв’язку з нестачею коштів  більшу частину навчання учні оплачували самостійно. А за два роки заклад узагалі закрили, а учнів перевили до київської медпрофшколи. Лише 1926 року в місті було відкрито фельдшерсько-акушерську школу. Щоправда, на Жовтневої революції школа розмістилась тільки 1930 року. До цього майбутні медики вчились у другу зміну в приміщенні трудової школи.

6. Уманська міська гімназія
1895 року міська дума отримала дозвіл від піклувальника київського навчального округу відкрити в Умані жіночу гімназію. Проте для того, щоб це рішення не відмінили, думі в короткі строки потрібно було зібрати гроші. У результаті суму на зведення гімназії отримали від продажу частини Дворцової площі та «шматка» Грекового лісу.
У 1900 році заклад відкрили. В основному тут навчалися діти із заможних родин. Одночасно із загальним предметами викладали співи, музику, танці, гімнастику та виразне читання.

7. Стадіон «Уманьферммаш»
Історія заснування стадіону сягає далекого 1922 року. Тоді група спортсменів 9-ї кавалерійської дивізії вирішила, що місту потрібен стадіон. Ініціативу підтримав командир корпусу Григорій Котовський. Під місце для занять спортом вирішили відвести територію колишнього «Військового саду», що займав територію від нинішньої Коломенської вулиці до вулиці Урицького і був на той час страшенно занедбаний. З квітня 1923 року з майбутнього стадіону вивезли гори сміття, викорчували пеньки, спланували площу, звели огорожу. 1 липня 1923 року відбулось урочисте відкриття першого на Київщині «Червоного стадіону». Це було поле площею 2000 кв. м. із піщаним треком у 400 метрів навколо.  На початку 50-х років стадіон потребував реконструкції.  У 1960 році було вирішено: силами громадськості капітально перебудувати і значно розширити стадіон, побудувати трибуни на 10 тисяч місць. До речі, у 50-80-х роках минулого століття на головній споруді міста проводили не тільки спортивні, а й загальноміські заходи. Узимку центральне поле заливалося під каток. Газета «Уманська зоря» від 27 січня 1957 року відзначала: «На міському стадіоні ім. Котовського відкрито зимовий каток. Масове катання продовжувалось до 10 г. вечора. На катку проводились змагання на першість міста по хокею з м'ячем». З 2004 до 2011 року стадіон мав назву «Іллічівець-Умань». У вересні 2011 року його перейменували на «Уманьферммаш».

До речі: Нині автор працює над третьою книгою. У ній Владислав Давидюк розповість про вулиці Садову і Радянську.