1035 років тому молодший син великого київського князя Святослава Хороброго поставив останню криваву крапку в міжусобній війні з братами — і силою захопив владу над Руссю. Та незважаючи на все це, в історію України ця людина увійшла як хреститель Русі й рівноапостольний князь Володимир Великий, прозваний у народі «Красним Сонечком».

БРАТОВБИВЦЯ

Перед останнім походом у Болгарію великий київський князь Святослав посадив своїх трьох синів на різних землях. Київський стіл посів старший син Ярополк, середньому Олегу дісталася древлянська земля з містом Овручем, а наймолодшого сина Володимира (від ключниці княгині Ольги Малуші) Святослав Ігоревич направив у Новгород.

Смерть великого войовника на дніпровських порогах гостро поставила на Русі питання про владу. Нерішучий Ярополк не міг втримати її в своїх руках, а тому Володимиру доля подарувала реальний шанс стати єдиним володарем батьківських земель. Тільки-но йому виповнюється 16 років, як його рідний дядько Добриня підштовхує до військової авантюри — пропонує захопити великокняжийий престол за допомогою найманців-варягів та новгородських «охочих» молодців.

Літописну байку про розбрат Олега з Ярополком, внаслідок чого буцімто спричинилася «випадкова» смерть Олега напередодні Володимирового походу взимку 977-978 років, склали київські книжники вже пізніше, за князя Ярослава Мудрого. Насправді ж, переконані деякі сучасні вчені, древлянського князя Олега убив сам Володимир під час походу на Київ. Щоб ослабити Ярополка, Володимир по дорозі з Новгорода спочатку розгромив Полоцьк, потім вчинив різню в Овручі. За кілька місяців варяги й новгородці на чолі з амбітним князем прорубали кривавий шлях до влади.

В «Повісті временних літ» сказано, що вторгнення Володимирового  війська в полоцьку землю стало несподіванкою для правителя Полоцька князя Рогволода — саме в цей час він збирався віддавати свою дочку заміж. Після жорстокого штурму варяги пограбували й спалили місто. Рогволода, його дружину та двох синів вбили на очах у Володимира, а юну Рогніду за наказом Добрині відвели у похідний шатер молодого князя, воєнну здобич.

Однак дехто з істориків вважає, що княжна Рогніда збиралася заміж за князя Олега Овручського і Володимир зі своїми варягами вирізав усю родину Рогволода не в Полоцьку, а в Овручі, під час заручин чи весілля Рогніди з Олегом, де й сам Олег наклав головою. А попереду був Київ — і найвища влада в Руській землі.

КАНІВСЬКИЙ СЛІД ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

Стрімкий і кривавий наступ Володимира захопив великого київського князя Ярополка несподівано. Коли варяги підійшли до Києва, князь «зачинився» у місті й не вивів рать на битву. Його страшно налякала звістка про те, що Володимир із своїми варягами вирізав Полоцьк і Овруч. А тут під боком великий боярин Свенельд, який служив ще діду й батьку, радить — мовляв, у Києві не утримаєшся, відступимо у степ, а там печеніги допоможуть.

Не маючи достатньо сил, князь Ярополк таки послухався поради Свенельда, і дружиною подався у степи — за поміччю до печенігів. Та варяги перехопили князя по дорозі, змусивши зачинитися в Родні — прикордонній фортеці неподалік сучасного Канева. Отже, саме на території нинішньої Черкащини Володимир розправився зі своїм старшим братом.

Кочівники не встигли до Ярополка. Оточили його в Родні варяги Володимирові, нікому навіть звістки подати. Кілька тижнів трималася Ярополкова дружина, а потім закінчилися харчі. Найближчі бояри радили спуститися вниз по Дніпру до порогів, кликати на поміч печенігів. Та не наважився князь, повірив у намовляння Свенельда, що брат Володимир пропонує йому мир. І згодився Ярополк на переговори.

Але Володимир зовсім не збирався ні з ким ділити золотий київський стіл. Як тільки старший брат зайшов до його намету, два варяги-охоронці відразу проткнули його мечами. Так на черкаській землі скандинавські найманці убили законного главу Руської землі. Київський престол став вільним. І трапилося це 11 червня 978 року. Князь Володимир став єдиним володарем Русі.

Згідно з «Повістю временних літ» князь Ярополк незадовго перед навалою Володимира женився на грекині знатного роду й саме справляв «медовий місяць» із молодою дружиною, від якої восени того ж трагічного для Русі 978 року народився син Святополк. Вбивши Ярополка, Володимир взяв у наложниці його дружину, вже вагітну від Ярополка. Недарма літопис називає Святополка «сином двох батьків».

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ КРАСУНІ РОГНІДИ

Рогніда все ж таки покохала Володимира, хоч той і був вбивцею й насильником. Він ніс у собі неймовірну рішучість і незламність духу. І зачаровували уяву його далекосяжні державні задуми — створити слов’янську імперію на противагу Візантійській, не менш могутню. Пристрасть, що захопила їх обох, була замішана на крові й зрадах, але це було шалене почуття. І тому вона не помстилася Володимиру із самого початку, хоча мала для цього всі можливості. І народжувала від тирана дітей, вірячи, що вони успадкують після свого «кривавого» батька київський трон.

Ця надзвичайно красива й горда жінка і любила, й ненавиділа Володимира. Роки потроху почали стирати з її пам’яті ту першу ніч, коли після важкого штурму Полоцька варяги й новгородці увірвалися до палаючого міста, а її, злякану й бліду, мов смерть, кинули, як найціннішу здобич, у шатер переможця — сімнадцятирічного Володимира. Юний новгородський князь взяв дівчину силою, насолодившись її цнотою. А перед цією ганьбою наказав убити всіх її рідних. Особливу втіху Володимиру доставляло те, що він заволодів нареченою рідного брата. Біль так і залишився в серці жінки назавжди, але Рогніда, ставши великою княгинею київською, глибоко ховала його. Треба було терпіти, щоб виростити дітей і вирвати для них владу із рук деспота.

Але й самому Володимиру припала до душі Рогніда. Коли брав її в похідному наметі, про майбутнє не думалося. Жадав покарати ту, яка гордо відмовила йому, назвавши «робичичем», тобто сином раби. Він взяв її звабне молоде тіло, але не завоював душу. І нескорена, дівчина ще більше зачаровувала Володимира. Можливо, він, цинік і тиран, потребував її чистої джерельної душі, ніжності й кохання, того тепла, яке може дати чоловікові лише жінка.

І зрозумів князь, що вже не зможе без Рогніди. Забрав її у Київ, як тільки звідти втік Ярополк. І довгих шість років вони обоє, ненавидячи й кохаючи, пам’ятаючи все — і жорстоко забиту її рідню, і вщент зруйнований Полоцьк, і мертвого Олега, брата Володимирового, який міг, але не став чоловіком Рогніди, і ніч дикого, шаленого насильства — ділили спільне шлюбне ложе й зачинали дітей, ще не відаючи, що вони успадкують всю Русь.

РОГНІДУ ЗАХИСТИВ… МАЛОЛІТНІЙ СИН

За шість років Рогніда народила Володимиру шістьох дітей — Ізяслава, Ярослава, майбутнього «Мудрого», Всеволода, Мстислава, Предславу й Премиславу. І велика княгиня намагаючись залишити його під своїм впливом. Заради майбутнього дітей. І тільки після того, як князь Володимир вирішив прийняти християнство від ромеїв і зробити його державною релігією, а заодно породичатися з візантійськими імператорами, Рогніда наважилася на бунт. І теж заради своїх дітей. Вона чудово знала, що хрещення й весілля князя Володимира з візантійською принцесою Анною ставить хрест на ній самій і на її дітях. А за своїх дітей Рогніда стоятиме до кінця.

Як стверджує історик Юрій Рудницький, за язичеськими законами князь Володимир міг мати багато законних дружин і дітей із правом на владу. Але  чужа релігія несла в собі загрозу Рогніді та її дітям. Адже християнство передбачає тільки одну дружину, і нею повинна була стати візантійка. А значить, Рогніда втрачала статус «великої княгині», а її діти могли втратити право на владу.

Якось вночі Володимир спав у неї, і Рогніда не витримала — вирішила помститися власному чоловікові, який перестав бути своїм і вже належав візантійці. Рогніда замахнулася ножем на князя, але в ту ж мить Володимир прокинувся і вхопив її за руку. Зізналася Рогніда, що хотіла помститися за батька й за себе, коли Володимир перестав любити її з дітьми.

Наляканий і розлючений князь порішив смертю покарати її за цей замисел. Звелів їй прибратися «у всі убори цісарські», як була вбрана при шлюбі, сісти на ліжку й чекати його. Знаючи, що Володимир хоче стратити її, Рогніда дала меч своєму малолітньому синові. Як тільки Володимир увійшов до покою, малий Ізяслав виступив уперед з мечем у руках і сказав: «Батьку, ти думаєш, що ти сам тут?». Побачивши сина, який міг би стати в майбутньому месником за матір,  Володимир кинув меч, наготований на Рогніду, і відказав: «А хто ж би тебе тут сподівався?».

Зібравши найближчих бояр, князь порадився з ними й вирішив помилувати Рогніду. І не тільки подарувати їй життя, але й віддати батьківщину — Полоцьке князівство. Від Ізяслава пішов далі рід полоцьких князів, які не раз потім завзято воювали з київськими князями — до речі, нащадками іншого сина Рогніди Ярослава. Ось так, за іронією невблаганної долі, престол насильника й тирана Володимира перейшов до дітей і внуків зґвалтованої ним Рогніди.